7 частина

                                   7  частина
    Артур, вийшовши з дому, зустрівся з Ритою на березі річки.
-Послухай, Рито, ти коли сваришся, такі образливі слова говориш,- посміхнувся він, обіймаючи кохану.
-Ти теж, до речі, мене відьмою обізвав,- засміялася Рита.
-Як ти гадаєш, вони, і справді, повірили в те, що ми посварилися?- запитав Артур.
-Так, я гадаю, що повірили...
-Знаєш, мені все це вже все так набридло. Я хочу якомога скоріше зняти невеликий будинок в передмісті і спокійно  жити там з тобою, подалі від всіх наших рідних і знайомих,- зізнався Артур, ніжно пригорнувши до себе кохану.
-Знімемо, обов'язково знімемо...А можливо навіть і купимо,- Рита ніжно поглянула на чоловіка.
-Отже, поки всі вважають, що поміж нами пробігла чорна кішка, ми завтра поїдемо в місто дивитися будинок і найближчим часом переїдемо в нього,- задоволено промовив Артур.
   Наступного дня, впоравшись по господарству, вони взяли автівку дядька Ігоря і поїхали в місто дивитися будинок. Зустрівшись з жінкою, яка здавала його і оглянувши дім, вони залишилися дуже задоволеними. Будинок був затишним, знаходився в передмісті, в спокійному районі.
   Обговоривши деталі, задоволені Артур з Маргаритою вирішили зайти в кав'ярню, випити каву. Взявшись за руки і щасливо посміхаючись, вони зайшли в затишний зал і буквально зіштовхнулися з Інессою Вікторівною, яка зустрічалася тут з Антоном, щоб обговорити деталі їхнього розлучення.
-Ви?- Інесса Вікторівна здивовано дивилася на Артура та Маргариту.- Хіба ви не посварилися?
-Посварилися,- відповів Артур, в паніці поглянувши на Риту.
-Так, ми посварилися з Артуром,- тихо промовила вона,- але я маю вам дещо сказати...Я вагітна...
-Що?!!- Інесса Вікторівна схопилася за серце.
-Я вагітна,- повторила Маргарита.
-Молодець!- прошепотів Артур, нахилившись до неї,- як тобі вдалося вигадати це?
-Тихіше, бо ще почує мама,- посміхнулася Рита,- це я заради тебе вигадала.
-Ти так впевнено про це сказала, що я навіть повірив,- Артур поцілував її,- до речі, я мрію про сина!
   Антон став свідком розмови Артура та Маргарити з Інессою Вікторівною. Попрощавшись з матір'ю Артура, він відразу поїхав до Діани.
-Привіт, у мене для тебе є новина! Маргарита вагітна!- схвильовано повідомив він їй, ледве переступивши поріг її дому.
-Що?!!  Вона ще й вагітна?!!!- розлючено вигукнула Діана, ледве стримуючи сльози.- Але я знаю, що зроблю!
-Все скінчено, Діано,- сумно промовив Антон, втомлено опустившись на диван,-вони знову помирилися і у них буде дитина. Фільм скінчився, і це хеппі-енд!
-Ні, не скінчився! У цього фільму буде друга частина!- вперто промовила Діана.
-І що ж тепер робити?- сумно посміхнувся Антон.- Може вкрасти дитину? Коли вона народиться?
-А ця ідея - супер! Ти молодець,- радісно вигукнула Діана.
-Діано, я пожартував, заспокойся і не дурій!- Антон строго поглянув на свою подругу.
-Ну добре! Але, Антоне, на цьому наш фільм не закінчено! Ми не змогли їх розлучити, але я знаю, хто зможе це зробити!-не вгавала Діана.
-Та невже? І хто ж це?- посміхаючись, поцікавився Антон.
-Не поспішай, незабаром дізнаєшся,- Діана схопила в руки телефон і вийшла в іншу кімнату, а коли повернулася, радісно повідомила:- зараз сюди приїде той, хто зможе розлучити Артура і Маргариту!
-Ну що ж, почекаємо...Ти мене заінтригувала!
    Через півгодини додому приїхав Дмитро Іванович.
-Привіт, татусю,- Діана радісно підбігла до батька,-проходь, ми з нетерпінням тебе чекаємо.
-Але, Діано,- Антон схвильовано підвівся, побачивши Мартиненка.
-Заспокойся, Антоне, тато на нашому боці,- радісно посміхнулася дівчина.
-Але...- Антон все ж  намагався протестувати.
-Заспокойся, Антоне, я все знаю,- спокійним голосом промовив Мартиненко,- Діаночка мені все розповіла, і я вам допоможу. Вони образили мою доньку, і я покажу їм що таке помста...Тож, заспокойся, юначе!
-Тату, вони мене образили і обманули, я дуже плакала через них!- схлипнула Діана,- і Антона вони теж образили! Тож нехай тепер і вони поплачуть,- вона благально поглянула на батька.
-А я тобі скільки разів говорив, щоб ти залишила цього невдаху, я хотів сам з ними розібратися,- зітхнув Мартиненко,- але ти мене не слухала! І що тепер?
-Тату, я кохаю Артура...Я думала, що впораюся сама з ним,- зітхнула Діана, витираючи сльози.
-Вибачте, я не хочу втручатися в вашу розмову, але...у вас є план?- обережно запитав Антон.
-Звичайно, є! Чи ти думаєш, що я нічого не можу?- спохмурнів Дмитро Іванович.
-Та ні, ну що ви...
-Ти недооцінюєш мене, хлопче!
-То що ми будемо робити, батьку? Як ми розлучимо їхню сім'ю?- Діана з нетерпінням поглянула на Мартиненка.
-Я знаю один дуже ефективний спосіб, який швидко зруйнує їхній шлюб,- задоволено посміхаючись, промовив той.
-Який?- в один голос запитали Діана та Антон.
-Зрада!
-Зрада?- розчаровано запитав Антон.
-Так!
-Батьку, але як ми це зробимо? Я вже намагалася використати цей спосіб, але в мене нічого не вийшло,- зітхнула Діана.
-І справді, як ми зробимо це?- поцікавився Антон.
-Я зроблю все сам, а ви не втручайтеся в цю справу!
   Минуло декілька днів.  Артур з Маргаритою переїхали жити в будинок своєї мрії і почали облаштовуватися там. Діана з Антоном таємно слідкували за ними і чекали, коли план батька Діани втілиться в життя. Але нічого нового не відбувалося.
-Чому так довго?- зітхала Діана.- У мене вже не вистачає сил чекати!
-Доведеться почекати, твій батько сказав, що його план потребує підготовки і деякого часу для виконання,- терпляче промовляв Антон, слідкуючи за Маргаритою, яка облаштовувала клумби з квітами перед вікнами будинку.
   Пройшло ще декілька днів. Артур з Маргаритою, повертаючись з крамниці, помітили біля свого будинку дорогу автівку білого кольору зі спущеним колесом.
   Біля автівки стояла молода елегантна жінка і розгублено дивилася на колесо.
-Вам допомогти, пані?- запитав Артур, зрозумівши, що жінка не може сама відремонтувати своє авто.
-Так,- ніяково посміхнувшись, промовила незнайомка.- Якщо можна, то допоможіть, будь ласка.
   Артур, відніс покупки в дім і повернувшись, заходився міняти запаску. Жінка уважно спостерігала за ним.
-От і все, з вашим авто вже все гаразд,- промовив Артур, замінивши її.
-Дякую,- незнайомка пильно поглянула на нього.- А ти не схожий на простого хлопця.
-Я не знаю, якими ви уявляєте простих хлопців, але я саме такий,- відповів Артур.
-Я купувала своєму брату точнісінько такі, як у тебе, джинси, і вони коштують дуже дорого...
   Артур змовчав.
-Я зрозуміла, що ти не хочеш говорити про себе,- незнайомка обережно  намагалася продовжити розмову з ним.- Ну добре, тоді не будемо говорити про це...
-Ну чому ж?- Артур сміливо поглянув на неї.- Ви вірно помітили. Я не зовсім простий хлопець. Мій батько - власник великої компанії, я вчився в Лондоні, знаю три мови, але зараз живу скромно, працюю в фермерському господарстві, доглядаю худобу і дуже задоволений своїм теперішнім життям. У вас ще є питання до мене?
-Так, є...Як твоє прізвище, красунчику?
-Король...Король Артур...
-Король?- зраділа жінка, почувши його прізвище,- то ти син Романа Вікторовича?
-Так.
-Я починала свій професійний шлях в компанії твого батька під його керівництвом,- пояснила вона.
-Мій батько - гарний керівник...Колесо на вашому авто вже замінене, тож ви можете вирушати далі.
-Дякую... Послухай, Артуре, а ти хочеш працювати зі мною? У мене зараз своя компанія, і мені потрібні  такі співробітники, як ти - молоді, амбітні, розумні, працьовиті...Ось моя візитка, якщо погодишся - зателефонуй, я буду дуже рада,- незнайомка вручила йому візитку і подарувала сяючу посмішку.
-Дякую, гарного вам дня!
   Незнайомка сіла в авто і поїхала, помахавши на прощання рукою. Маргарита, яка спостерігала за її розмовою з Артуром, стурбовано вийшла з будинку.
-Марго, ти тільки поглянь на це,- Артур радісно посміхаючись, простягнув їй візитку,- мені запропонували роботу! І це прекрасно, адже ми будемо тепер жити в місті, отже і роботу треба шукати тут, про роботу в селі доведеться забути.
   Маргарита спохмурніла, їй  відразу не сподобалася ця краля.
-Цікаво, а чому вона запропонувала роботу саме тобі?- Рита невдоволено поглянула на Артура.
-А в чому справа? Невже ти мене ревнуєш?- засміявся він.
    Антон з Діаною тим часом  сиділи в авто, з нетерпінням поглядаючи навколо. Незабаром біля них зупинилася біла іномарка, з якої вийшла та сама незнайомка, якій допомагав Артур.
-Тепер я зрозуміла, чому ти в гніві,- посміхнулася вона, звертаючись до Діани,- його дружина і справді дуже гарненька!
-Він погодився?- з нетерпінням запитав Антон.
-Погодиться...Хіба у нього є вибір чи інший варіант? Пан Мартиненко перерахував гроші на мій рахунок?-поцікавилася незнайомка.
-Не хвилюйся, мій батько завжди дотримується свого слова,- запевнила її Діана.
-Дуже добре...Тоді до зустрічі!
-Почекай, ти нічого не забула?- Антон уважно поглянув на дівчину.
-Вибач,- засміялася та і зняла з шиї яскраву хустинку і простягнула її Антону,-забула!