9 частина

                             9  частина
   Вранці Артур  прокинувшись, поснідав і почав збиратися на роботу. Він одягнув блакитну сорочку з галстуком та брюки і гукнув Риті, яка поралася на кухні:
-Рито, я побіг, бо вже спізнююся!
   Маргарита виглянула з кухні і оцінюючим поглядом поглянула на чоловіка:
-Зачекай, потрібно одягти і піджак. Я зараз принесу!
   Вона швидко зайшла в кімнату і, взявши в руки його піджак, помітила що з кишені видніється яскрава, червона з білим жіноча хусточка. Вона смикнула за тоненький шовковий край, і завмерла від подиву - саме така хусточка була на шиї в Лілії Савченко в той день, коли Артур познайомився з нею біля їхнього дому.
   Маргарита швидко сховала хустку до шафи і віднесла Артурові піджак, не промовивши жодного слова про свою знахідку.
-Я хочу сьогодні поїхати в село, провідати дядька,- спокійно промовила вона.- Ти все-одно цілий день на роботі, а мені сумно бути вдома самій.
-Так, звичайно, їдь, кохана. Дядькові передавай від мене вітання. На вихідних ми поїдемо в село разом. А сьогодні довго не затримуйся, після роботи проведемо вечір вдвох, підемо в кав'ярню чи клуб і відсвяткуємо наше новосілля,- Артур поцілував Риту і міцно обійняв.- Все, кохана, я побіг!
-Гарного дня, любий!
   В офісі Артура вже зустріла Лілія Сергіївна, одягнена в білу блузку та строгу спідницю-олівець, яка вигідно підкреслювала принади її ідеальної фігури.
-Артуре, доброго ранку! Я завтра лечу в США, у мене там важлива зустріч з партнерами, тому підготуй мені, будь ласка всі необхідні документи, а ввечері ми з тобою сядемо вдвох і  ще раз все уважно перевіримо,- посміхаючись, звернулася вона до Артура.
-Сьогодні ввечері?- спохмурнів Артур.
-Так. Чи може в тебе на сьогоднішній вечір були інші плани?
-Ні, Ліліє Сергіївно, на сьогодні в мене немає жодних планів,- зітхнув Артур.
-Вибач, я тебе може занадто навантажую, але мене ніхто не розуміє, так як ти.
-Нічого, все нормально, Ліліє Сергіївно.
-Послухай, Артуре, не треба мене називати Лілією Сергіївною, тому що я після таких слів почуваюся старою тіткою,- грайливо посміхнулася вона.- Можеш називати мене просто Лілією.
-Добре,- посміхнувся у відповідь Артур.
-Якби ти полетів зі мною в штати, це було б просто прекрасно, але не будемо сердити твою дружину, бо раптом вона буде ревнувати тебе до мене?- засміялася вона і вийшла із кабінету.
   Артур зітхнув і діставши із кишені телефон, зателефонував Риті.
-Як справи у моєї коханої? Я дуже скучив за тобою,- тихо промовив він у слухавку.
-Я теж скучила за тобою. У мене все добре, я ще в селі. А ти коли сьогодні повернешся з роботи?- поцікавилася Рита.
-Не знаю,- приречено зітхнув Артур.- Мабуть, знову пізно.
-А як же вечеря? Ми ж хотіли відсвяткувати новосілля,- розчаровано промовила Рита.
-Що поробиш,- зітхнув Артур,- у мене дуже багато сьогодні роботи, тож відсвяткуємо завтра. Вибач, Рито.
-Гаразд,- зітхнула вона.- Відсвяткуємо завтра.
     Повернувшись ввечері з села додому, Маргарита чекала на Артура, сумно дивлячись на годинник. Раптом хтось подзвонив у двері. Відчинивши їх, Маргарита побачила на порозі Філа, Крісті, Стаса та Віку, його нову подругу.
-Привіт,- радісно вигукнули друзі.- Вітаємо з новосіллям!
-Дякую, проходьте в дім!- посміхнулася Маргарита, пропускаючи компанію в будинок.
   Гості поставили на стіл подарунки та пакунки з гостинцями і запитали:
-А де Артур?
-Артур ще на роботі, він  сьогодні працює допізна,-зітхнула Рита.
-Ну добре, тоді почекаємо його,- відповіли хлопці, зручно вмощуючись на дивані у вітальні.
-Гарний у вас будинок,- промовила Крісті, розглядаючись наколо.- Затишний такий...
-Дякую!
   Посидівши трішки і поговоривши на загальні теми, хлопці засумували.
-Без Артура сумно,- зітхнув Стас.
-Так, сумно,- погодилися всі інші.
-А давайте зробимо йому сюрприз і поїдемо всі разом до нього в офіс,- запропонувала Крісті.
-А й справді, давайте поїдемо!- підтримав свою дівчину Філ,- зачекаємо його з роботи, а потім поїдемо в класне кафе на набережній і відсвяткуємо ваше новосілля!
-Давайте!- компанія швидко зібралася і разом з Маргаритою поїхали в офіс, в якому працював Артур.
   Після закінчення робочого дня Лілія Сергіївна зайшла в кабінет Артура, щоб ще раз перевірити разом з ним всі документи, які вони підготували для поїздки в Штати.
   Уважно переглянувши купу паперів, Лілія зітхнула:
-Я вип'ю каву. Ти будеш?- поцікавилася вона у Артура.
-Ні, дякую,- обережно промовив той.
-Ти впевнений? Може все ж таки вип'єш?- наполегливо повторила вона, посміхаючись.- Не соромся, кажи!
-Ну гаразд, - посміхнувся у відповіль Артур,- можна й випити.
-Ти працюй, а я сама зроблю,- Лілія зробила каву і поставила перед Артуром на столі дві філіжанки.- Прошу!
-Дякую!
-Немає за що! Смачного!
   Вона взяла в руки свою філіжанку і хотіла з насолодою зробити маленький ковток, але її потривожив телефонний дзвінок. Тихенько з кимось перекинувшись декількома фразами, Лілія поглянула в об'єктив прихованої камери, яка була заздалегідь встановлена в кабінеті Артура. Вона знову взяла в руки свою філіжанку і навмисно вилила каву собі на блузку.
-Ой, я обпеклася!- вигукнула вона, схопившись за  груди.
-Потрібна  аптечка, я зараз принесу!- Артур злякано схопився з крісла.
-Не треба,- Лілія зупинила його владним порухом руки,- я зараз зніму блузку, витру і все минеться!- вона швидко почала розстібати перламутрові гудзики.
   Артур завмер, збентежено дивлячись на неї.
-Допоможеш мені? Я так обпеклася!- Лілія нарешті розстебнула гудзики, спочатку оголивши плечі, а потім взагалі зняла кофтинку, залишившись лише в чорному мереживному бюстгальтері.- Поглянь чи дуже почервоніла шкіра,- вона якомога ближче нахилилася до Артура,  легенько провівши  рукою по грудях.
-Ні, все нормально, ніякого почервоніння немає,- Артур відірвав погляд від її звабливих форм  і скоса поглянув на неї,- будь ласка, одягнися!
-Але мені немає чог одягнути,- розгублено розвела руками Лілія,- моя блузка зіпсована, її не можна вдягати.
   Артур зняв свій піджак і простягнув його начальниці.
-Ось, вдягни це!
-Дякую, мені так незручно,- Лілія одягнула піджак і нахилилася над документами.- У нас залишилася ще одна тека. Зараз перевіримо, і ти підеш додому. Ой!- раптом скрикнула вона, схопившись за серце і впала Артуру на руки, міцно обхопивши його за шию руками.
-Що трапилося? Що з тобою?- Артур обережно її обняв, намагаючись зрозуміти що  трапилося.
-Сюрприз!- раптом пролунали знайомі голоси, двері в кабінет різко відчинилися і на порозі з'явилася Маргарита в компанії друзів. 
   Вона широко відкритими очима дивилася на Артура, в обіймах якого лежала напівроздягнена Лілія. 
-Марго? Ти?- злякано промовив Артур, зрозумівши  весь жах ситуації, в якій опинився.
-Артуре, що тут відбувається? Що це?- розгублено прошепотіла Рита.
-Марго, ти не так все зрозуміла,-  вигукнув Артур, намагаючись звільнитися від міцних обіймів Лілії.- Ти помиляєшся!
-Я помилилася тоді, коли почала довіряти тобі, - розчаровано промовила Рита і вискочила з кабінету.
-Марго!- Артуру нарешті вдалося вирватися з обіймів свого боса і він хотів наздогнати Риту.
-Артуре, що ти робиш?- друзі з осудом дивилися на нього.
-Я не зробив нічого такого, за що мені має бути соромно!- роздратовано вигукнув Артур.- Ліліє, поясни їм!- звернувся він до начальниці.
-Ми нічого не робили поганого, ми лише працювали,- задоволено посміхнулася вона, зручно вмощуючись в крісло, в якому щойно сидів Артур.
-Хіба це робота? Безсоромні!-  обурено вигукнула Крісті.
-Дівчинко, не треба  грубіянити в моєму офісі,- Лілія зі злістю зиркнула на неї.
   Артур вискочив в коридор і побіг слідом за Маргаритою, намагаючись наздогнати її.
-Марго, зачекай!
-Я бачила хустину в кишені твого піджака!-  розчаровано промовила Рита, зупинившись.
-Не зрозумів...- Артур здивовано поглянув на неї.- Яку хустину?
-Хустину тієї кралі, яка дала тобі роботу!
-Марго, ти робиш поспішні висновки! У мене з Лілією нічого не було!
-Геть з дороги!- Маргарита відштовхнула його і побігла до виходу.- Я не хочу тебе бачити!