VI.IV

Ні ударів у двері, ні гарчання, ні жадібно стежачого ока. Взагалі жодного звуку, що видавало б злобне створіння ззовні, не було. Усе було звично: дощ, дача, компанія друзів і коти. Це абсолютно не влаштовувало Гіліаса. Він не вірив, що зло так легко може залишити їх у спокої.

Ще він почав припускати, що злобне щось — скоріше мисляча істота, аніж звір, що відчуває голод. До того ж, вона розуміє їхню мову. І ці здогади не дуже тішили його. Гіліас не поспішаючи перемістився до вікна біля дверей і визирнув у нього. Блискавка, що освітила на частку секунди навколишній світ, дозволила розгледіти, що під вікном і поруч із будинком немає злобного переслідувача. Залишалося перевірити ще одне вікно, і в разі невиявлення — чекати ранку та робити спробу вибратися з будинку. Адже недарма є прислів'я: «Ранок вечора мудріший, по-молодецьки вдаліший».

Підбираючись уже до самого вікна, нога Гіліаса ступила на дошку, яка зрадницьки голосно скрипнула, порушивши заспокійливу тишу, заколисану дощем. Ніколи раніше тут підлога не скрипіла. І Гіліас півголосом кинув, подібно до блискавки, прокльони у бік підлоги взагалі та скрипучої дошки зокрема.

Ці дії привернули увагу Бріана, який до цього дивився, як коти сплять на руках у майже заспокоєних дівчат.

— Що ти робиш? — спитав він Гіліаса гучним гнівним шепотом.

— Дивлюся, де воно. Може, вже забралося! — відповів той.

Блиснула блискавка, і вдарив грім, від якого затремтіли шибки. Гіліас визирнув у вікно й отетерів. Прямо під вікном, піднявши свою жахливу витягнуту голову, стояв злобний гість. Крізь темряву були помітні контури фігури, яку омивала завіса дощу. На голові добре проглядалися довгі гострі вуха, контури гострого носа та чорні западини замість очей. Сутуле тіло вкривала темна матерія, яка колись була одягом, а зараз, як непотрібний атрибут минулого, безпорадно звисала рваним лахміттям. Однією рукою агресор, що стояв під вікном, спирався на стіну. І взагалі весь вигляд цієї істоти, навіть у темряві, що приховувала деталі, вказував на наявність розуму в її охопленій злом голові. І це лякало ще сильніше, ніж бездумна тварина.