До закінчення стосунків з Девідом ще був час.
Ще були роки.
Прекрасні роки тихого щастя,якщо можна назвати-сімейного.
Інколи він у турах,а я його чекаю.Завжди у мене багато таємниць,а він їх не знає.
Чудові ролі,гарний фільм.Як життя-пласмаса.
Інколи я зв'язувалась з мамою.Той мобільник,мабуть,була найбільша моя фізична таємниця перед Девідом.Невпевнена,чи він знав.Але не питав.
Тоді мама сказала,що сильно захворіла.Щоб я приїхала.
Приїхала!
Уявляєш?
Лише від проблиску цієї думки я вся тряслась.Холод пробирав кожну клітину тіла,і страх.Невпевненість.
Зібрати речі,покинути затишне гніздо з пласмаси.Кинути цього чоловіка,що так гарно грає таку чудову роль?
Я так і зробила,коли Девід виступав на якомусь крутому фесті.
Так я й вбила цю акторку.Роль була гарною,але не довершеною.
Я повернулась додому.У рідне місто,що з того часу не змінилось.Зрубані дерева замінили іншими,колишні діти ходили на роботу своїх батьків,а їхні місця у садочках та школах,зайняли їхні діти.
Циклічність буття.
Мама,звісно,виздоровіла.
Вона ж ці роки сама була,а зараз старенька.Увага потрібна їй,щоб поговорити було з ким,розумієш?
Я ж вирішила не повертатись у Лондон.Осяду тут.
Вирішила стати однією з тих жінок пліткарок,що замість гарних суконь,купляють собі халати.
Довершило цю нову роль щось несподіване.Стук нового життя у мене під серцем.
Це змінило хід безглуздих подій.
А романтична комедія переросла у мильну оперу.
Залишилось ще халат купити.
З такими думками і відчуттями я жила тижні два.
Наша медицина також не змінилась,до-речі.Вони заспокоїли мене щодо вагітності.Її не було.
Ненадовго я зітхнула з полегшенням,але якимось таким гірким,розумієш?
Я зрозуміла,що все ж залишусь у кінці сама.