2 частина

                       2  частина
Артур чекав Маргариту на вулиці, розгублено поглядаючи навкруги. 
-Марго, це якась маячня!- обурено промовив він, взявши її під руку.- Як я можу бути чоловіком іншої?
-Але ж це ти її до цього стану довів, ти винен в цьому, Артуре!- з докором в голосі відповіла вона.
-Отже, знову винен я,- зітхнув Артур.
-Так, ти. Спочатку дав їй надію, а потім покинув її, от вона від цього розпачу і з'їхала з глузду... І хтозна що там у неї коїться в голові, і що вона зараз робить в лікарні....А моїм чоловіком хіба ти не з примусу став?
-Це зовсім інша справа! Ти мені подобалася, а цю навіжену Діану я просто терпіти не можу!
-Щось я не помічала, що подобалася тобі з самого початку,- посміхнулася Маргарита.
-Так, це правда. Спочатку із тобою було важко, але зараз я щасливий і хочу бути лише з тобою.
-Але обставини складаються інакше,- зітхнула Рита,- сподіваюся, що вся ця гра ненадовго. 
-Так, сподіваюся, що цей кошмар все скоро закінчиться, адже у мене є красуня-дружина,- Артур взяв її за руку,- ходімо!
-Ходімо,- зітхнула Маргарита.
   
   Антон працював в своєму кабінеті, уважно вивчаючи документи, коли до нього зателефонувала Діана і домовилася з ним про зустріч. Він дуже здивувався її дзвінку, але погодився зустрітися. Тож через годину він вже чекав на дівчину в затишній кав'ярні в центрі міста, замовивши каву на двох.
-Привіт,- Діана присіла поряд, посміхаючись.- Я щойно виписалася із лікарні і відразу зателефонувала тобі. Нам треба поговорити.
-Привіт,- Антон уважно поглянув на дівчину.-Я чув, що ти потрапила в лікарню, сподіваюся, що ти вже одужала.
-Так, одужала.
-То про що ти хочеш поговорити?
-Я хочу поговорити про Артура,- тихо промовила Діана, -ніхто не вірить, що я його дружина. То може ти поговориш з ними як мій друг?
-Про що я повинен поговорити?-здивовано промовив Антон.
-Скажи всім, що Артур і справді мій чоловік...Я тебе дуже прошу, ти тільки скажи, і вони всі повірять тобі,- Діана благально поглянула на Антона.
-Діано, я не можу повірити,-  вражено промовив Антон,-твої батьки теж розгублені...
-Батько сказав, що Артур зі мною одружиться, і він дотримав свою обіцянку!
-Навіщо ти мені все це розповідаєш?- здивувався Антон.
-Ти ж мій друг, і повинен мені допомогти! Я сказала лікарю, що ти був свідком на нашому з Артуром весіллі...
-Що? Навіщо?- Антон сердито поглянув на Діану.
-А що сталося? Чому ти спохмурнів? Тобі не сподобалося, що я так сказала?- невинно промовила Діана.
-Та ні, але ж Артур кохає іншу!
-Цього не може бути!
-Може! Артур одружений з іншою, він відмовився від тебе і твоїх грошей, тому що кохає Маргариту!
-Але ж і ти кохаєш її!- Діана серйозно поглянула на Антона.- А я кохаю Артура! І тому я хочу, щоб ти мені допоміг. І якщо ми зможемо втілити мій план в життя, то Артру залишиться зі мною, а ти зможеш бути з Маргаритою.
-То це все лише гра?- Антон вражено подивився на неї,-ти не божевільна?
-Звичайно, ні! У мене є план!
-А раптом Артур не повірить тобі?- обережно запитав Антон.
-Повірить, ось побачиш! Ще й як повірить! Ти тільки допоможи мені!- впевнено промовила Діана, благально дивлячись на Антона.

    Інесса Вікторівна поралася на кухні в своєму маленькому сільському будиночку. Вона вже почала звикати до сільського життя, Роман Вікторович кажного ранку їздив у місто і повертався додому пізно ввечері, пояснюючи, що знайшов роботу і тяжко працює, щоб заробити кошти на життя.
   Артура теж цілими днями не було вдома, він працював з Маргаритою в господарстві її дядька, поки той лікувався в кардіологічному центрі.
   Подруги, я якими вона спілкувалася в місті, всі відвернулися від неї після того, як чоловік збанкрутів, тому Інесса Вікторівна з ними навіть не розмовляла по телефону.
   Готуючи вечерю, вона почула голосний стукіт у двері. Відчинивши їх, вона завмерла від несподіванки. На порозі стояла Діана з великою дорожньою валізою.
-Діана? Привіт, я рада тебе бачити,- нарешті промовила Інесса Вікторівна.
-Привіт, матусю!- Діана, посміхаючись, поцілувала її в щоку.- Я теж вас дуже рада бачити! Я трішки була захворіла і потрапила до лікарні, але зараз зі мною вже все добре, я одужала!
-Дякувати Богу, що ти одужала! А що ти тут робиш?- обережно запитала Інесса Вікторівна у дівчини.
-Я повернулася додому до чоловіка. А де Артурчик? Він вдома?
-Ні, його немає вдома...Він на роботі...
-Мене привіз батько. До речі, він хоче з вами поговорити і чекає на вас в своєму авто. Ви поговоріть з батьком, а я поки що розпакую свої речі,- промовила Діана і, схопивши свою валізу, поспішила в кімнату Артура.- Я сьогодні наречена,- задоволено посміхаючись, прошепотіла вона,- і у мене буде сьогодні перша шлюбна ніч!
   Інесса Вікторівна розгублено стояла на місці, вражено дивлячись на дівчину.
-Матусю, батько чекає на вас!- Діана, залишивши валізу в кімнаті Артура, повернулася на кухню.- Ви поговоріть з ним, а я поки що зроблю нам каву. Вип'ємо, як завжди!
-Як завжди?- Інесса Вікторівна з подивом поглянула на неї.- Ти завжди робила нам каву?
-Так, звичайно, робила! 
-І справді, робила. Ти готуєш дуже смачну каву, донечко...Тож зроби, будь ласка її і зараз.
-Так, зараз зроблю!- Діана поспішила до столика.
-Господи, невже бідна дівчинка зовсім з глузду з'їхала?- злякано прошепотіла Інесса Вікторівна і повільно пішла до дверей.
-Матусю, а де у нас кава? А то я не пам'ятаю!- запитала  Діана, винувато посміхнувшись.
-Он в тій шафі,- промовила Інесса Вікторівна і вийшла із будинку.
   Мартиненко чекав на неї біля свого авто.
-Вона хотіла бути поряд з чоловіком, тому я привіз її сюди,- зітхнувши, розгублено промовив він.- Це  лікування. Лікар сказав, що саме Артур може допомогти їй одужати, тому деякий час моя донька буде під вашим наглядом.
-Добре, Дмитре Івановичу, не хвилюйтеся. Якщо це допоможе Діаночці одужати, то я з радістю допоможу вам і пригляну за нею.
-Дякую вам, пані Інно,- Мартиненко з вдячністю поглянув на неї,- я дуже сподіваюся, що моя дівчинка одужає...
-Не хвилюйтеся, вона обов'язково одужає!
    Попрощавшись з Мартиненком, Інесса Вікторівна відразу зателефонувала Артуру.
-Негайно йди додому! Ти чуєш мене, негайно!- схвильовано прошепотіла вона у слухавку.
-Що сталося, мамо?- стурбовано запитав Артур.
-Побачиш, як прийдеш!- промовила Інесса Вікторівна і відключила телефон.
   Через декілька хвилин схвильований Артур зайшов у будинок і побачив там Діану, яка поралася на кухні. Мама зустрічала його на порозі.
-Що це?- прошепотів він матері,- чому в мене завжди якісь проблеми? Коли вона звідси піде?
-Не знаю,- прошепотіла у відповідь Інесса Вікторівна,- вона не збирається звідси взагалі йти, вона приїхала з речами...
-А може її вдарити по голові? Я читав, що таким способом один стрес змінюється іншим,-роздратовано прошепотів Артур матері на вухо.
-Що ти мелеш, Арчі?- Інесса Вікторівна гнівно поглянула на сина.
-Мамо, мені здається, що вона придурюється!
-Ні, Арчі, вона хвора,- скрушно зітхнула Інесса Вікторівна.- Вона з'їхала з глузду! Через тебе!
   Діана, побачивши Артура, радісно посміхнулася, і підбігла до нього.
-Привіт, коханий!- вона обняла і поцілувала його.- Ти втомився? Я саме зробила твою улюблену каву! Ходімо, Арчі!
   Артур приречено поглянув на матір.
-Господи, за що це все мені?- прошепотів він.
     Маргарита, впоравшись з господарством, зателефонувала Антону.
-Антоне, привіт! Нам треба поговорити, ти маєш вільну хвилинку?
-Привіт, Рито. Так, звичайно, маю! Я слухаю тебе!- Антон дуже зрадів її дзвінку.
-Я передумала розлучатися і хочу, щоб ти закрив справу. Я не змогла зробити цього, ти ж знаєш, що я кохаю Артура, а він мене,- пояснила Рита.
-Зрозуміло,- сумно промовив Антон.- Ну що ж, я радий за вас, бажаю вам щастя!
-Дякую, ти справжній друг!
   Попрощавшись з Антоном, вона відправила СМС- повідомлення Артуру: " Ти де? Я вже скучила за тобою..."
   Артур, повечерявши, вийшов на ганок і сів на сходинку. Отримавши повідомлення від Рити, він посміхнувся і написав у відповідь: "Я вже лечу до тебе, кохана!"
-Котику, що ти тут робиш?-почувся за його спиною схвильований голос Діани. Вона підійшла і поклала йому на плече руку.- Ходімо в кімнату!
-В кімнату?- здригнувся Артур, ховаючи телефон в кишеню,- в яку кімнату?
-В нашу спальню...
-Але ж ми не спимо разом.
-Чому?- здивувалася Діана.
-Перед тим, як ти захворіла, ми з тобою дуже посварилися, і я ніколи в житті не забуду тих образливих слів, які ти мені наговорила. І до того ж, ми вирішили розлучитися...Хіба ти цього не пам'ятаєш?
-Не пам'ятаю... Але ж ми можемо помиритися зараз, коханий,- Діана обняла його за шию.
-Ні, не треба,- Артур відсунувся від неї якомога далі.- Я досі не забув тих слів!
-Тобі, здається, повідомлення на вайбер прийшло,- промовила Діана, почувши характерний  звук на його телефоні.
-Та ні, тобі просто здалося.
-Але я не глуха,- ображено надула губки Діана.
   Артур дістав телефон із кишені і прочитавши повідомлення, підхопився зі східців.
-Мені терміново потрібно бігти на роботу! Там почала телитися корова і потрібна моя допомога, тож лягай спати і не чекай мене, я не знаю, коли повернуся додому, можливо аж вранці,- промовив він і швидко вийшов з двору.
   Діана розчаровано зітхнула і вийшовши з двору слідом, зачинила хвіртку і пішла назирці за ним, намагаючись ступати тихо, щоб Артур її не помітив.