3 частина

                                3  частина
    Артур з Маргаритою сиділи на ганку, милуючись зоряним небом.
-Ти знаєш, Рито, я дуже щасливий, що зустрів тебе. Я навіть уявити не міг, що мене чекає в житті, адже завжди вважав, що життя - це гра. А саме поряд  з тобою зрозумів, нарешті, що воно справжнє,- тихо промовив Артур, пригортаючи до себе Маргариту.- Цей вечір такий романтичний, не зважаючи на те, що вже досить прохолодно.
-Отже, ти заслужив поцілунок,- посміхнулася Рита і поцілувала його у колючу щоку.
-Невже це сон?- засміявся Артур, пригортаючи її міцніше,- Марго, вщипни мене!
-Арчі, я кохаю тебе...Дуже кохаю,- зізналася Рита.
-Я теж тебе дуже кохаю, ти  моя кохана дружина,- Артур нахилився і поцілував її, а потім прошепотів на вушко,- ходи-но сюди! Рито, давай поїдемо звідси,- раптом промовив він.
-Куди поїдемо?- розгубилася Маргарита.
-Не знаю...Туди, куди захочеш ти...У нас же не було весільної подорожі і медового місяця,- пояснив Артур.
-Ну добре, давай поїдемо в весільну подорож, - погодилася Рита, - але трішки пізніше, коли дядько одужає, тоді і поїдемо. Робота в полі скоро закінчиться, Антоніна і хлопці, які працюють у дядька на тракторах, допоможуть йому, а ми поїдемо,- радісно промовила Рита.- Я завжди мріяла про подорожі і мандрівки, але мої мрії не могли здійснитися раніше.
-А тепер вони здійсняться! Ми поїдемо у весільну подорож, і я покажу тобі прекрасні місця в різних країнах світу, але для цього потрібно ще трішки попрацювати, щоб назбирати грошей,- зітхнув Артур,- я зовсім забув, що я тепер бідний.
-Не сумуй, я з тобою згодна жити в будь-якому місці... А спочатку можна здійснити і невеличку подорож, наприклад, на море...Воно ж тут зовсім поруч,- заспокоїла його Маргарита.
-Кохана...Моя кохана! Так, щойно твій  дядько повернеться додому, ми поїдемо у подорож до моря!
   Діана, яка пішла назирці за Артуром, спостерігала за ними, ховаючись під розлогим деревом, яке росло біля двору дядька Маргарити. Вона розгублено дивилася на закохану парочку, ковтаючи сльози, як раптом хтось обережно торкнувся до її плеча. Намагаючись не закричати від переляку, вона злякано оглянулася і розгледіла в темряві Антона.
-Тихіше, не бійся, це я,- прошепотів він, підійшовши ближче до Діани, яка спостерігала за Артуром та Маргаритою.-Сподіваюся, що тепер ти, нарешті, все зрозуміла. Вони гарна пара, так?
-Я цього так не залишу! Я їх розлучу!-розлючено прошепотіла вона, витираючи сльози.
-На жаль, ти безсила і не зможеш їм нічого зробити,- зітхнув Антон,- вони закохані і щасливі.
-Я зруйную їхнє щастя! Я їх знищу!
-Заспокойся, Діано! Якщо діяти на емоціях, то нічого не вдасться зробити. В цій ситуації потрібно діяти спокійно, продумуючи кожен крок.
-І справді,- зітхнула Діана, витираючи сльози,-мені потрібно заспокоїтися. Що ми можемо зробити? Який вигадаємо план помсти?
-Не знаю,- зізнався Антон,- я вперше в житті закохався по-справжньому, і саме в Маргариту.
-І я теж...Артур був першим хлопцем,  якого я по-справжньому покохала.
-То можливо, ми змиримося зі своєю долею і залишимо їх у спокої?-запропонував Антон.
-Я йду, мені потрібно добре подумати,- зі злістю відповіла Діана,- я їм таке зроблю! Таке! І ти зовсім скоро дізнаєшся, що саме я зроблю!- і пішла геть.
   Повернувшись в будинок батьків Артура, вона почала збирати свої речі і пакувати валізи.
-Діаночко, доню, що сталося?- Інесса Вікторівна з подивом поглянула на неї.
   Діана мовчки зібрала речі, одягнула легку куртку і підхопивши валізи в руки, попрямувала до порогу.
-Діаночко, скажи хоч що-небудь! Артур зробив тобі щось погане?- схвильовано допитувалася Інесса Вікторівна, наздогнавши її біля дверей.
   Дівчина мовчки відштовхнула її і відчинила двері.
-Я нічого не розумію! Куди ти зібралася проти ночі? Чи ти зовсім здуріла? Куди ти йдеш?- Інесса Вікторівна вибігла за нею на поріг.
-Додому!- крикнула Діана.
-Але ж хіба це не твій дім? Ти ж сама так говорила!
-Ми з Артуром розлучаємося!
-Чому, доню?
-Я з ним тут жити не буду!
- Нічого не розумію! Що сталося?
-Нічого!- Діана перенесла свої валізи до хвіртки, де на неї вже чекало авто, в якому сидів батько. Віддавши валізи охоронцю, вона сіла на заднє сидіння.
-Доню, що трапилося?- Мартиненко стурбовано поглянув на неї.- Артур зробив тобі щось погане?
-Ні!
-Доню, не соромся, скажи правду! Якщо він щось зробив тобі, я його знищу!
-Не треба, тату! Все нормально. Відвези мене додому, поговоримо потім!
   Інесса Вікторівна  дивлячись, як авто Мартиненка все далі і далі віддаляється від їхнього дому, вхопилася за серце і схопила в руки телефон.
-Артуре, Діана зовсім з'їхала з глузду,-негайно їдь додому!
   Роман Вікторович повернувшись додому пізно, зустрівся з Артуром на порозі.
-Привіт, тату!
-Привіт!
-Нам треба поговорити,- промовив Артур.
-Добре, давай поговоримо,- Роман Вікторович присів на лавку під розлогою яблунею в дворі.- То що ти хочеш мені розповісти?
-Я хочу дещо розповісти тобі про себе...Я закохався!
-Закохався?- Роман Вікторович пильно поглянув на сина.- Сподіваюся, не в цю божевільну Діану?
-Звичайно, ні! В Маргариту! А Діана з'їхала з глузду і вважає мене своїм чоловіком. А ми з Ритою хочемо поїхати в весільну подорож. Звичайно, ми поїдемо трішки пізніше, коли одужає дядько Ігор, щоб здихатися цієї навіженої Діани.
-Зачекай, а у тебе є гроші на весільну подорож?- Роман Вікторович уважно поглянув на сина.
-Ні, поки що немає,- зітхнув Артур,- але в мене є кохана дружина, а гроші я зароблю!
   Роман Вікторович посміхнувся , дістав з барсетки гаманця і простягнув Артуру чималеньку суму грошей.
-Ось, тримай,- промовив він.- Це вам на подорож, подарунок від мене.
-Дякую, тату! Але звідки в тебе гроші? Ти не збанкрутів?- Артур з підозрою поглянув на велику пачку купюр, які йому дав батько.
-Я банкрут, а ці гроші я взяв в борг для того, щоб вкласти їх у свою нову справу, але хай вони будуть тобі. Я дуже радий, сину, що ти, нарешті можеш сам приймати рішення!
-Дякую, тату! 
-І  можеш взяти своє авто, воно тобі зараз потрібне!
-Дякую, дякую!
   Взявши своє авто, Артур поспішив до Маргарити. Під'їхавши до її двору, він на декілька хвилин затримався в салоні, розмовляючи по телефону з Філом і раптом відчув запах диму. Побачивши, що авто охоплює полум'я, він ледве встиг вистрибнути з салону і впасти у траву.
   Маргарита не спала, чекаючи на нього. Побачивши крізь вікно полум'я біля свого двору і злякавшись, вона вискочила на ганок і побачила, що палає автомобіль Артура. Вона з жахом подумала, що він залишився в салоні і  почала перелякано кричати:
-Артуре! Артуре! Допоможіть хто-небудь!
  Артур підбіг до неї і схопив в обійми.
-Все добре, кохана! Все добре, зі мною все гаразд!
   Маргарита міцно обхопила його руками за шию і заплакала ще дужче.
-Слава Богу, ти живий! Я так злякалася!
-Так, живий! Але чому воно загорілося?- перевів подих Артур з жалем дивлячись на палаюче авто.
-Не знаю. Треба викликати пожежників і поліцію!
-Так, треба,- він дістав телефон,- хтось вирішив  зіпсувати нам медовий місяць. У нас і так ціла купа проблем, ще й та навіжена Діана...
-До речі, а де вона зараз?- витираючи сльози, поцікавилася Рита.
-Вона  поїхала додому,- відповів Артур, викликавши пожежників та поліцію.
-То може ця пожежа сталася через неї? Вона ж хвора на голову, а ти її покинув.
-Ти так думаєш? Все може бути, її ж не можна зрозуміти, вона непередбачувана...Сподіваюся, що ми дізнаємося чиїх рук це справа. Але не дивлячись на те, що моє авто згоріло, я все-одно щасливий, тому що поряд зі мною ти, Рито,- Артур обійняв її і поцілував.