VII.I

Але побачивши, як спритна вечеря пірнула на сходи, намагаючись урятуватися, воно рвонуло вперед, відштовхуючись неушкодженою рукою від стіни, видаючи розлючений, несамовитий крик, від якого застигала кров у жилах.

На середині сходів Гіліас почув, як важке тіло з несамовитим криком врізалося у дверну коробку та двері, що відчинялися всередину, при цьому з тріском пошкодивши їх. Монстр, як і його жертва, що вислизала, почав швидкий спуск сходами головою вниз, перекочуючись, безладно переміщуючи довгі руки, гарчачи та клацаючи гострими кострубатими зубами.

Гіліас, досягнувши нижнього краю гвинтових сходів, скочив на ноги й вилетів стрілою у відчинені двері, пірнувши в прохолодні небесні потоки, навіть не усвідомивши цього. Його охоплював непереборний жах від того, що за ним женеться яскравий представник нічних кошмарів. І що він залишився сам, один-однісінький. Усі втекли!

Перше, що впало Гіліасу в очі, коли він вискочив з будинку, це був амбар, освітлений тьмяним світлом енерголіхтаря, що мерехтів у струменях дощу. До нього він і спрямував свою рятівну втечу.

За спиною він почув, як із будинку вискочило чудовисько і важкими ляпасами наздоганяло його. Слідом почулися крики друзів:

– О боги! Воно за Гіліасом женеться!

Гіліас, охоплений відчаєм, напівобернувся, щоб побачити, як далеко його переслідувач. Він був зовсім поруч, витягуючи руки перед собою, щоб швидше схопити жертву, що вислизала. Величезна паща, що відкривалася й закривалася з кістковим клацанням, була повна хаотично розташованих зубів, і кульгаве перебирання ніг, що віддалено схоже на біг. Побачена картина кинула Гіліаса у безодню відчаю. Відчаю та образи.

Він почав голосити на бігу голосом, що майже перейшов в істерику:

– Ні, ні, ні, ні, боги! Боги, ні! Не хочу! Не хочу!

Сльози мимоволі стали котитися з очей, змішуючись із дощем. Він врізався в одну зі стулок дверей амбара, розчинивши її всередину, і пробіг ще трохи й зупинився. Його зупинило, немов невидима стіна, усвідомлення того, що він загнав сам себе в пастку. З амбара йому не вибратися!!!

Гіліас повернувся обличчям до дверей і замер, зі щік котилися сльози в несамовитому, задушливому нападі образи та небажання вмирати.