VI.VI

Стон монстра припинився. Знову стало чути, як це щось залазить на дах.

Радість Гіліаса миттю зникла. Він теж став прислухатися з острахом до того, що відбувається. Тепер із боку даху було чути, як волочать щось важке й зупиняються, знову наближаючись до того вікна, де стояв Гіліас. Усі напружено повернули голови, стежачи за шарудінням, що тяглося по даху. Звук різко припинився прямо над головою Гіліаса. Той, передчуваючи неминуче наближення злісного чогось, став нервово обертати голову, заглядаючи у вікно, в стелю, на силуети друзів. Чомусь він усвідомлював, що є першою ціллю цього створіння. Його першою майбутньою жертвою. І це усвідомлювали, мабуть, і друзі, що стояли віддалік. Гіліас відчував, що небезпека, як сокира ката, зависла над ним. А може, вже й опускається, подібно до леза смертоносної зброї? Але ж звідки побачити напад? Знову яскравим клинком блискавка розітнула ніч, і молот грому сколихнув небесний водоспад. У цю мить, коли спалахнуло світло, Гіліас краєм ока помітив якийсь рух за вікном. Він встиг тільки прикрити груди сидінням і рефлекторно повернутися обличчям до вікна. Різкий нищівний удар було нанесено у вікно, біля якого стояв Гіліас. Стулки влетіли всередину з тріском і хрускотом розбитого скла, яке всипало кімнату роєм осколків різних розмірів, ранячи й дряпаючи тих, хто в ній перебував. Гіліас відлетів і впав на підлогу від удару та несподіванки, наче скам'янівши на місці. Щока й руки кровоточили від порізів скляних осколків. Тієї ж миті кімнату охопило переможне гарчання. У віконній рамі, повністю не вміщаючись, було чудовисько. Довгими кінцівками, які, очевидно, слугували йому руками й мали непропорційно довгі пальці із загнутими кігтями, воно трималося за підлогу, намагаючись втягнути жахливе тіло, що звисало ззовні. Гіліас роздивився в мороці, який вже звично сприймався очима, неприродно широко розкритий рот на довгому обличчі, що більше нагадував рвану дірку в зітлілому одязі. Очі – дві бездонні западини, наповнені могильним мороком; помітно виділявся гострий ніс і дуже довгі гострі вуха. З боків жахливого обличчя звисали тонкі пасма мокрого, рідкого волосся, злиплого від бруду.