VI.VII

Смертельно небезпечні руки монстра ривком втягли частину тіла, і одна нога переступила віконну раму. Гарчання переросло у зловісне клекотіння, що означало швидку розправу над заціпенілими, немов статуї, друзями.

На тлі вікна стало помітно, як на плече жахливої істоти вилізла невелика тінь на чотирьох лапах, силуетом схожа на собаку, і стрибнула всередину приміщення. Зі злобним, не схожим на собаче, гарчанням кинулася на Гіліаса, вчепившись йому в ступню. Вона прокусила гострими, мов леза, маленькими іклами ногу та підошву сандаля. Різкий біль трохи протверезив Гіліаса й вивів його зі стану заціпеніння. Не відводячи очей від чудовиська, що неквапливо вповзало, майже навпомацки, Гіліас, розмахнувшись, наскільки вистачало сил у закляклій руці, вдарив сидінням псевдособаку в область спини, між задніми та передніми лапами. Та від несподівано сильного удару скрикнула майже людським голосом і, впавши на бік, відкотилася вбік. Але миттєво підскочила й із сповненим гнівом гарчанням кинулася на компанію, що стояла заціпеніло. Першими отямилися коти, які все ще були на руках дівчат. З переляканим шипінням і пирханням вони вирвалися з теплих обіймів дівочих рук, щедро подряпавши їх при цьому, й розбіглися по різних кутках кімнати. Тієї ж миті не своїм голосом закричав Ерідор. Дівчата підтримали його несамовитими криками, заповнивши кімнату хором страху та безвиході. Псевдопес скочив Ерідору на спину й, дивовижним чином тримаючись за неї, завдавав рваних укусів в область голови та плечей. У марній спробі скинути з себе злобну істоту Ерідор почав метатися, але, спіткнувшись об щось у темряві, став падати в бік вікна, розташованого біля дверей. Через злощасний збіг обставин це вікно не було навіть зачинене на клямку зсередини й, розчинившись, дозволило жертві та маленькому монстру на її спині випасти на вулицю. Мокрий, гучний удар тіла об вогку землю обірвав короткий, сповнений відчаю крик Ерідора. Монстр у вікні майже весь заліз. Намагаючись розігнутися, однією рукою притримувався за стіну, другою ще дряпаючи підлогу. Гіліас одним рухом підвівся на ноги, скинувши з себе важкі ланцюги, що сковували всі кінцівки, накладені страхом перед смертельною загрозою, що насувалася.

– Вниз! Швидко вниз! Тікаймо з дому! – заглушаючи рев та істерику дівчат, надтріснутим голосом вигукнув він команду.

Трал наче чекав на неї. Одним рухом відкинув засув, схопив дівчат за руки й потягнув униз сходами. Бріан, спотикаючись, кинувся за ними. Гіліас, на жаль, не встиг наслідувати приклад своїх друзів. Кігті, роздираючи шкіру, вчепилися йому в ногу. Різкий рух жахливої руки перекинув його спиною на підлогу, в гострі осколки вікна…