1

Гаряча кава обпалює усе всередині.Ранішнє сонце обпалює очі.Непотрібно було вчора так довго сидіти з другом,непотрібно було згадувати усе,і стільки вживати спиртного.Ми разом ніколи не мали міри.У всьому:спиртному,жінках,філософських текстах,фестивалях на літо.

Зранку він знову повернувся до Львова,а я ж залишився у своєму провінційному містечку.У Львові роблять гарну каву,а тут навіть кавою цю гидоту не назвеш.

Раніше ми пили усяку гидоту,їли усяку гидоту,любили усяку гидоту і в жодному разі не називали це гидотою.Мабудь,смак приходить з досвідом,або ж вредність,що більш ймовірно.

Мій найкращий друг-не найкращий барабанщик,але ритм створював,що важливо.І не лише у музиці,він-душа компанії,один з тих людей,котрі змінюють твоє життя до невпізнання.Зараз ж-сім'янин,працює на шабашках,і його дружина ревно ненавидить мене.Каже,що я зламав його життя та потенціал,що не виключено.

Я знову підношу огидну каву до рота,але пити ненаважуюсь,ставлю чашку назад на столик.Я люблю це кафе,адже тут столики надворі.Якби не це сонце.

Натягую сонцезахисні окуляри на очі.Колись у них я був схожим на Джона Ленона,зараз ж-кіт Базиліо.

У поле зору потрапляє вугільно-чорні пасма волосся,що досягають поясниці.Точно фарбоване-думаю я.Переводжу погляд на цю струнку та може надто худу постать.Надто бліде,для літа,тіло,оповите у хіповську зелену сукенку,що покрита різними неіснуючими в природі квітами.Пошита на сучасний манер.

Коли постать ступає,видно найкраще дизайнерське рішення в цій сукенці-проріз для ноги.Нога прекрасна,друга,без сумніву-також.

Помічаю чорні конверси,колись я мав такі ж.

Відкидаючи чорне волосся,постать сідає за столик поряд,кидає сумку на стіл,доволі агресивно.Повертається-усміхається мені.Посміхаюсь у відповідь.

Її усмішка,красива,безперечно.Проте показує усе мереживо на обличчі,що означає прожиті роки.Мені подобається-не намагається приховати за макіяжем вік.

Відкидає довгі локони назад.Замовляє каву.

Ні,я не можу їй це дозволити.Сьогодні кава особливо погана.Не витримую-встаю,розраховуюсь,підходу до неї.Ніби ненароком нахиляюсь і шепочу:"Тільки не каву".Чую легку усмішку.

-Сядьте,-показує награним жестом на сусідьнє крісло,-і розкажіть чому.

Усміхаюсь.Це більше,ніж я очікував.Сідаю.

-Сьогодні у них на роботі якісь проблеми,-змовницьким тоном перехиляюсь через стіл,-кава огидна.

Вона сміється.

-Що порадите?-вмить стає серйозною.

-Прогулянку,-випалюю я.

Знову сміється,встає,бере сумочку.

Встаю,манерно беру її за руку,як це роблять закадичні подруги.Вона не проти.

Ми йдемо вулицями брудного міста.Брудного у всіх сенсах цього слова.Але такого рідного,для мене.

Вона мовчить,розглядає старі будівлі,що "обшиті" на модерний стиль.Це їх псує.Я ж розповідаю історію кожної вулиці цього міста.Це я знаю.Я побував в різних містах та місцях,та завжди повертався у це місто.Воно не манило мене,як маман борщ,наприклад,ні.Я осідав у урбаністичних квартирах Києва,та хутірних хатах під Тернополем,але це все було ненадовго.Постійно кудись зривався та не повертався.Завжди повертався лише у це пошарпане містечко.

-А все ж мені необхідна кава,-змучено видихнула вона.

Точно,я не запитав її імені.Інколи імен не потрібно.Практично завжди.

-А тебе як звати?-випалив я.Навіщо?Навіщо я це запитав.Це зіпсує магію.

-Міра,-м'яко мовила вона.

Вигадане?Вигадане.Проте я не засміявся.Я задумався:Марина чи Мирослава?

-Ну що ж,Міро,-знову манерно,-дозвольте запросити вас на чашечку кави?

Міра засміялась,закинувши голову.У неї дзвінкий сміх.

-Не можу відмовитись,-подала мені руку.