Чоловік за примусом. Частина 2

1 частина

                                1 частина
   Артур прокинувся ще до світанку, і обережно вислизнув з теплого ліжка, намагаючись не розбудити Маргариту, яка солодко спала поруч. Але йому це не вдалося. Рита  дуже чутко спала і зазвичай прокидалася від найменшого шурхотіння. 
-Котра година?- запитала вона, діставши телефон з шухляди і поглянула на екран.
-Ще рано, спи,- Артур нахилився і  ніжно поцілував кохану.
-Ти куди?
-Я зараз повернуся, спи,- промовив він і вийшовши із кімнати, поспішив на вулицю.
   Дерева ще не змінили свої літні шати, а в світанковій прохолоді вже відчувалися тонкі нотки аромату осені. І з кожним новим світанком цей аромат ставав сильнішим.
   Зрізавши розкішний букет хризантем, Артур повернувся в будинок, поставив квіти в велику вазу на кухні і почав готувати каву і сніданок для коханої.
   Події, які сталися з ними протягом останніх місяців, здавалися кошмарним сном. І Артур розумів, що цей кошмар ще не закінчився, тому що був впевнений, що Мартиненко і його божевільна донька не залишуть їх у спокої, тож потрібно бути весь час на сторожі.
   Від роздумів його відірвав телефонний дзвінок. Телефонувала мама.
-Доброго ранку, сину,-  сумним голосом промовила Інесса Вікторівна.
-Привіт, мамо! Як ти?- стурбовано запитав Артур, почувши її голос.
-Дякуючи тобі, погано.
-Дякуючи мені?- здивувався Артур.- В чому саме я винен?
-Не блазнюй, Арчі! Ніби ти не знаєш!
-Я знову зробив якусь помилку і навіть не знаю про це?
-Не прикидайся дурником, ти прекрасно все розумієш! Ти зруйнував свій шлюб із Діаною!
-Зрозуміло,- зітхнув Артур,- проблема саме в цьому?
-Так!- впевнено відповіла Інесса Вікторівна.
-Але я не можу одружитися з Діаною, і ти це прекрасно знаєш. Я одружений з Маргаритою, я кохаю її, і щасливий з нею!
-Але Діана більше підходить тобі  і нашій сім'ї!  Я знайшла тобі цю дівчину, я витратила купу часу  і грошей на неї, а ти...невдячний,- крізь сльози промовила мати.
-Мамо, досить! Будь ласка! Цю тему закрито, і я не хочу до неї повертатися!- сердито промовив Артур.- Ти ще щось хотіла сказати?
-Ні...
-Тоді гарного тобі дня, матусю!- він вимкнув телефон і зробив каву для Рити.
   Маргарита, прокинувшись, накинула на оголені плечі сорочку коханого і ступила босими ногами на підлогу. Почувши аромат свіжої кави, вона пройшла на кухню і обняла Артура, який чаклував над сніданком.
-Доброго ранку, коханий,- посміхнулася вона.
-Що ти сказала? Ану повтори ще раз!- щасливо засміявся Артур, схопивши її в обійми.
-Доброго ранку, коханий,- повторила Рита, підставляючи своє обличчя під ніжні поцілунки, які дарував їй Артур.
    Поснідавши і випивши каву, вони зібралися працювати, так як Ігор Петрович ще був у лікарні, і Маргариті доводилося самій керувати господарством і відповідати за нього.
    Взявшись за руки, вони вийшли на ганок, та враз спохмурніли і насторожилися. Біля воріт, спершись на бампер свого позашляховика, стояв розгублений  Мартиненко.
-Я шукав тебе, Артуре, нам треба поговорити,- зітхнувши, промовив він.- А ти дуже хоробра дівчина,- звернувся він до Рити,- я б дуже хотів, щоб моя донька була такою ж як ти - сміливою, гордою і не опускала б голову перед викликами долі...Ви зараз мабуть дивуєтеся чому я приїхав до вас з самого ранку і що мені потрібно...Артуре, я знаю, що ти не кохаєш Діану, і що не хотів одружуватися з нею, але зараз це не має значення...Моя донька в лікарні...Вона в тяжкому стані...Після того, як ти відмовився від неї, у неї трапився нервовий зрив, у неї був шок, вона втратила свідомість, і досі не отямилася...Лікар сказав, що ти - єдині ліки для неї...
-На жаль, я нічим не можу вам допомогти,- промовив Артур, міцніше стиснувши руку Маргарити у своїй долоні.
-Я не прошу тебе одружуватися, але хоча б приїдь до неї в лікарню, скажи їй що-небудь, нехай вона отямиться нарешті,- Мартиненко благально поглянув на Артура.
-Я не можу, на жаль,- твердо відповів Артур.
-Я заплачу тобі велику суму грошей за це, дам тобі роботу,- почав вмовляти Артура Мартиненко.
-Дмитре Івановичу, не розкидайтеся грошима,- тихо промовила Рита,- так  соромно робити.
-Ходімо,- Артур зробив крок вперед, ігноруючи слова Мартиненка.
-Дочко,- звернувся той до Маргарити,- будь ласка, зрозумій мене! Допоможи вмовити його! Я ніколи нікого ні про що не просив, а зараз я ладен стати перед вами на коліна. Допоможіть мені, я прошу вас!
-Артуре, тобі потрібно поїхати в лікарню,- тихо промовила Рита, пожалівши Мартиненка.
-Без тебе я нікуди не поїду,- твердо відповів Артур.
-Гаразд, тоді я поїду з тобою,- погодилася Маргарита.
-Дякую вам,- зрадів Мартиненко!
   Переодягнувшись, вони сіли в позашляховик Мартиненка і поїхали в місто, в лікарню до Діани.
   Провівши їх по коридору, Мартиненко зупинився, вказуючи на двері:
-Ось її палата.
-Рито, ходімо зі мною,- прошепотів Артур, нахилившись до коханої.
-Дякую вам, що прийшли,- розгублена мама Діани зустріла їх на порозі палати.
-Я прошу у вас пробачення,- промовив Артур, звертаючись до Мартиненків і разом з Ритою зайшов в палату.
   Діана лежала в ліжку без свідомості, на перший погляд здавалося, що вона просто міцно спить.
-Доню, Діаночко, мила, поглянь хто до тебе прийшов,- Людмила Мартиненко нахилилася до доньки і погладила її по голові,- Артур прийшов! Відкрий очі, отямся, прошу тебе!
   Маргарита з жалістю дивилася на безпорадну маму та бліду Діану, яка непорушно лежала з заплющеними очима.
-Давай, моя рідненька, відкривай очі,- знову промовила Людмила, змахуючи сльози.
   Артур обережно підійшов до ліжка і нахилившись до дівчини, прошепотів:
-Діано, я прийшов...Це я, Артур...
   Почувши його голос, Діана почала швико дихати, її вії затремтіли і вона розплющила очі.
-Артуре, коханий,- прошепотіла вона, кволо посміхаючись,- нарешті ти прийшов, мій коханий чоловік!
-Не зрозумів?- Артур відсахнувся від неї, відступив на крок  назад і спантеличено поглянув спочатку на Діану, а потім на Риту.
-Господи, дякую тобі!- заплакала від радості мама Діани,- лікарі казали правду!  Слава Богу!
-Артурчику, коханий, де ти був?- Діана поглянула на нього поглядом, сповненим кохання.
   Маргарита, побачивши це, почала нервово смикати ремінець своєї сумочки і вже пожалкувала про те, що вмовила Артура приїхати до цієї божевільної Діани.
-Вона, мабуть, і справді хвора,- прошепотів Артур їй на вухо, поглядаючи на Діану.
-Я тебе чекала...Де ти був?- не вгавала Діана.
-Ти ще дуже слабка, тобі потрібно відпочити,- спантеличено промовив Артур,- я зараз покличу лікаря,- і вийшов із палати разом з Ритою, яку продовжував тримати за руку.
   В коридорі їх чекав розгублений Мартиненко.
-Вибачте заради Бога,- тихо промовив він,- лікар сказав, що в неї шок, і що вона сама собі вигадала життя. Життя, в якому Артур -її чоловік...Артуре, чесно, я не знаю, що робити...Її психічний стан жахливий...
-Вигадала собі життя?- здивовано перепитала Маргарита.- Хіба це можливо?
-Так, як ми тепер бачимо, можливо...Вона вигадала собі  життя, в якому є Артур...Вона вважає його своїм чоловіком...
-Я, дійсно, якийсь проблемний,- приречено зітхнув той і поглянув на Риту.
   Поки Мартиненко розмовляв з Артуром та Маргаритою в коридорі, до Діани  завітав психіатр і довго з нею спілкувався, намагаючись зрозуміти всю серйозність її хвороби. 
   Діана вперто продовжувала стверджувати, що вона заміжня.
-Лікарю, я вам вже сто разів говорила!- втомлено промовила вона,- я заміжня. Ми з Артуром одружені, і він мій чоловік! Скажи щось, мамо!
-А що мені сказати?- розгублено розвела руками Людмила Мартиненко.
-Отже, Артур Король ваш чоловік?- перепитав лікар, уважно дивлячись на пацієнтку.
-Так. Ми вже три роки як одружені. Спочатку мій батько не дозволяв нам одружитися, але Артур мене викрав, і ми одружилися в Лондоні,- впевнено промовила Діана, але враз зморщила носика і замислилася.- Чи це було в Парижі?- вона звернулася до матері.
-Тобі видніше, доню,- приречено зітхнула пані Людмила.
-Але ж ви говорили, що це було в Венеції,- уважно поглянув на Діану лікар.
-Я точно не пам'ятаю...Може це було і в Венеції. Так, матусю?
-Так, доню, так...
-Скажіть, якщо ви дружина Артура, то хто тоді та молода дівчина, яка щойно була з ним у вашій палаті?- запитав лікар.
-Це Маргарита, його молодша сестра,- посміхнулася Діана.
-Сестра?!!- лікар і пані Людмила здивовано переглянулися.
- Так, сестра! Якщо ви не вірите мені, то запитайте про це у мого чоловіка!- ображено промовила Діана і відвернулася до стіни.
-Добре, Діано, я обов'язково запитаю в нього...А зараз тобі потрібно відпочити,- лікар підвівся,- на сьогодні достатньо бесід, поговоримо завтра.
   Лікар вийшов із палати, Людмила Мартиненко вийшла за ним.
-Лікарю, скажіть,- схвильовано прошепотіла вона, щільно причинивши за собою двері палати,- вона не прикидається?
-Не думаю,- лікар сумно похитав головою,- якщо чесно - я навіть ще не зустрічав такого в своїй практиці...Але хочу вас попередити, що ми не можемо зараз зруйнувати життя, яке вона вигадала собі, інакше в неї знову буде нервовий зрив і шок, і ніхто не знає, які будуть його наслідки.
   Мартиненко, Артур і Маргарита стояли поряд і чули цю розмову.
-Артуре, у мене до тебе велике прохання,- Мартиненко благально поглянув на хлопця,- підіграй їй!
-Вибачте, але я не можу і не хочу грати роль її чоловіка!- обурився Артур.
-Але іншого виходу у нас просто немає,- зітхнув Дмитро Іванович,- потрібно трішки підіграти Діані, так сказав лікар.
-А мені все-одно, що він сказав! Я не згоден! Я не збираюся грати роль її чоловіка!- вигукнув Артур.- Ходімо звідси, Рито!
-Дочко,- звернувся Мартиненко до Маргарити,- дозволь йому це зробити, інакше я втрачу свою доньку!
   Маргарита мовчала, поглядаючи на Артура.
-Ви такий же божевільний, як і ваша донька!- обурено вигукнув Артур,- відчепіться від мене!- і вийшов на вулицю.
-Вибачте нас,- винувато прошепотіла Рита і поспішила слідом за коханим...
   




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше