3. Привал

 Після довгих вмовлянь Жар погодився зробити привал. Я звісно розумію, що він птах чарівний, невтомний і взагалі кремень, але я все таки дівчина, голодна, спрагла, стомлена дівчина з травмою і все це в купі робить мене злою, роздратованою і переконливою. Головним аргументом на мою користь у цій справі став клубок ниток.

- Ну гаразд, розведемо багаття посеред лісу і якщо нас з’їдять вовки - винна будеш ти! - бурчав Жар, йдучи на полювання. Я вже збирала сухі гілки, які бачило моє нове око. Воно починає мені подобатися!

- А ми кинемо навколо нашого імпровізованого табору нитку з клубочу і ніхто не зможе нас знайти, - сказала і зрозуміла, що права.

  Жар подивився на мене похмуро і зник у кущах, а через хвилин десять повернувся із зайцем, горнятком і тарілкою.

- Я пообіцяв невеличку послугу за цей посуд Лісовикові, тому мій настрій вкрай зіпсовано, тож краще хвали мене і розповідай який я неймовірний і чудовий. Я аж підстрибувала на місці від щастя, тому не звернула уваги на його заупокійний тон.

- Ти неймовірний і чудовий! Ти - неймовірно чудовий.

  Я накидала снігу в горняткот і спробувала піднести його до багаття, що вже розвів птах, до речі, дуже нестандартним способом, він на те багаття дихнув. Сніг танути не бажав бо посуд виявився дерев’яним, я розчаровано дивилась у горнятко і вже збиралась за звичкою просто з`їсти жменьку снігу, щоб втамувати спрагу, коли Жар підійшов і дмухнув у посуд, повне горнятко талоії води змусило мене з вереском обійняти птаха за шию.

- Дякую! Дякую! Дякую!

  Він наче закляк, тобто реально пір’я і тепла шкіра під моїми пальцями стали твердими як каміння. Я з острахом глянула Жарові в очі, в них стояли непролиті сльози. Це так вразило мене, що я відсахнулась, збентежено вибачаючись. Птах нарешті стрепенувся і мовчки пішов. Повернувся він із приготованим зайцем, коли я вже стомилася чекати і роздумувала чи не податись на пошуки.

- Що трапилось? Де ти був?

- Готував вечерю.

  Зрозумівши, що більшого від Жара навряд дочекаюсь, я закинула у горнятко трави які знайшла за відсутності птаха, кілька жменьок снігу та попросила його закип‘ятити воду, сподіваючись, що він це вміє.

  Ми сиділи біля багаття, основну тушку зайця я поклала на сухій корі деревини, ми мовчки їли, Жар потроху відщіпував від туші, я ж поклала собі ніжку у тарілку, і сидячи на пеньку запивала смажене м`ясо відваром, час від часу подаючи склянку Жарові, щоб він теж сьорбнув. Мені буле дуже цікаво, що ж то таке трапилось, але невидима стіна між нами підказувала, що з питаннями краще поки не лізти. Тому я вирішила зайти з іншого боку.

- То може ти мені трохи більше розповіси про ці змагання? Ти ж маєш знати хоч щось якщо вирішив пройти іспит.

  Він подивився на мене так, наче я вбила його улюбленого собаку.

- Хоч щось! - передражнив птах мії слова,- звісно ж я знаю хоч щось.

- Чого ти такий злий?

- Бо в мене прищ вискочив.

- Що правда? - відверто здивувалась я.

  Жар картинно підкотив очі.

- Звісно ж ні! - Жар тяжко зітхнув.

- Насправді змагання відбувається не між учасниками іспиту, а з самим собою, своїми страхами, дилемами й проблемами, що маєш у свої власній голові. Інколи учасники перетинаються між собою, якщо це якось може вплинути на вирішення їх проблем. Головним призом в кінці іспиту є відповідь на твоє найважливіше питання. Якщо учасник змагань проходить іспит, то дістає відповідь на своє питання і може вільно діяти у Чар Світі, у будь якій його частині, в будь якому поселенні, Це ніби стати кваліфікованим фахівцем у своїй галузі, мати перепустку куди завгодно, стати вільним. Якщо ж ні, то я знову залишусь у царині Жар-Птахів і нічого не зміниться.

- А це так погано?

- Що саме?

- Якщо нічого не зміниться?

- Це не погано, це наче загрузнути у трясовині і повільно тонути роками.

- Ооо..

  Ми трохи помовчали, бо після такої мальовничої відповіді, я знов зніяковіла. Жар виявився дуже... складним.

- Ти не подумай, мене вдома не катають і не морять голодом. Насправді я живу майже в роскоші. Але ми з моїми родичами маємо величезні розбіжності у поглядах щодо одного питання і це... душить мене. Я не маю свободи вибору, та й просто свободи, тож я втік, щоб цю свободу здобути.

- Добре, то  значить, ми зустрілися щоб допомогти одне одному відповісти на своє найважливіше питання, маємо віршик-підказку і клубок ниток, який приведе нас до розв’язання загадки. Гадаю ми маємо всі шанси на успіх!

- Ти хочеш дізнатися хто ти така?

- Звінсно, крім того я не бачу зараз жодного іншого шляху, то чому б не піти цим?

  Жар задумливо кивнув.

- Цікаво як цей клубок працює, тобі Яжине око нічого не підказує?

- Ні, і гадки не маю що з ним робити.  Може треба віршика згадати? Як там було?

Принесіть мені серце змія,

Що на дні диво-озера ниє.

Принесіть мені голос русалки,

Що співає й кохає палко

Принесіть мені довіру лиса,