10 частина

                                 10  частина
   До кабінету, в якому залишилася сидіти Лілія в піджаку Артура, зайшли, задоволено посміхаючись, Діана з Антоном.
-Це було круто! Ми все бачили завдяки прихованій камері!- захоплено вигукнула Діана, звертаючись до Лілії.
-Я досі не можу повірити в те, що ви й справді погані люди,- відповіла,  та, сумно посміхнувшись.
-Так!  Ми, дійсно,погані,- холодно промовив Антон.- Тому ти повинна якнайшвидше щезнути з міста.
-Не хвилюйтеся, обов'язково щезну. Як тільки отримаю всю суму. Сподіваюся, що це станеться сьогодні.
   
-Марго, зачекай!- вигукнув Артур, намагаючись наздогнати кохану, але та вискочила з приміщення офісу, навіть не поглянувши на нього. 
  Він в розпачі зупинився і сів на сходинку. Повз нього пройшла компанія друзів, кинувши на нього осудливі погляди. Крісті, завагавшись, зупинилася  і присіла поряд.
-Ця жінка сама впала мені на руки, і більше нічого  не було,-розгублено промовив Артур, намагаючись виправдатися.
-А чому вона була одягнена  в твій піджак?- запитала Крісті, уважно поглянувши на нього.
-Вона розлила каву на себе і тому їй довелося зняти блузку...
-Ти знаєш, Арчі, твоє пояснення звучить доволі абсурдно, але все ж повірити в це можна.  Розкажи про все Маргариті.
-Але вона не хоче слухати мене! Навіть дивитися в мою сторону не хоче!
-Артуре, я тобі вірю і спробую  допомогти! Ходімо в відділ кадрів!-Крісті підвелася і простягнула йому руку.
-Відчепися від мене, Крісті! Я нікуди не піду! Мені зараз не до цього! Хто захоче, той повірить мені й так!
-Я теж так думаю,- промовив Філ, який повернувся до них,- тож не варто з ним панькатися, кохана! Все й так зрозуміло, ходімо краще підтримаємо Марго.
-А ти чого сюди приперся?-обурено вигукнув Артур.- Йдіть до Маргарити і залиште мене в спокої!
-З величезним задоволенням!- огризнувся Філ.- Я навіть бачити тебе не хочу!
-Це ж треба! Яка трагедія! І що ж я буду без тебе робити?- з сарказмом промовив Артур.
-Хлопці, припиніть негайно! Ви ж друзі, вже стільки років товаришуєте!- Крісті намагалася заспокоїти друзів.
-Та хіба це дружба?- вигукнув Артур.- Стільки років дружили, а тепер він знати мене взагалі не хоче! Навіть не дає можливості мені все пояснити!
-Потрібно було про це раніше думати і не допускати ситуації, яка трапилася!- зі злістю промовив Філ.
-Що?!! Що ти говориш?!! І що ж ти мені зробиш?!!- Артур підскочив до Філа і схопив його за петельки.
-Що ви робите? Припиніть негайно! -вигукнула Крісті.- Не сердьте мене, хлопці! Швидко піднімайте свої дупи і йдіть за мною! У нас мало часу!
-Ну що ж, ходімо,- приречено зітхнув Артур,- тільки як тепер я буду дивитися Лілії Сергіївні в очі?
-А ти що, досі про неї думаєш?- скипів знову Філ.
-Заспокойтеся обоє! Негайно!- гримнула Крісті і схопивши за руку  Артура і Філа потягнула їх у відділ кадрів.
    Приречено зітхнувши, Артур зайшов до кабінету, а Філ та Крісті залишилися чекати на нього в коридорі. Через декілька хвилин він вийшов і розгублено поглянув на них.
-Ну що, поговорив?- з нетерпінням запитала у нього Крісті.
-Ні, не поговорив...Мене звільнили з роботи, а Лілію Сергіївну в відділі кадрів взагалі ніхто не знає, така жінка тут не працює...
-Як це? 
-Ось так...Ходімо звідси, нам більше немає що тут робити,- розчаровано промовив Артур і повільно поплентався до виходу.
-Артуре, ти куди?- Крісті, схопивши Філа за руку кинулася наздоганяти Артура.
-Подалі звідси!
-Заспокойся, Артуре! В цій ситуації є щось підозріле! Тобі так не здається? Подумай сам, вона раптово з'явилася в твоєму житті,  сама запропонувала роботу, а тепер знову раптово зникла і виявляється, що вона взагалі тут не працювала і її ніхто не знає. Таке враження,  що хтось навмисно спланував все це,- промовила Крісті, коли вони вийшли на вулицю.
-Крісті, люба, мені здається, що ти все перебільшуєш,- Філ недовірливо поглянув на Артура.
-Ні, не здається!  І я дізнаюся правду!-заперечила дівчина.- І врятую кохання Артура та Рити!
-Робіть що хочете, тільки залиште мене в спокої! Тому що наше кохання виявилося несправжнім, його більше немає,- сумно зітхнув Артур і, залишивши друзів пішов геть.
-Ходімо, Філе, у нас обмаль часу! Треба встигнути, поки вони не накоїли дурниць!- Крісті схопила свого коханого за руку і потягнула за собою.
    Артур повернувся додому дуже пізно. Тихенько зайшовши в дім, він ввімкнув світло у вітальні і здригнувся. Маргарита не спала. Вона сиділа на дивані, схрестивши на грудях руки і уважно дивилася на нього.
-Марго, повір, я не зраджував тобі,- тихо промовив він і зітхнувши, присів поряд.
-Ти завжди зраджував мені, Артуре,- так само тихо відповіла Рита.
-Ні, це неправда! Після знайомства з тобою, я не торкався до жодної іншої жінки! 
-Я не вірю тобі!
-Як це - не віриш? Я ж твій чоловік! Людина, яку ти покохала і яка кохає тебе! Як ти можеш мені не довіряти?- Артур обурено поглянув на неї.
-Але я своїми очима бачила це, Артуре! Розумієш? Бачила! А я своїм очам поки що довіряю!
-Послухай, ти все не правильно зрозуміла! Вона пила каву і розлила її на себе, тому зняла блузку...
-Досить! Не розповідай мені більше нічого! Я не хочу більше про це чути! Давай закриємо цю тему назавжди. Деякий час я поживу поки-що в цьому домі, щоб не травмувати дядька, він ще слабкий після лікарні, а потім ми розлучимося, і я повернуся в село,- втомлено промовила Рита.
-Гаразд, я згоден! Все буде так, як ти хочеш,- зітхнув Артур.- Я  втомився, тож  піду  вже спати. Солодких тобі снів.
-Тобі теж,- зі сльозами в голосі промовила Рита і почала стелити собі у вітальні. 
   Та не встигла вона заснути, як тишу в квартирі розірвав дзвінок. Хтось дуже наполегливо дзвонив у двері.
-Хто це?- Артур визирнув із спальні.
-Не знаю,- злякано прошепотіла Маргарита.
   Артур обережно підійшов до дверей і поглянувши у вічко, рвучко відчинив двері і вигукнув:
-Якого біса ви приперлись посеред ночі? 
   Маргарита обережно визирнула із-за спини Артура і побачила Філа і Крісті, які з виглядом переможців стояли на порозі.
-У нас для вас є важлива новина!- схвильовано промовила Крісті.
-А до ранку вона не могла почекати?- роздратовано промовив Артур, пропускаючи друзів у будинок.
-Ні, це терміново!- Філ з гордістю поглянув на Крісті.- Скажи їм, кохана! 
-Добре, кажіть, що там у вас і забирайтеся геть з мого дому, я хочу спати!- пробурмотів Артур.
-Отже, такої фірми не існує, і жінки з таким прізвищем і  ім'ям теж не існує, це все брехня,- промовила Крісті.
-Ну і що з того?- Артур сердито поглянув на Крісті та Філа,- ви приїхали сюди серед ночі, щоб повідомити мені про це?
-Так! Фірма ця несправжня, а офіс у який тебе заманила та жінка, належить одній із компаній Мартиненка Дмитра Івановича.Тепер зрозуміло? Вони граються з вами!- Крісті схвильовано поглянула на Риту, яка уважно слухала їхню розмову, прихилившись до стіни, а потім перевела свій погляд на Артура.- Мартиненко та його донька намагаються розлучити вас з Ритою,тому й влаштували цю пастку! У нас є докази, що Артура підставили!
-Справді? -Артур з надією поглянув на Риту.- Бачиш, кохана, а ти мені не вірила! Ти завжди думала, що я багатий розбещений хлопчик, якому не можна довіряти,- зітхнув він.
   Рита мовчала.
-Пробач мені, Арчі,- нарешті промовила вона.- І що ж нам тепер робити?
-Продовжувати щасливо жити і кохати один одного,- посміхнувся Філ, обійнявши Крісті.
   Пройшло декілька тижнів...
    Мартиненко з сім'єю вечеряв у ресторані. На вечерю був запрошений і Антон, як близький друг Діани.
-Тату, наш план провалився,- зітхнула Діана.- Але чесно кажучи, я цьому дуже рада!
-Який план?- Людмила Мартиненко здивовано поглянула на доньку та чоловіка.
-Я хотів влаштувати Діаночку на престижну роботу і розробляв для цього план,- посміхнувся Мартиненко, а потім нахилившись до доньки, прошепотів:-Діано, думай, що говориш!  Мама нічого не знає!
-Антоне, ми такі раді, що ви дружите з нашою Діаною,- промовила Людмила, приязно посміхаючись до хлопця,- саме  завдяки вам вона змогла повернутися до нормального життя після своєї хвороби і не замкнулася в собі. Дякую вам за це!
-Ну що ви, пані Людмило, в цьому є і ваша з Дмитром Івановичем заслуга,- ніяково посміхнувся Антон.- Але я хочу сказати, що кохаю вашу доньку і хочу одружитися з нею.
-Справді?- Мартиненко здивовано поглянув на Антона, а потім перевів погляд на доньку.
-Так,- щасливо посміхнулася Діана,- ми з Антоном кохаємо один одного і хочемо одружитися.
-Ну що ж,  Антон - хороший хлопець, якщо він кохає тебе, то я не проти,- посміхнувся Мартиненко з ніжністю поглянувши на доньку.
   Залишивши схвильованих батьків в ресторані, Антон з Діаною гуляли, взявшись за руки вечірнім проспектом рідного міста.
-Діано,- Антон ніжно обняв дівчину,- у тебе такі красиві очі! Який же я був сліпий, що раніше цього не помічав!
-Краще пізно ніж ніколи,- Діана пригорнулася до нього,- у тебе теж дуже гарні очі... Ти знаєш, я така щаслива! І хочу, щоб всі були щасливими! І Артур з Маргаритою теж! Давай вибачимося перед ними! Сподіваюся, що вони  нас пробачать!
-Так, давай вибачимся. Я не хочу шкодувати про жодну хвилину свого життя.
-Так, ми витратили дуже багато часу на те, щоб зруйнувати їхнє кохання. Ходімо!
   Вони приїхали до будинку, де жили Артур з Маргаритою і з хвилюванням натиснули на дверний дзвінок. Двері відчинив Артур і здивовано поглянув на Діану і Антона, які тримаючись за руки і  щасливо посміхаючись, стояли на порозі.
-Привіт! Ми з Антоном почуваємося винними перед вами і тому прийшли вибачитися,-промовила Діана.- Ми з ним  кохаємо один одного і збираємося одружитися.
-Кохаєте один одного?- Артур здивовано поглянув на гостей.- Зачекайте, то ви пара?
-Так, пара,- промовив Антон.- І прийшли вибачитися і помиритися з вами,- він обняв Діану.
-Артуре, Рито, пробачте мене, будь ласка,- промовила Діана і з вдячністю  поглянула на них.- Я також хочу подякувати, адже саме завдяки вам я знайшла своє справжнє кохання!
-Ну що ж, ми бажаємо вам щастя,- посміхнувся Артур, обіймаючи Риту.
-Може вип'ємо кави?- запропонувала вона, як справжня господиня дому.
-Дякуємо, але нам вже час йти. Вип'ємо іншим разом,- посміхнувся Антон.
-Ну що ж, гаразд. Тоді до зустрічі! 
-До зустрічі!
   Артур з Ритою з подивом поглянули один на одного після того, як за Антоном та Діаною зачинилися двері.
-Що це було? Невже це правда?- нарешті промовив Артур.
-Сподіваюся, що правда!- посміхнулася Рита,- ти бачив, які вони щасливі? 
-Ми теж щасливі!-Артур посміхаючись, підхопив Риту на руки і закружляв з нею по кімнаті.