6 частина

                      6  частина
   Артур, сидячи на дивані, спідлоба спостерігав за Діаною, яка готувала каву.
-Ця дівчина придурюється, і це очевидно,- міркував він,- але що вона замислила цього разу?
-Коханий, ось твоя кава!- Діана з сяючою посмішкою поставила тацю з філіжанками перед ним.- Якщо хочеш, можемо випити у спальні.
-Ні, давай вип'ємо тут!- Артур взяв маленьку фаянсову філіжанку з витіюватим візерунком в руки і, зробивши ковток міцного напою, скривився.- Що це за кава?
-Міцна львівська, яку ти завжди п'єш, а що таке?-  поцікавилася Діана.
-У неї якийсь дивний присмак, доволі неприємний.
-Справді?- Діана зробила ковток зі своєї філіжанки,- а в мене нормальна на смак, без ніякого  присмаку. Може тобі здалося?
-Не думаю...Ось, спробуй,- Артур простягнув Діані свою філіжанку.
-Навіщо?- Діана злякано відсахнулася від неї.- Я тобі вірю й так.
-Та ні, ти спробуй, щоб потім не казала, що я вигадую,- наполегливо промовив Артур, запідозривши підставу.
-Ну добре,- Діана зітхнула і обережно відпила його каву.- Не знаю, мені вона здається нормальною на смак.
-Тоді можеш пити її, а я вип'ю твою,- Артур взяв філіжанку Діани і почав пити маленькими ковтками її каву.
   Діана тримала  в руках каву зі снодійним і розчаровано дивилася на Артура.
-Чому ти не п'єш?  Ти ж так хотіла випити кави,- Артур хитро поглянув на неї.
-Вже не хочу,- сумно промовила дівчина, поставивши каву на стіл.
-Ну що ж, тоді я піду вже,  у мене ще купа справ. Тому не чекай мене, а лягай спати. На добраніч! 
   Він підвівся і, накинувши куртку, вийшов з будинку. Діана, заплакавши, зі злістю випила каву, яку підготувала для Артура, і лягла спати.
   Антон в цей час сидів в своєму авто поруч з будинком Маргарити, чекаючи коли Діана йому зателефонує і спостерігав, як Рита на кухонному вікні зашторює штору.
-Я скажу їй: "Твій чоловік тобі зраджує, Рито,"- прошепотів він, і раптом вражено замовк, побачивши як до її будинку жваво крокує Артур.
   Схопивши телефон, він почав набирати номер Діани, але слухавку ніхто не брав.
-Не відповідає,- зітхнув він,- невже вона знову сама випила снодійне?
   Зачекавши ще з півгодини, він поїхав додому, так і не дозвонившись до Діани.
   Діана, прокинувшись вранці, довго лежала в ліжку і розмірковувала про те, що їй робити далі. І нарешті вирішила. 
-Доброго ранку, матусю,- заглянула вона в вітальню, побачивши там Інессу Вікторівну.
-Доброго ранку, Діаночко? Як ти? Ти так солодко спала, що мені шкода тебе було будити. Сідай до столу, сніданок вже готовий.
-Так, я дуже добре спала сьогодні,- зітхнула Діана.- А де мій чоловік? Він вже прокинувся?
-Який чоловік?- Інесса Вікторівна з жалістю поглянула на дівчину.- Артур? Хіба він тобі чоловік?
-Отже, ви все дізналися?- схвильовано прошепотіла Діана, нахилившись до матері Артура.
-Що дізналася?- не зрозуміла та.
-О господи, - прошепотіла Діана,- я все згадала! Я все пам'ятаю!
-Що ти згадала, Діано? Скажи заради Бога!- Інесса Вікторівна стурбовано поглянула на неї.
-Я згадала той день, коли Артур поклав переді мною обручку,  відмовившись від мене. Саме від цього стресу в мене потемніло в очах  і я втратила свідомість! Я тепер все пам'ятаю! Як отямилася в лікарні, як до мене приходив Артур з Маргаритою...Я все пам'ятаю...Артур не мій чоловік! - вражено промовила вона, схопившись за голову.
-Нарешті, Діаночко, ти все згадала!- Інесса Вікторівна радісно обняла її,- так, сонечко, Артур одружений, і він не твій чоловік!
-Тоді мені більше  немає чого робити в вашому домі, я поїду додому,- Діана знову почала збирати свої речі,- зараз зателефоную батькові, щоб забрав мене...
-Не журися, дівчинко моя, я обіцяю, що зроблю все, щоб Артур розлучився з тією селючкою і одружився з тобою,- пообіцяла їй на прощання Інесса Вікторівна.
   Діана повернулася додому, а ввечері знову прийшла в гості до Антона.
-Не знаю, чому мені так не щастить,- зітхнула вона, зручно вмостившись на дивані.
-Не хвилюйся, Діано! Я спробую все-таки їх розлучити законним шляхом,- намагався втішити засмучену подругу адвокат,- я ж юрист. Та й мені телефонувала пані Король і дуже просила якомога швидше розлучити Артура з Маргаритою.
-Справді? Антоне, це буде найщасливіший день в моєму житті,- зраділа Діана.- Як добре, що ти в мене є! Ходи-но до мене, я обійму тебе,- вона міцно обняла його і поцілувала в щоку.
-Дякую, Діано!- Антон посміхнувся у відповідь.
-Пропоную відсвяткувати це з шампанським!
-Але святкувати ще зарано, та й шампанського в мене немає. Є лише червоне вино,- зітхнув Антон.
-Нічого страшного, діставай вино! Якщо все так станеться, то нам не потрібно бути поганими,- полегшено промовила Діана, чекаючи поки Антон відкоркує вино.
-Так, і сподіваюся, що мені все-таки пощастить більше, ніж тобі,- іронічно посміхнувся Антон, наливаючи вино в кришталеві келихи.
-Чому ти так кажеш? Я лише двічі прокололася з тим снодійним, таке з кожним може трапитися,- ображено надула губки Діана.
-Нічого страшного, не переймайся. Тепер ми виграємо іншим шляхом. Хіба це погано?- заспокоїв її Антон.
-Це добре, дуже добре! Тому давай вип'ємо за розлучення Артура та Маргарити!-посміхнулася Діана.
-За розлучення!- Антон підняв свій келих і випив його залпом.
   Наступного тижня Антон готував свій план, але на нього чекала неприємна новина - Артур з Ритою таки нарешті зібралися  вирушити в невеличку весільну подорож, бо її дядько повернувся з лікарні. Цією новиною він поспішив поділитися з Діаною.
   Дізнавшись про це, Діана відразу примчала до Антона.
-Як шкода!- ридала вона,- у мене було стільки мрій!  Ми  з Артуром могли б бути такою класною парою!
-Ми з Ритою теж могли б бути дуже гарною парою,- сумно посміхнувся Антон,- я б щодня дарував їй квіти.
-А ми  з Арчі жили б в шикарному маєтку,- замріяно промовила Діана.
-Нам з Ритою вистачило б і невеликого будиночка з декількома кімнатами,- озвучив свої мрії Антон.
-У нас народився б синочок, такий гарненький, як і Артур,- Діана заплющивши очі, продовжувала мріяти.
-А ми б спочатку пожили б трішки для себе, а потім в нас народилася б донечка, така гарненька, як Рита,- тихо промовив Антон.
-На вихідних ми б всією сім'єю їздили б в парк атракціонів, і Артур з сином каталися б на каруселях, а я їх чекала внизу, заплющивши очі,- щасливо посміхнулася Діана.
-Чому?- не зрозумів Антон.
-Тому що я боюся каруселів і не катаюся на них,- ніяковіючи, зізналася Діана.
-Справді?- здивувався Антон.-Уявляєш, я теж не люблю каруселів і не катаюся на них, бо мене нудить. Діано, у нас з тобою так багато спільного. Ти помітила це?
-Так, помітила,- посміхнулася Діана. Може з'їмо тортика? Ми ж обоє любимо солоденьке!
-Чому б і ні? Давай!
    Через три дні Антон зателефонував Діані з самого ранку.
-Привіт! У мене для тебе є гарна новина!- схвильовано промовив він.
-Яка?- насторожилася Діана.
-Артур з Маргаритою посварилися, і нікуди не їдуть! 
-Справді?
-Так!
-А звідки ти знаєш?
-Мені телефонував сам Артур і попросив допомогти йому розлучитися!- радісно промовив Антон.
-Господи, невже моя мрія збулася?- в захваті прошепотіла Діана.- Треба негайно поїхати до Артура додому і все з'ясувати!
   Діана швиденько зібравшись, взяла авто і помчала в село.
-Привіт, Інессо Вікторівно!- посміхаючись, вона привіталася з господинею.
-Привіт, сонечко!
-Діано, що ти тут робиш?- сердито запитав Артур, побачивши непрохану гостю.
-Я не стала вашою невісткою, але ж ми не припинили через це спілкуватися. Адже це так, Інессо Вікторівно?- запитала вона у жінки, не відповідаючи на запитання Артура.- Я вас дуже люблю...
-Ми теж тебе любимо, і дуже за тобою скучили,- радісно посміхнулася Інесса Вікторівна,- проходь, дівчинко моя в дім!
   Діана пройшла і сіла на дивані біля Артура.
-Арчі, я чула, що ти розлучаєшся...Це правда?- обережно запитала вона, поклавши свою руку на плече Артуру.
-А ти звідки про це знаєш?- похмуро запитав Артур з підозрою поглянувши на дівчину.
-Я з Антоном випадково зустрілася, він мені  це і розповів.
-А я й знала, що це рано чи пізно станеться,- зітхнула Інесса Вікторівна,- адже вони такі різні. Я з самого початку Артурові про це говорила, але ж він мене не слухав...
-Так, Артур з Маргаритою дуже різні, але що ж тепер поробиш,- Діана поглянула на Артура,- адже так, любий?
-Так, все вірно,- зітхнув Артур.- Мамо, я піду прогуляюся, подихаю свіжим повітрям.
-Йди, синку, подихай,- Інесса Вікторівна з ніжністю поглянула на сина.- Діаночко, мені так соромно перед тобою, ми тебе так образили,- звернулася вона до дівчини, коли за Артуром зачинилися двері.
-Не переймайтеся, це вже все в минулому,- заспокоїла її Діана.- Краще розкажіть, чому Артур посварився з Маргаритою.
-Я не знаю... Збиралися в подорож, а потім раптом посварилися, наговорили один одному купу образливих слів...Артур такий засмучений, нічого не розповідає, а я й не дуже розпитую...
-Зрозуміло. Ну що ж, мені вже потрібно їхати, але можна я ще навідаюся до вас? Можливо зможу розрадити Артура.
-Так, Діаночко, звичайно, можна. Обов'язково приїзди, сонечко!
   Інесса Вікторівна провела Діану до хвіртки і повернулася в дім, а Діана  підійшла до автомобіля, який чекав її неподалік і швидко сіла на переднє пасажирське сидіння.
-Ну що там сталося?- з нетерпінням запитав Антон, який сидів за кермом.
-Не знаю що саме сталося між ними, та це й не важливо зараз! Важливо те, що їхній шлюб розпадається,- задоволено посміхнулася Діана.
-Ти впевнена в цьому? Це справді сталося?
-Так, це сталося! Тепер нам не треба бути поганими, щоб їх розлучити, а треба просто їх втішити і приголубити!- засміялася Діана.
-Цей варіант мені подобається більше,- задоволено посміхнувся Антон, натискаючи на газ.- Поїхали звідси!