V.VIII

– Я думаю, воно дивиться на нас у щілину між дверима та підлогою. Чим ми тут займаємося. Цікавиться…– відповів Гіліас, майже доламавши ослін (або табурет).

Бріан чомусь саме тієї миті усвідомив, як павук, який вдень сидів у підвалі, міг проникнути в будинок – через щілину. Але незрозуміла поведінка друга змусила знову розгніватися:

– А що ТИ робиш? Га?

– Зброю! – відповів Гіліас, відламавши одну ніжку з великим зігнутим цвяхом, а сидіння взявши як малий щит.

Ззовні стали чутні геть дивні звуки, начебто хтось відригував, а в щілину між підлогою та дверима стало намагатися проникнути щось, схоже на вологий шматок м'яса в прозорій плівці. Слідом за цим приміщення наповнилося жахливим смородом.

– О, милостиві боги, що воно робить? Коли це вже закінчиться? Годі. Годі! – почала істерити Ефіра. Таїра намагалася тримати її міцніше.

– Я думаю… воно хоче просунути свій язик у щілину, – сам не вірячи своєму здогаду, із сумнівом у голосі сказав Гіліас.

І цей намір істоті за дверима вдалося здійснити. Те, що могло слугувати язиком, було блідо-рожевого кольору, вкрите сіткою маленьких чорних капілярів. Проникнувши в приміщення, імовірний язик піднявся, зігнувшись подібно до кобри, і став рівномірно похитуватися вгору-вниз.

– Обнюхуєш нас, гадино? Тоді обнюхай це, тварюко! – вигукнув Гіліас. Одним стрибком опинившись біля дверей та влучним ударом прицвяхував похитуваний імовірний язик до підлоги ніжкою  табурета...