30 частина

                                 30 частина
   Вранці, не дочекавшись Артура, Роман Вікторович завантажив їхні речі в авто і відвіз Інессу Вікторівну в невеличке село Соколівку, де стояла пусткою хата його вже покійних батьків, і на іншому краю якого жив Ігор Пертович, дядько Маргарити.
    Артур, викликавши вранці спеціалістів автосервісу, нарешті зміг завести двигун свого авто, і попрощавшись з Маргаритою, помчав у місто. Приїхавши додому,  він побачив біля воріт маєтку чужих охоронців і дуже здивувався цьому.
-Ти хто такий?- зупинили його чоловіки, коли він намагався відкрити ворота.
-Це що, жарт?- Артур сердито поглянув на них.- Це мій дім, я тут живу! Точніше, це маєток Романа Короля, а я його син!
-Може ти не в курсі, але Роман Король тут більше не проживає. Його будинок продано за борги, так що йди звідси, хлопче!
-Як це будинок продано? - розгублено промовив Артур.
-Запитай краще про це у свого батька!- сердито гаркнув на нього охоронець і зачинив перед його носом ворота.
   Не вірячи своїм вухам, Артур тремтячими руками дістав із кишені телефон і намагався зателефонувати батькам, але ні до батька, ні до матері він так і не зміг дозвонитися.
   Розгублено поглянувши на маєток, він сів в авто і поїхав знову до Маргарити. Від розпачу він зовсім втратив здатність логічно мислити і взагалі не знав, що йому робити далі.
   Роман Вікторович заніс валізи з речами в хату, Інесса Вікторівна мовчки зайшла за ним. Вона досі перебувала в шоці, і теж не могла поводитись адекватно. Сівши на старенький диван, вона, тримаючись за серце розглядала старенькі меблі, товсті килими на стінах, вікна, в старих  дерев"яних рамах з пожовтілими від часу простенькими гардинами і мовчала, не вірячи, що це правда.
-Тут не зовсім і погано...Просто треба прибрати та вимити пилюку, і можна жити,- промовив Роман Вікторович.- Ти розбирай речі, а я поїду в крамницю, куплю фарбу та миючі засоби, і будемо наводити лад. 
    Коли він від'їхав від двору, до нього зателефонував начальник служби охорони, співробітники якої охороняли маєток.
-Романе Вікторовичу, щойно телефонували мої люди, доповіли, що приїздив ваш син, але вони його прогнали, як ви і наказали.
-Зрозуміло, дякую. Я  вимкнув свій телефон і телефон дружини, щоб він не міг дозвонитися до нас, а цей номер буде тільки у вас для зв'язку зі мною.
-Вибачте, пане Романе, а не буде це надто жорстоко по відношенню до Артура? - запитав начальник.
-Ні, не буде, адже саме так він навчиться по-справжньому жити і досягати всього без моїх грошей, і нарешті стане людиною. Я впевнений, що він знайде куди йому поїхати і обов'язково знайде вихід з цієї ситуації,- посміхнувся Роман Вікторович.
   Він поїхав в місцеву крамницю, купив фарбу, миючі засоби і  найдешевші  продукти і повернувся в будинок. Інесса Вікторівна досі непорушно сиділа на дивані і дивилася перед собою.
-Інно, я купив на останні гроші трішки продуктів, приготуй, будь ласка, обід,- промовив він, поставивши пакет з харчами на кухонний стіл.
-Я буду готоувати обід?- Інесса Вікторівна здивовано поглянула на чоловіка.- Ти хоч уявляєш, що кажеш? Я останній раз стояла біля плити на кухні двадцять років тому!
-Що поробиш,- зітхнув Роман Вікторович,- доведеться знову стати до плити, Ніни тут немає, тож готувати доведеться самій на  трьох.
-До речі, а де Артур?-схвильовано запитала Інесса Вікторівна, я не можу знайти свій телефон і не можу йому зателефонувати.
-Не хвилюйся, він зараз у друзів, я йому нічого не сказав поки що...Не зміг сказати, що у нас вже немає нічого, він сам дізнається про це, заспокойся!
 
   Маргарита поралася по господарству, без дядька їй було важко з усім поратися самій, добре, що Антоніна продовжувала їй допомагати, особливо, коли Риті доводилося їздити в місто в лікарню до дядька чи у справах.
   Побачивши Артура, який повільно йшов до будинку, опустивши голову, вона дуже здивувалася.
-Що сталося? Ти щось забув?- запитала вона, вийшовши на ганок і поправляючи хустину.
-Марго, ти не повіриш,- Артур втомлено опустився на сходинки ганку і розгублено поглянув на неї,- мене не впустили додому охоронці, які чомусь тепер охороняють наш будинок, вони сказали, що батько продав його і ми там більше не проживаємо. Я не можу дозвонитися до батьків, їхні телефони поза зоною досяжності...
-Артуре, я тобі не вірю! Вигадай щось цікавіше,- Маргарита сердито поглянула на нього.
-Марго, це правда! Я нікого не можу знайти, їхні телефони вимкнені, мій батько збанкрутів!
-Якщо це правда, то мені дуже шкода, але на жаль, в житті все можливо.
-Марго, а куди я тепер піду?- Артур розгублено поглянув на неї і вона побачила в його очах розпач і страх.
-Артуре, навіщо ти приїхав? Кажи прямо! Хіба ти і справді ненормальний? Невже  така велика компанія може збанкрутіти за один день?
-Ти думаєш, що це жарт? -з надією в голосі запитав Артур.-Послухай, а може це й справді чийсь злий жарт?
-Може й жарт. Не думай зараз про це. Завтра поїдемо в офіс вашої компанії і все з'ясуємо,- намагалася заспокоїти його Рита.
-В офіс? - Артур вражено поглянув на неї.-А я й не подумав про це. Коли мене не пустили в дім і повідомили, що батько збанкрутів, моя голова ніби перестала працювати і я втратив здатність логічно мислити,- зітхнув Артур.
-Гаразд, заходь в будинок, ти мабуть голодний,- зітхнула вона,- зараз нагодую тебе і  будеш відпочивати, тому що в мене багато роботи і в мене немає часу гуляти з тобою, вибач.
-Я допоможу тобі,- з готовністю промовив Артур,- де ти поділа мою робочу форму?
  Ввечері Роман Вікторович таємно від Інесси Вікторівни, приїхав на вулицю, де жила Маргарита, і залишивши своє авто за декілька дворів від її дому, ховаючись в гущавині дерев від сторонніх очей, спостерігав за Артуром, який порався по господарству.
-Отже, мій план працює,- задоволено посміхнувся він,- ти таки станеш людиною, сину!
   Вночі Інессі Вікторівні було погано, у неї піднявся тиск. Серед ночі вона прокинулася, вийшла на вулицю, сіла на порозі і гірко плакала.
-Інно, будь ласка, випий заспокійливе і зайди в дім,- Роман Вікторович підійшов до неї і взяв її за руку, допомагаючи підвестися.-Тобі потрібно відпочити.
-Так, мені треба відпочити, тому що завтра у нас багато роботи,- промовила вона, витираючи сльози,- нам треба скрізь навести порядок, адже у нас незабаром весілля і буде багато гостей!
-Яке весілля, Інно?- Роман Вікторович здивовано поглянув на дружину.
-Весілля Артура та Діаночки! У нас буде шикарне весілля на заздрість всім ворогам!
   Роман  Вікторович зітхнув і промовчав, адже пам'ятав поради сімейного лікаря, з яким розмовляв по телефону.
-Після такого стресу ваша дружина знаходиться в шоковому стані, тому не тисніть на неї, вона з часом звикне до нового життя...