VI.V

Це могло означати, що воно буде перебирати різні обдумані варіанти досягнення своєї жахливої, похмурої мети.

— Він тут! Під вікном! — майже скрикнув Гіліас.

— Що він робить? — тоненьким голосом, замість шепоту, запитала Ефіра.

— Стоїть і дивиться прямо на мене, — жахнувся Гіліас.

Похмурий гість під вікном, немов почувши, що про нього говорять, повільно схилив свою голову з лівого плеча на праве, розвернувся боком і, спираючись рукою на стіну, неквапливими кульгавими кроками попрямував за будинок.

— Прокляття, він кудись іде! — верескнув Гіліас, мало не підстрибнувши на місці від обурення та страху, що охопив його. Переміщення цього створіння могло означати лише одне: реалізацію ідеї, як дістатися до них на другий поверх. Гіліас чудово це розумів, тому так і захвилювався. І недарма. Чудовисько не змусило себе довго чекати.

З того боку, де дах полого спускався нижче вікон другого поверху, крізь шум дощу, що падав із неба, доносилися дивні звуки, наче на дах щось закидають. Потім стали чітко чутні ляскаючі кроки по поверхні даху.

— Матінко богів! Він на даху! — скрикнув Ерідор.

Усі закинули голови вгору, наче намагаючись крізь сірий морок роздивитися, що відбувається на даху. Коти продовжували спокійно спати на руках, уперто не помічаючи небезпеки, що насувалася. Кроки повільно й невпевнено наближалися до того вікна, біля якого продовжував стояти Гіліас. Потім щось голосно вдарилося об покриття даху, покотилося вниз і з важким мокрим ляпасом упало в землю, що встигла стати багнюкою. Ззовні розлилися протяжні злобні завивання та стогони.

— Звалився з даху! — злорадно хихикнув Гіліас.

— Чуєш, як виє! Напевно, зламав собі щось. Може, здохне там нарешті! — продовжував зловтішатися Гіліас.

Решта не поділяли його злорадних емоцій. Вони з тривогою прислухалися до того, що відбувалося ззовні. На голови переляканої молоді стали падати маленькі крапельки води. Коли сталося падіння жахливого непроханого гостя, дах, мабуть, пошкодився, і дощові потоки, знайшовши лазівку в приміщення, проникли спочатку крапельками, а потім і легкими струмками, омиваючи голови та спини тих, хто стояв.