4. Сон навпіл

  І снився мені дуже яскравий сон. Наче я ховаюсь за вербою, а серце калатає, як навіжене і в грудях пече від тяжкого передчуття. Передчуття, ніби щось жахливе наближається, та я ніяк не могла зрозуміти що саме, доки не визирнула з-за дерева. І тоді в поле зору могу потрапили хлопець і дівчина біля річки. Спершу він впевнено взяв її руку, своєю ж долонею лагідно торкнувся її щічки і потім жадібно припав до губ, ніби вона була джерельною водою, а він спраглим мандрівником, стільки було пристрасті у тому поцілунку, а тоді я раптом відчула такий несамовитий біль, що ладана була втопитись, щоб нічого не відчувати, і бажання це було непереборним, нагальним. Воно відбивало в моїй голові дивний дріб:

Бум ... біжи

Бум-бум... біжи- біжи..

Бум-бум-бум... біжи- біжи-біжи

  І я бігла, не розбираючи дороги, бігла стежкою, потім бігла між кущами, що дряпали мої босі ноги, я бігла від болю, не спиняючись, аж поки не закінчилась земля під ногами. Стоячи на вершині кручі, я дивилась вниз, де вирувала бурхлива течія широченної річки. Ця річка кликала мене, співала мені пісень, даруючи полегшення і я заспівала у відповідь:

Покохала дівчина,

та в любові тієї

Був присмак полину

Та в любові своєї

Загубилась на вік,

Най все змиє рікою,

Той бурхливий потік

  Я повернулась спиною до прірви, з грудей вихопився божевільний сміх, і стрибнула, жадаючи якнайшвидше опинитись у заспокійливих обіймах річки, а тоді побачила крилатого змія, який стрімко до мене наближався, але я знала, що вже запізно...

  Верещала я так сильно, що від того мабуть сама і прокинулась, різко сіла, тріснувшись чолом об щось надзвичайно тверде. Поруч важко дихаючи лаявся Жар, тим твердим виявилась голова птаха.

- Що сталося? Ти так кричала у ві сні!

  Я повернулась до нього і вже збиралась вивалити всю ту історію із мого сну, але так і завмерла на місці.

- Та ти величезний!

- Я?

- Ну а хто я, чи що? Ти ж розміром з добрячого коня!

- Що справді, а й думаю, чого воно так усе дивно, - знітився Жар, - а то я просто вище став.   

- І це все що ти можеш сказати?

- Ну... так?

  Я навіть захлинулась від надлишку емоцій, так не буває, принаймні без причини. Він просто ще не достатньо довіряє мені, щоб усе пояснити.

- Проїхали.

  Ніколи не зустрічала таких таємничих птахів! Мабуть...   

- Мені сон наснився, дуже дивний. І я переповіла зміст сновидіння своєму супутнику.

- Найдивніше те, що я ніби була тією дівчиною, проживала її життям і почуттям, водночас розуміла, що я - не вона, та нічого не могла вдіяти.

- Здається, я розумію про що ти. Мені також наснився дивний сон. Все почалося з відчуття польоту, і для мене це була ні з чим незрівнянна насолода, ніби перший досвід, хоча також я відчував, що для того МЕНЕ що летить, політ став вже звичним, але невід’ємним, як частина тіла. І тоді я почув спів. Ніби щось перемкнуло у голові,  і мій шлях звузився до однієї точки, якої я мав досягти будь що. Ті почуття, що охопили мене навіть порівняти з чимось складно, та й розум наче затьмарило, але зараз можу сказати, що той у чиєму тілі я був відчув свою істину, другу половинку. Коли він побачив її, радість лавиною прокотилась тілом, так що він не одразу зрозумів , що відбулося далі - вона стрибнула з височенної кручі, а змій не зміг її врятувати. Не встиг.  А потім мене розбудив твій крик. Але я гадаю, що також кричав.

Нам приснився один сон, розділений навпіл. Я бачила його очима дівчини, а Жар - очима змія.

- Знаєш, я гадав, що з відчуттям польоту нічого не може зрівнятися, - тихо сказав Жар, - і як же я помилявся. Емоції того змія були такими гострими, а почуття такими повними, глибокими, на межі божевілля, і... я не впевнений, що хотів би відчути таке нестримне кохання бо...незважаючи на муки навряд чи зміг би відмовитись від нього.

  Я нічого не відповіла. Присмак відчаю все ще відчувався на язиці, а груди стисло від жаху. Відчувати щось подібне я не просто не хотіла, мені було страшно настільки, що здавалося цей страх можно помацати.

  Я подивилась на Жара, зараз він був розміром з  величенького бика, та й сам обрис птаха змінився, він набув якоїсь граційної хижості, а темна масляниста пляма на спині навпаки зменшилась, так і хотілось торкнутись її, змити з його прекрасного пір’я.

- Давай краще подумаємо, як задіяти клубочок.

- Гаразд, я чув що це пошуковий артефакт, зазвичай вони налаштовані на пошук конкретного місця, і активуються певною послідовністю дій.

- Це можуть бути слова? - запитала, я надпиваючи відвар, - наприклад, треба назвати місце і попросити клубочок його пошукати?

Я взяла клубочок до рук і кинула погляд на Жара, він почав був щось говорити, але я випередила його.

- Клубочку, прошу, відведи нас до диво-озера, де ниє серце змія?

Клубочок піднявся вгору з моїх долонь і засяяв, потім почав швидко-швидко обертатись навколо своєї осі, викликаючи своїми обертаннями зміни  у навколишньому просторі, перед нами щойно була невеличка галявина на якій ми розташували наш імпровізований табір, а зараз посеред неї з`явилась дивна завіса, що ніби віддзеркалювала ліс позад нас, вона вібрувала, йшла хвилями і  видавала тьмяне світіння.