2. Підказки Баби Яги

    Це дуже, я ще раз наголошую, ДУЖЕ неправильно, коли ти здаєш іспити без підготовки, без розуміння що то за іспити, без будь яких знань щодо цих іспитів, і без пам`яті взагалі.

  Птах напружено лупав на мертву, а я впевнена, що вона буле саме такою, бабцю, у «підвішеній» вертикально домовині, яка стояла на двох півтораметрових стовпах. Стовпи ці знаходились посеред болота, що живописно булькало і «дихало» сірководнем. Матінко моя рідна! Та що ж це взагалі за дичина? Всередині я верещала, мов різана, зовні ж мої ноги ніби приросли до землі, а горлянка забула як видавати бодай якісь доладні звуки. А от бабця навідміну від мене досить впевнено базікала. Присягаюся чим завгодно її рот був закритий, як і очі, але в мене було таке враження наче на мене витріщалась прірва. А старечий голос лунав у самісінькій моїй голові.

- Вітаю, онучки! От ми й зустрілися, ще звісно раненько, але ж це не остання наша зустріч. І вона розреготалася тріскучим бридким сміхом. Потім ніби захлинулась, прокашлялась і урочисто продовжила:

Принесіть мені серце змія,

Що на дні диво-озера ниє.

Принесіть мені голос русалки,

Що співає й кохає палко.

Принесіть мені довіру лиса,

Що на одній волосині повисла,

Принесіть мені страх пташини,

Що задбала до туги дитину,

Принесіть мені спогад літа,

Туманом-плющем сповитий.

І тоді вже не стане питання,

Бо завершиться ваше завдання.

  Її голос вщух, лишаючи по собі легке отупіння та дзвін у вухах, повітря навкруги знову стало щільним, як зненацька Птах люб’язно мовив, не дозволяючи переходу сформуватись:

- Пані! Люба господине! Не полишайте нас нещасних та нерозумних бодай без якоїсь малесенької підказочки, вказівочки! Поможіть, благаю, рідненька.

  Ого! Нічогенько так заливає, в мене аж очі на лоба повилазили. Сама гречність, сама ввічливість завітала, а мене так ледь не лісом шле, пройдисвіт.

- Красно мовиш, птаху, та марно.

  І як їй це вдається? Кладучи руку на серце готова присягнути, що бабця нам підморгнула.

- Марно, якщо задарма, а якщо за дар...

То гарно!

  Я насупилася, червоним прапором майоріла думка, що нам відверто накручують на вуха локшину.

- І чого ж пані-господиня бажає? - надтріснуто прошепотів Птах, наче у нього в горлі враз пересохло.

- Пані бажає пір‘їну, що осяє їй болото темної ночі, і новеньке молоденьке вічко, щоб на це сяйво дивитись.

  Це що табун коней по мені зараз проскакав? А ні, просто сироти тілом промчали і все волосся стало дибки. Птах запитально скосав на мене око. Ну,  а я що? Ніби маю якийсь вибір.

- Добре, пані-господине! Буде Вам молоде вічко, сподіваюсь ви мене якось приспите, коли будете його діставати.

  Птах якось дивно пирхнув, а бабця вже відверто заржала.

- А ти кумедна. Буде не боляче.

  Гучний ляскіт, ніби хтось плеснув у долоні біля самісінького вуха, привів мене до тями. Знов посеред лісу, поруч валявся непритомний але живий Жар-Птах. Це трохи заспокоїло і мене, і мою гордість. Все навкруги було якимось дивним. Я бачила очима. Двома. Але інакше. Я розуміла, що бачу наближення кінця живого. Я бачила - он те дерево вже помирає, я бачила, сова що стрімко кинулась за здобиччю, загине ще до світанку, я бачила дуже дивний, чужорідний відбиток вздовж хребта Жар-Птаха і я знала, що це прокляття, а ще я знала що знання ці не мої, а ЇЇ. Нормально оком поділилась.

- Охохох, - Птах підвівся, розкрив своє величезне крило і вступився у місце де була відсутня пір‘іна, а потім глянув на мене і скрикнув.

- У тебе око Баби Яги! - а між нами лежав невеличкий клубок ниток червоного кольору і я ЗНАЛА, що це її підказка для нас.

- Так, мені мабуть знов треба сісти, - я гепнулась на дупу і подивилась на Птаха, - слухай, а як тебе звуть? А то все Птах і Птах.

- Клич мене Жар, моє ім‘я не перекладається людською мовою. А тебе як?

- Не пам’ятаю, - і якось мені стало сумно і шкода себе нікому непотрібну і невідому.

- То може назвемо тебе Ягою, якщо вже в тебе її око, хоча на повноцінну Ягу ти не тягнеш. Може Ягуся?

Тугу і сум, як рукою зняло.

- Фу яка бридота! - я скривилася і передражнила, - Ягуся! Як тобі це взагалі спало на думку?

- Добре, давай ще скоротимо від Ягусі, до ... скажімо ... Ясі?

- Яся? - я ніби перекочувала букви у роті, смакуючи їх, - мені подобається.

  Щиро усміхнулась і зрозуміла, що Жар посміхається у відповідь.самісінькій моїй голові.

- Вітаю, онучки! От ми й зустрілися, ще звісно раненько, але ж це не остання наша зустріч. І вона розреготалася тріскучим бридким сміхом. Потім ніби захлинулась, прокашлялась і урочисто продовжила:

Принесіть мені серце змія,

Що на дні диво-озера ниє.

Принесіть мені голос русалки,

Що співає й кохає палко.

Принесіть мені довіру лиса,

Що на одній волосині повисла,

Принесіть мені страх пташини,

Що задбала до туги дитину,

Принесіть мені спогад літа,

Туманом-плющем сповитий.

І тоді вже не стане питання,

Бо завершиться ваше завдання.

  Її голос вщух, лишаючи по собі легке отупіння та дзвін у вухах, повітря навкруги знову стало щільним, як зненацька Птах люб’язно мовив, не дозволяючи переходу сформуватись: