5 частина

                               5   частина
  Артур взяв в руки келих з вином і підозріло поглянув на навіжену Діану.
-Пий, любий, - вона пригубила вино і пильно поглянула на нього.
   Артур вагався. Внутрішнє чуття підказувало йому, що це вино не треба пити, але як обдурити Діану? Він навмисно зволікав час, тримаючи келих в руках і спатнеличено шукаючи порятунок.
   І саме в цей момент, ніби в серіалі, у Діани задзвонив телефон. Поглянувши на екран, вона поставила свій келих на стіл.
-Вибач, любий, це терміновий дзвінок, я зараз повернуся,- промовила вона і вийшла із кімнати з телефоном в руках. 
   Артур, полегшено зітхнувши, швидко поміняв місцями келихи  і став чекати Діану, тримаючи в руках її вино.
   Через декілька хвилин Діана повернулася.
-Ну що ж, коханий, давай,  нарешті вип'ємо,- промовила вона, звабливо посміхаючись.
-Давай,- промовив Артур і пригубив вино.
   Діана на радощах осушила келих до дна і стала припрошувати Артура, щоб він скоштував страв.
-Давай, любий, з'їж хоч шматочок!
-Дякую, але я не голодний,- відповів Артур.
-Добре, тоді ходімо в спальню!- Діана схопила його за руку.
-Але ми ж розлучаємося, хіба ти забула вже?- роздратовано кинув Артур, намагаючись звільнити свою руку від її чіпких пальців.
-Я пам'ятаю про це. Саме тому нам і потрібно в спальню!- Діана наполегливо продовжувала його тягти до спальні, обійнявши за шию.
-Зачекай, мені потрібно в туалет,- Артур все ж таки вивільнився з її обіймів,- я зараз прийду!
-Добре, йди, але не барися, я чекатиму на тебе в нашому ліжку!- посміхнулася Діана.
   Вона швиденько перевдяглася в червоний мереживний пеньюар і лягла, чекаючи на Артура, який вийшов на вулицю.
   Артур посидів декілька хвилин на лавці в саду, а потім тихенько зайшов в будинок і обережно заглянув в спальню - Діана солодко спала, адже снодійне, яке вона підсипала в вино, подіяло швидко.
    Зрозумівши, яку пастку йому приготувала Діана, він швидко зібрався і пішов до Маргарити.
   Діана, прокинувшись вранці досить пізно, зрозуміла, що сама потрапила в пастку. Вона була дуже розчарована  і засмучена. Антон, не втримавшись, зателефонував їй.
-Привіт, ну як справи? Тобі вдалося затягти Артура в ліжко?- поцікавився він.
-Ні, не вдалося,- засмучено відповіла Діана,- він знову від мене втік...Антоне, в кіно це все так легко робили, а в житті все набагато складніше...Чому? Що я роблю не так?
-Не знаю, я вже тобі говорив, що це була погана ідея!-зітхнув Антон,- тому заспокойся, нарешті і залиш Артура в спокої.
-Ні! Не залишу! Нізащо!- стиснула кулачки від люті дівчина.- Давай зустрінемося, нам треба обговорити наші наступні дії!
-Гаразд,- приречено зітхнув Антон,- давай зустрінемося.

   Зустрівшись з Антоном в кав'ярні, Діана показала йому таблетки.
-Ось, поглянь, що я приготувала для Артура!-задоволено промовила вона.
-Що це?- Антон покрутив в руках блістер.-Знову снодійне?
-Так! І цього разу в мене все обов'язково вийде! Я вкину таблетку йому в каву, він засне і буде спати декілька годин, це точно. А ти приїдеш в село і будеш чекати десь неподалік, і як тільки Артур засне, я тобі надішлю СМС- повідомлення, і ти нас застукаєш.
-Де застукаю? І як я приведу туди Марго? А де в цей час будуть його батьки? Ти про це подумала?- Антон сердито поглянув на Діану.
-Так, Антоне, я про все подумала,- задоволено посміхнулася вона.- Батьків я беру на себе, то не твоя проблема, а ти зателефонуєш Маргариті і змінивши голос скажеш, що друг і повідомиш їй неприємну новину.
-Гаразд, зроблю я це! А потім що буде?
-А потім буде все, як у казці! Маргарита не прощає Артурові зраду, і залишиться з тобою, а батько примусить Артура одружитися зі мною! І ми всі будемо дуже щасливими!- засміялася Діана.
-Діано, це вже занадто! Нам потрібно зупинитися, поки ще не пізно!- схвильовано промовив Антон.
-Не хвилюйся, Антончику, цього разу у нас все вийде! Я в цьому впевнена! Як у тому детективі, що ми з тобою вчора дивилися!
-Але в кінці фільма той персонаж, який робив подібну аферу, потрапляє у в'язницю! Ти знаєш про це?
-Знаю,- впевнено промовила Діана.
-Мені це все не подобається!
-Не хвилюйся, подумай трішки і погоджуйся. Антоне, не забувай, що ми тепер погані герої, а ти до всього ставишся як хороший і правильний юрист, не будь таким нудним! Сьогодні ввечері все скінчиться, я обіцяю! Зрозумів?
-Так,- зітхнув Антон.-Зрозумів.
-От і добре, молодець! Тоді до вечора, чекай мого повдомлення і будь напоготові!- Діана попрощалася і схопивши сумочку, пішла до авто, яке чекало на неї біля кав'ярні.
   Вона повернулася  в село і ретельно обмірковувала свій новий план. Ввечері, коли на вулиці стемніло, вона зателефонувала Артуру.
-Хто це?- здивовано промовив Артур, поглянувши на Маргариту, яка саме готувала вечерю.- А, це телефонує та, яка вважає мене своїм чоловіком. Цікаво, чого їй треба від мене цього разу?- обурено вигукнув він.
-Я цього не знаю, а ти дізнаєшся тоді, коли візьмеш слухавку,- промовила Рита, дістаючи запашний пиріг з яблуками із електропічки.
   Артур зітхнув і прийняв дзвінок.
-Слухаю!
-Артурчику, любий, де ти?- схвильованим голосом запитала Діана,- ти повинен негайно прийти додому!
-Навіщо?
-Як це навіщо?- обурено вигукнула Діана.- Я залишилася на вулиці, забула ключ, а твоєї мами вдома немає, а на вулиці дуже холодно! Я замерзла, і на вулиці вже темно, я боюся! Прийди, прошу, відімкни будинок,- зі сльозами в голосі промовила вона.
-Гаразд,- зітхнув Артур,- я зараз прийду!- Я відімкну Діані двері і відразу повернуся назад,-звернувся він до Маргарити.
-Звичайно, йди. Відімкни їй двері і віддай ключ, нехай вона не мерзне на вулиці.
-Вона мене вже так дістала!- зі злістю прошепотів Артур, накидаючи на плечі куртку.
-Вона не винна,- Маргарита з докором поглянула на чоловіка,- в усьому, що сталося, винні ми...
   Артур, почувши її слова, радісно посміхнувся.
-Ти чого?- не зрозуміла вона.
-Мені сподобалася твоя відповідь,- зізнався Артур.- Раніше ти говорила, що у всьому винен лише я, а тепер говориш "ми"!
-Не смійся! Відчиняй їй двері і швиденько повертайся назад, я чекаю!
-Добре, кохана,- Артур поцілував Маргариту і поспішив додому.- Я швиденько!- гукнув він їй, зачиняючи за собою хвіртку.
   Діана чекала Артура на ганку біля будинку, кутаючись у кашемірове пальто бежевого кольору.
-Нарешті ти прийшов, любий,- кинулася вона до нього зі сльозами на очах і міцно обняла його за шию.- Я так злякалася! Я вперше в житті залишилася в такий пізній час на вулиці сама! Я так змерзла, зігрій мене, прошу!
   Артур звільнився від її обіймів і підозріло поглянув на будинок - в вікнах горіло світло.
-Добре, ходімо в дім,- Артур відімкнув двері і простягнув їй ключі.-Ось,  тримай! А мені вже треба йти, у мене ще купа справ.
-Зачекай, Арчі, будь ласка, не йди!- Діана вчепилася в його руку.
-Діано, що таке? Я дуже поспішаю, а ти йди в дім, не мерзни! І не чекай мене, лягай спати. На добраніч!
-Ні! Не йди! Зачекай!- вигукнула Діана.
-Чому?- обурився Артур.
-А раптом я знову на вулиці залишуся?- розгублено промовила вона.
-Не виходь на вулицю і не залишишся!
-А якщо я вийду?
-Діано, не нервуй мене, я дав тобі ключ!- роздратовано вигукнув Артур, намагаючись пройти до хвіртки.
-Але мені потрібно з тобою терміново говорити!- не здавалася Діана.
-Поговоримо завтра! Я поспішаю!
-Але це дуже терміново!
-Тоді кажи швидше!
-Я хочу поговорити з тобою про нашу доньку,- посміхаючись, промовила Діана, поглянувши на Артура.
-Яку доньку?!! Діано, ти зовсім здуріла? У нас з тобою немає дітей!
-Але ж вони будуть! Давай поговоримо про наших майбутніх дітей, про те, де вони будуть вчитися, з ким будуть товаришувати...П'ять хвилин поговоримо, вип'ємо кави і ти підеш, обіцяю!
-Діано, заради Бога, заходь в дім!- крикнув Артур, відчинивши перед нею двері.
-Що у вас тут сталося? Що за крик?- почувся схвильований голос Інесси Вікторівни. 
   Артур  поглянув в коридор і побачив матір.
-Мамо? Ти вдома?- здивовано запитав він.
-Так, вдома. А де мені ще бути?
-Але Діана стверджує, що залишилася на вулиці, бо вдома нікого немає, а ключі вона забула.
-Діано,- Інесса Вікторівна з подивом поглянула на дівчину,- але ж ти хвилин десять тому вийшла на вулицю, сказала, що хочеш прогулятися в саду. Я ще порадила тобі вдягтися тепліше. Хіба ти цього не пам'ятаєш?
-Ні, не пам'ятаю,- гірко зітхнула Діана.- Після того нервового зриву  і депресії я багато чого не пам'ятаю, мамо.
-Як ти легко впадаєш в депресію і виходиш із неї,- прошепотів Артур.- Здається мені, що ти брешеш, дівчинко!- Ну що ж, я вже можу йти, якщо мама вдома, то ти будеш під її пильним наглядом,- голосно промовив він, звертаючись до Діани.
-Ти хочеш знову мене залишити і підти?- Діана ображено закопилила губу,- як ти можеш! Ти ж мій чоловік! Я хочу побути з тобою, поговорити про майбутнє наших дітей, випити кави врешті-решт!- вона схопила Артура за руку і не відпускала.
-Діано, у нас не буде ніяких спільних дітей, ми розлучаємося! Запам'ятай це!
-Невже ти не хочеш зі мною навіть попити каву?- в очах Діани забриніли сльози.- Зачекай! Я зараз швиденько зроблю каву, вип'ємо її, а потім підеш.
-Гаразд, роби вже ту бісову каву!- здався Артур і, зітхнувши,  втомлено опустився на диван.