Чому ми не зустрілись в юності?

15

За руку ми вийшли на вулицю,освітлену ліхтарями.Пахло туманом.Від нього я помалу тверезіла.

Я підняла голову до неба,але не побачила зірок.У великих містах не видно зірок.Насправді,я давно не бачила їх.Останній раз ще в Україні.

Згадала про рідне місто.Спогади прийшли різко і без запрошення.Почали душити сльозами у горлі.Я сумую за тими запахами заводів,кусючого снігу і булочок з корицею.

-Про що задумалась?-спитав мій супутник.

Скільки кроків ми пройшли отак,мовчки?

Скільки кроків і років,я пройшла отак,без своєї мови.Чим і ким я стала?Чи дійшла я цими кроками до своєї мрії.Хоча,навряд у мене була мрія.

Знову оці сльози.Я не можу тобі відповісти,Девіде.Я ж розплачусь,ти що,не бачиш?

-Ти ж навіть не представилась,-вірно підмітив,-як тебе звати?

-Міра,-здавлено відповіла.

Звісно,мене не так звати,і коли я взяла собі це ім'я,вже точно не пригадаю.Здається,хтось в коледжі мене так скорочено кликав,а мені сподобалось.А потім,перетнувши минуле і опинившись у ненайкращому місці Америки,я вирішила називатись усім саме так.А що?Гарно,коротко.І кому потрібно знати,як мене звати?Чи ще хтось у душу мені полізе?

-Що ж тривожить серце прекрасної Міри?-запитав.Радше риторично.

Та чи треба тобі того знати,-подумала я.І чи хочеш ти це знати.

Знала б і я.

-Я хочу танцювати,-засміялась і відпустила теплу руку.

Я побігла вперед і закрутилась так,щоб світ поперед очима став знову розмитим.Таким він мені подобається більше.

Він підбіг до мене,і наче в тих дурних роматичних комедіях,підхопив мене за талію,недаючи впасти.Укотре він мене вже рятує?

-Обережніше,-тихо підмітив.

-Ти рятувальник?-серйозно глянула у ці темні очі.

-Для тебе,Міро,-не моргаючи.Здається,навіть не дихаючи.Здається у той момент зупинився світ.

Динаміка з'явилась лише,коли його губи торкнулись моїх.Спочатку обережно,потім захланно.Він підтримував мене за талію,а я стала на пальчики.Наче у тих дурних роматичних комедіях.

Десь усередині,якась маленька дівчинка все твердила "Я не така",а потім перед очима проносились кадри фільму мого життя,і все стало на свої місця.На свої грьобані місця.

Не опускай руку нижче.Не руйнуй романтику.

-От ми і прийшли,-на міліметровій відстані.

Я різко вирвалась з його обійм.Оглянула навколо.

-Твій Лондон-це вулиця?-засміялась.Нервово.

Ще недавно ми були незнайомцями.Потім,тримаючи його руку,я згадувала минуле.За мить-і ми цілуємось.Так,я нервова.Мені холодно.

Він ж тихо,без слів,взяв мене за плечі і повернув.Мені подобається,що ти мовчиш,милий.Твій голос ще з радіостанцій мені набрид.

Перед моїми очима з'явився закритий парк.Мене ще там не було.Взагалі,я не люблю парки.Ув дома це не дуже актуальна річ,вона радше для студентів-прогульщиків,молодих мам та алкоголіків.Під жодну з цих категорій я не підходила.

Взагалі,дивна річ,ці менталітети.Європейці люблять і цінують природу.Ми-ні.

-Парк?-зірвався смішок.

-Це не просто парк,-повідомив голос ззаду.

-Всерівно він закритий,-повернулась до Девіда.

Ненавиджу,коли хтось стоїть ззаді.Це таке дивне відчуття небезпеки.Тривоги.Страху.

Мій супутник ж просто взяв мене за руку і повів за собою.Звісно,він знає таємний хід.

-Ми ж не будемо перелізати?-зупинившись перед сіткою.

Девід ж просто засміявся,скинувши куртку і перекинувши її через паркан.

-Я ж у сукенці!-заперечила.

-Нічого тобі не буде,-запевнив.Так впевненно.

Я піддалась.Певне,оцей впевненний характер,розбивав не одне серце.

Перелізши через сітчасний паркан,він накинув на мене свою косуху.Я лише мило усміхнулась.

Сьогодні я не сильна і незалежна.І мені це подобається.

-Це історично важливе місце для нашої групи,і для мене також,-тримаючи мене за руку,розповідав Девід.

Він розповідав,на котрій саме лавочці зародилась ідея створити групу,біля якого дерева вони писали перші хіти,і де саме вони вперше виконували кавери.

-Я втомилась,-сіла на траву.

Девід сів біля мене.Ліг.

Сорочка ж біла.Моє серденько захвилювалось.І це не через сорочку,що вже не відпереться від трави.

І моїй сукенці вже кінець.Я лягнула біля нього.Всерівно вже не вийде повернути в той магазин.

-Які сьогодні зорі гарні,-підмітив він.Іронічно чи насміхаючись?

-Не видно ж,-включила "пані зануду".

-Ти що?-розміявся,тикаючи пальцем в небо.Навгад,-он там ще "Велика медведиця".

Скоріш за все,він показував у неправильне місце.

Я задумалась,коли Лондон востаннє бачив це сузір'я?Але не сказала вголос.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше