31 частина

                                    31 частина
   Невеличкою сільською вуличкою повільно їхав дорогий автомобіль, обережно обминаючи баюри на розбитій дорозі. Перед хатиною, де тепер мешкала родина Королів, він зупинився, і крізь прочинене бокове скло звідти визирнули здивовані обличчя Мартиненків.
-Господи, Дмитре, це точно їх будинок? Ти не помиляєшся?- вражено запитала Людмила Мартиненко у свого чоловіка.
-Ні, не помиляюся, це саме той будинок!- впевнено промовив Мартиненко, розглядаючи стареньку хатину і іронічно посміхаючись.
-Боже, до чого вони докотились!-скрушно зітхнула пані Мартиненко.
-Бідний Артурчик, він мабуть дуже страждає, я боюся, щоб він нічого з собою не зробив,-схвильовано промовила Діана, ледве стримуючи сльози.
-Поки він з тобою не одружиться, то нічого з собою не зробить, нехай лише спробує,- запевнив Мартиненко доньку.
-Дмитре, що ти таке говориш!- дружина обурено поглянула на нього.
-А що? Думаєш, що ми осоромимося?- запитав Мартиненко у Людмили, але враз замовк, побачивши, як Інесса Вікторівна, одягнена в просту футболку та сірий спортивний костюм вийшла на поріг хатини.
   Діана, побачивши її, прожогом вискочила із авто і, відчинивши стареньку дерев'яну хвіртку, зайшла у двір.
-Доброго дня, пані Інно!- вона обняла матір Артура.
-Привіт, дорогенька!- Інесса Вікторівна поцілувала дівчину у щічку.
-А Роман Вікторович вдома? Бо батько приїхав до нього.
-Ні, його немає вдома...Ви проходьте в будинок, не соромтесь, я пригощу вас кавою...

   Артур з Маргаритою поверталися у Соколівку.
-І що тепер?- обережно запитала Марго, поглянувши на розгубленого і сумного Артура.-  Ти ж повністю залежиш від грошей...Але не хвилюйся, ми будемо працювати і заробимо їх!- заспокоїла вона Артура.
-Як? Я ж  ніде не працював, лише в батьковому офісі трішки, і все!
-Але ж ти навчався за кордоном!
-Так, навчався, і  вільно володію трьома мовами...А тепер мені доведеться тяжко працювати, щоб заробляти гроші.
-А що тут такого? Ми всі так робимо.
-Ти тепер мене знову покинеш?-Артур сумно поглянув на Риту.- Я ж тепер бідний.
-Що?!! Що за нісенітницю ти говориш? Хіба я тебе за гроші покохала?- обурилася Маргарита.
-А за що ти мене тоді покохала?
-Арчі, не відволікайся від теми!
-Гаразд, не відволікаюся!
-Ти повинен зараз бути сильним і повинен підтримати свою сім'ю,- промовила Рита, ніжно поглянувши на нього.
-Послухай, коли я став бідним, ти почала до мене краще ставитися...Чи тобі  просто мені шкода?- Артур пильно поглянув Маргариті в очі, але вона не встигла відповісти, тому що  авто зупинилося біля старенької хатини.
-Це тут?-Маргарита визирнула крізь відчинене скло на дверцятах.
-Так, це будинок мого діда  і бабусі по батьковій лінії, але він зовсім крихітний в порівнянні з нашим маєтком...колишнім...
-Будинок і справді невеликий,- погодилася Рита.
-Але тут є великий сад.
-Це класно. І ще одна хороша новина, що ми з тобою тепер будемо сусідами,- засміялася Рита,- ну майже сусідами,  адже ми тепер живемо в одному селі, і ти зможеш частіше приїздити до мене в гості, або навіть приходити пішки...Якщо, звичайно,  захочеш.
-Як добре, що я тепер буду тут жити,- тихо промовив Артур.- Ну що, ходімо в дім.
-Ні, Артуре, я не піду. Мені здається, що краще буде, якщо ти підеш сам, без мене,- заперечила Рита.
-Ти думаєш, що так буде краще?
-Так, повір, так зараз буде краще.
-Добре, тоді я відвезу тебе додому.
-Не треба, я пройдусь пішки, прогуляюся заодно. А ти йди до батьків, ти їм потрібен зараз поряд,- промовила Маргарита, вийшовши з авто.
-Ну добре, тоді я пішов,- ніяково посміхнувся Артур і повільно зайшов на подвір'я.
-Я кохаю тебе,- тихо промовила вслід йому Маргарита, але враз замовкла, сама злякавшись своїх слів.
-Що? Що ти сказала?- Артур зупинився і повернувся до неї, широко посміхнувшись.
-Нічого, я сказала, що ти впораєшся з всім,- промовила Рита і помахавши йому на прощання рукою, пішла вулицею. 
   Зітхнувши, Артур ступив на поріг знайомої хатини і відчинивши двері, зайшов всередину.
-Мамо, я вдома, я приїхав,- промовив він і вражено зупинився, побачивши у кімнаті поряд з матір'ю Діану та її маму.
-Синку, де ти був?- схлипнула Інесса Вікторівна.- Ти бачиш, що з нами сталося?
-Заспокойся, мамо, все владнається,- Артур намагався заспокоїти матір,- я зараз...-він взяв пусте відро і вийшов на вулицю, щоб набрати води з криниці. Діана вийшла за ним.
-Арчі, я скучила за тобою,- ніжно прошепотіла вона, схопивши його за руку.- Ти в нормі?
-Так, я в нормі. 
-Не хвилюйся, любий, батькових грошей на всіх вистачить! Він вас врятує,- схвильовано прошепотіла вона.
-Врятує?- Артур вражено поглянув на Діану.- І як це буде виглядати? Не треба мене рятувати, зрозуміло? - він висмикнув свою руку з її долоні і швидко пішов до криниці, залишивши Діану розгублено стояти посеред подвір'я.
-Ти образився? Але що я такого сказала?- запитала вона, ледве стримуючи сльози.
  Артур приніс воду і, поставивши відро, пройшов в свою теперішню кімнату і впав від розпачу на старенький диван, намагаючись зібратися з думками.
    Через півгодини по Діану та Людмилу приїхав Мартиненко, Романа Вікторовича він так і застав вдома.
   Діана, сівши в авто, гірко розплакалася.
-Батьку, будь ласка! Допоможи їм!- схлипуючи, промовила вона.
-Що ти від мене хочеш?- зітхнув Мартиненко.
-Дай дядькові Роману грошей, нехай все буде так, як раніше! Будь ласка!
-Як це ми можемо дати просто так стільки грошей? Хіба ми настільки багаті, доню? Хіба так можна?- Людмила Мартиненко строго поглянула на доньку.
-Тоді почни працювати з ними! Врятуй їх, тату!
-Досить, Діано! Досить рюмсати! Не нервуй мене!
-Тоді знайди Артуру роботу, ти ж не хочеш, щоб твій майбутній зять був злидарем!-продовжувала схлипати Діана.
-Діано, замовкни!- гримнув на неї Мартиненко.
-Поки не пообіцяєш, я не замовкну!
-Гаразд,- зітхнув Дмитро Іванович,- я подумаю про роботу для Артура. Як-не-як, він наш майбутній зять, тож ми вирішимо питання з його роботою. Але грошей Роману я не дам, і не наполягай!
-Дякую, тату!- витираючи сльози, посміхнулася Діана.- Я тебе люблю!