ІІ.ІІ

Вибиваючи килим, Гіліас озвався до Бріана, що саме виносив сміття:

— До речі, ти пам’ятаєш, що скоро Місяць буде зовсім близько до Краю? Це ж просто неймовірно! От що це може бути на його поверхні, га? Може, там мешкають древні боги? Або якесь невідоме зло? Чи істоти, про які ми ще й гадки не маємо…

— О! Так! Оце буде видовище! Я ж минулого року пропустив. А цього разу — Місяць вже такий великий. Вдень можна роздивитися стільки дрібниць на його поверхні. До речі, я взяв у бібліотеці старовинні книжки з ворожіння на місячних хмарах. Думаю, в день проходження Краю вони мають бути особливо чітко видимі.

— Клас! Поворожимо обов’язково. Мені здається, трохи зазирнути у власне майбутнє таки можна. Головне — не побачити там свою смерть, — застеріг Гіліас.

— Теж мені... Це ж не такі ворожіння — нешкідливі. Просто для розваги й трохи таємничості для дівчат. Ти завжди все з пересторогою сприймаєш!

— Ну, загалом, ти маєш рацію, — погодився той. — Але це не пересторога. Швидше — передбачливість. До речі, я ось що згадав. Коли на ринку місяць тому купував настінний килим, чув, як один покупець розповідав іншому, що, коли він придбав стаціонарний оптикуляр*, то спостерігав за дивними темними об’єктами на поверхні Місяця — саме під час його проходження через Край.

Бріан вийшов із дому, тримаючи мітлу, наче меч. Обличчя його світилося мрійливою фантазією:

— Це ж неймовірно! Що це могло б бути, га? Може, це таки мешкають древні боги?

Гіліас знизав плечима:

— Церква вважає, що за межами Уламку Світу живе зло, і навіть думати про те, щоб виходити за його межі — гріх. Не кажучи вже про магію та науку. А я, якщо чесно, думаю — може, це гноми вже й до Місяця дісталися. Вони ж вічно щось потайки майструють… От і змайстрували собі драбину на Місяць.

Після цих слів мрійливість миттєво зникла з обличчя Бріана, ніби її й не було. Він глянув на друга з єхидною усмішкою — мовчки промовляючи: «Ти вже гномів і до Місяця приписав?» А для повного ефекту ще й розсміявся сам. Гіліас обернувся до нього, піднявши руку, ніби виправдовуючись, і, трохи затягуючи слова, мовив:

— Та я ж зовсім не це мав на увазі, коли казав про гномів…

Але не договорив. Бо з кожним його словом Бріан сміявся все дужче.