6

Я не відривався від її очей.

-Але це було так давно,-відірвалась перша Міра.Відчужено.

Але це всерівно жахливо,огидно,страшно.

Це та сама історія,що давно втратила термін давності для порушення будь-чого.Окрім почуттів тієї дівчинки всередині жінки,для котрої ця химерна історія все ще без терміну давності.Напевне,так буде завжди.Для неї.Для кожної жінки.

-А ти,-порушила провальну тишу,-у тебе яка історія?

Моє життя було рівнопропорційно цікавим до теперішньої нудьги і пустоти.

-На початку 90-х,ми з хлопцями попали до Львова.Ми тоді лише закінчили школу і ледве знайшли ті задрипані гітари.Зібрали бенд,-на цьому слові мені стало смішно.

Незнаю,чому я згадав саме цю історію.Може,тому що,вона моя улюблена.

-Це був кінець травня,фест називався "Вивих".Ми приїхали туди заради "Мертвих півнів".Тобто там було багато крутих бендів,але ми з колєгами найбільше любили цей.

Я завжди вважав цей гурт творцями культури і чогось прекрасного,неймовірного.Правдивого.

-Ми попросили організаторів принаймні пів години.Нам дозволили,після хітмейкерів,звісно,вночі.Тоді вже багато людей пішло спати,як це буває.Ми не прагнули слави чи визнання,і в жодному разі грошей.Ми просто хотіли торкнутись музики,історії,відчуттів.Оцього рок-н-роллу.

Наскільки це,звісно,можливо.

-Нам слухали десятки людей.Для нас це було важливо.Для них-важливо лише не втрачати оте вічуття,що буває на фестах,знаєш.Безперервний рок-н-рол.

Мені смішно,і Міра сміється.

-У нас були свої слова,але пісні-ні.Ми були кавер бендом.Співали безсмертні хіти тих,кого на той час загубив алкоголь,наркотики і Бог зна що.Або кого ще загубить депресія.

Для мене ці слова щось значили.Проте зараз,у моїх уст вистрибували лише сухі фрази,як це пишуть у підручниках з історії.

Можливо,я став один з тих снобів,що пишуть ті самі підручники.

Та,признаюсь чесно,зараз і у мене ці слова не викликали того теплого почуття ностальгії,що було раніше.Просто сухі факти.