Чому ми не зустрілись в юності?

9

Моя рука огортає її талію.Пальцями відчуваю її нижні ребра.

Міро,як можна бути такою худою?

За мить відчуваю як її ноги,наче найотруйніші змії,огортають мої.

Ми лежимо на цьому проклятому дивані і цілуємось.Захланно.Наче оці підлітки,котрими ми були,років 20 тому.

-Ти справді цього хочеш?-Питаю я,на міліметровій відстані від її губ.

У відповідь Міра лише цілує.Більш пристрасно.Задираючи однією рукою мою футболку.

Зараз я не у найкращій формі.Та саме на цей момент це не так важливо.

Ми зачепили журнальний столик ногами.

Цей диван надто вузький для нас.Але це також не надто важливо.

Чомусь,давніше,коли я приводив сюди подружок,ніколи не задумувався над незручністю цього дивану.І дівчат все влаштовувало.

І ці дівчата зараз не важливі.Важлива лише Міра.

Я вже казав,як мені подобається ця її сукенка?Тобто її так легко піддерти,щоб осягнути всю красу тендітного тіла цієї жінки.

На мить,чи більше,я захоплююсь її оголеною красою,обрамленою у чорне двоге густе волосся.Точно більше.

Міра ж не хоче втрачати жодної хвилини.

Як же я її кохаю,таку відкриту і прекрасну.Таку загадкову і наївну.Таку її.

На цьому дивані.Навіщо їй я,така нікчема?

Колись я був з великими мріями і амбіціями.А тепер що?Що я їй можу дати?Оце кохання-одноденку?

Вона цього не заслуговує.Ніхто цього не заслуговує.

Подобається

#4590 в Сучасна проза
#4851 в Різне

Відредаговано: 16.02.2019