28 частина

                            28  частина
   Через декілька днів завдяки старанням Антона та Мартиненка, відбулося перше судове засідання з приводу розлучення Артура та Маргарити.
-Отже, шановні, ви вирішили розлучитися через серйозні суперечності, так вказано в ваших заявах. Так що у вас за суперечності, можна дізнатися конкретніше?- суддя строго поглянув на Атура та Маргариту, які сиділи перед ним і кидали один на одного сердиті погляди.
-Він мені збрехав  і обманув мене!- першою промовила Маргарита, нервово поправляючи сумочку, яку  міцно тримала у руках.
-Всі чоловіки обманюють, але хіба це привід для розлучення?- запитав суддя, уважно дивлячись на неї.
-Так! І я прийняла рішення!- твердо промовила Рита.
-Але ви теж збрехали, Маргарито Сергіївно,- суддя строго поглянув на неї, знявши окуляри.- В заяві ви написали, що хочете розлучитися через серйозні суперечності, але коли я питаю про них, то ви не можете відповісти на моє запитання...А ви, Артуре Романовичу, теж прийняли рішення?
-Так, пане суддя, я теж прийняв рішення,- промовив Артур, поглянувши скоса на Маргариту.
-Тобто ви хочете розлучитися? Так?
-Так! Так! - в один голос промовили Артур та Маргарита.
      Суддя мовчки зібрав свої папери на столі і вийшов в кімнату для прийняття рішень, а через декілька хвилин повернувся і повідомив рішення суду:
-Зважаючи на те, що ви прожили в шлюбі лише два місяці, суд вирішив направити вас на консультацію до сімейного психолога. І лише отримавши його звіт, наше засідання буде продовжено і  суд прийме рішення стосовно вашого розлучення.
-Що?!!- розгублено прошепотіла Маргарита.- Навіщо нам той психолог?
-Не знаю,- так само розгублено промовив Артур, дивлячись на суддю, який виходив в дорадчу кімнату.
   Зайшовши в кімнату, суддя зітхнув, поклав свої папери на стіл і поглянув на Романа Вікторовича, який чекав на нього, стоячи біля вікна.
-Ну що там, Олександре?-стурбовано запитав Роман Вікторович у нього.
-Я зробив все, що міг, далі відповідальність за шлюб  сина лежить на тобі, Романе.
-Дякую, друже,- Король-старший потиснув судді руку.- Дякую!

   Артур з Маргаритою, залишивши залу суду, вийшли на вулицю і повільно пішли до авто, навіть не здогадуючись, що із вікна за ними спостерігають батько і суддя.
-Я в шоці! І що тепер робити?- розгублено промовила Маргарита, ледве стримуючи сльози.- Наш план провалився через цього суддю!
-Заспокойся, Марго,- Артур пригорнув її до себе, намагаючись заспокоїти,- нічого поганого не сталося. Нам потрібно зберігати спокій! Зараз ми провідаємо дядька в лікарні, а потім я відвезу тебе додому...Сідай в авто!
- Вони ж кохають один одного, не розумію, навіщо тоді вони хочуть розлучитися?-здивовано промовив суддя, дивлячись вслід авто, яке віддалялося від приміщення суду.
  Артур відвіз Маргариту в лікарню до дядька, а потім в село і попрощавшись, повернувся в місто. І відразу поїхав в кафе, де на нього чекали Стас та Філ.
-Привіт, друже! Ну що там було в суді?- поцікавився Філ, побачивши його.- Розповідай! Вас розлучили нарешті?
-Ні,-  радісно промовив Артур, - нас відправили на консультацію до сімейного психолога.
-Арчі, ти якийсь дивний,- Філ підозріло поглянув на нього,- ти ж хотів розлучитися з Марго, і з Діаною пообіцяв одружитися після цього. А тепер радієш, що тебе не розлучили...Ти що, знову хочеш продовжувати гру?
-Яка гра, друже? Це просто доля!-посміхнувся Артур.
-А якщо психолог напише свій звіт?-запитав Стас.
-Звичайно, напише,- погодився Філ.
-Хлопці, навіщо ви псуєте мені настрій?- спохмурнів Артур.- Коли треба буде, тоді я і вирішу, що робити далі!
-Арчі, я думаю, що твій батько тебе вб'є, а Мартиненко закопає! Ти ж не забув про нього?- посміхнувся Стас.
-А Інесса Вікторівна? Вона його на шматки порве!-засміявся Філ.- А Діана...
-Досить! Не хвилюйтеся, мене застрелить Марго!- Артур весело поглянув на друзів.
-Арчі, повір, нічого хорошого з цього не вийде!
-О'кей, не тисніть на мене! Я сам вирішу свої проблеми,- зітхнув Артур, дістаючи із кишені телефон, який розривався від настирливого дзвінка.- Так, мамо, я слухаю тебе!
-Арчі, синку, ти де?- почувся у слухавці схвильований голос Інесси Вікторівни.
-Мамо, у мене справи, я буду вдома лише ввечері!
-Не барися! Я замовила вам з Діаною столик в ресторані, сьогодні ввечері поведеш її туди на романтичну вечерю,- радісно повідомила мама.
-Що?!! Яка вечеря?!! Мамо, навіщо?!!- обурено вигукнув Артур.
-Артуре, це не обговорюється! Не запізнюйся!- наказала мама.
-Добре, мамо,- зітхнув Артур, а потім зателефонував Риті:- Марго, вибач, але сьогодні ввечері я не зможу приїхати до тебе, у мене з'явилися термінові справи,- винуватим тоном промовив він.
-Нічого, не хвилюйся! У мене теж сьогодні  ввечері з'явилися справи, так що це і краще, що ми не зустрінемося ввечері,- загадково посміхнулася Рита у відповідь.
-Які це справи у тебе з'явилися ввечері?- ревниво запитав Артур.
-Тебе вони не стосуються, так що не хвилюйся. Бувай!- промовила Рита і вимкнула телефон.
    Вона навіть зраділа, що Артур не приїде сьогодні, адже її запросив на вечерю Антон, і вона погодилася, сподіваючись дізнатися більше подробиць про судове засідання і про візит до сімейного психолога. 
    Антон привіз її в один із кращих ресторанів міста.
-Як ти гадаєш, психолог довго буде писати той звіт для суду?- запитала Рита, сівши за столик.
-Я й забув, що ми приїхали сюди поговорити про твоє розлучення,- сумно посміхнувся Антон.
-Вибач, але я зараз можу думати лише про це,- зітхнула Рита, відкинувши пасмо довгого волосся з чола.
-Гарний ресторан, правда?- поцікавився Антон, замовивши вечерю і роззираючись навкруги.
-Так, я ще тут ніколи не була. Ресторан гарний, але оформлення не дуже, не продумані деталі...Ось наприклад, на столах тут стоять штучні квіти, а я люблю живі...
-Я зараз повернуся, мені потрібно вийти на пару хвилин,- зніяковівши промовив Антон і швидко вийшов з ресторану, намагаючись відшукати квіткову крамничку поблизу, щоб купити квіти для Маргарити.
   Маргарита залишилася сама, чекаючи на Антона. Та враз її серце почало шаленно калатати - вона побачила як до зали зайшов Артур, тримаючи під руку ту вертихвістку Діану. 
   Артур теж її помітив і вражено зупинився, дивлячись на неї.
-Коханий, я зараз повернуся, мені потрібно припудрити носика,- ніжно промовила Діана і пішла в дамську кімнату. Побачивши, що Діана вийшла із банкетної зали, Артур підійшов до столика, за яким сиділа розгублена Маргарита.
-Марго, що ти тут робиш?- розлючено прошепотів він, присівши поряд із нею.- Як ти опинилася тут сама?
-Чому це я сама? Я з Антоном, він пішов помити руки,-  тихо промовила вона.
-Отже, з Антоном! Так ось які у тебе справи з'явилися ввечері?- Артур з докором поглянув на дружину.
-А тобі що до того? Ти ж теж прийшов з Діаною в ресторан, а мені брехав про термінові справи,- ображено відповіла Рита.
-Це зовсім інше! Ти ж знаєш, в якому я становищі! Це мати влаштувала цю вечерю, замовила столик і наполягала, щоб я привіз сюди Діану!
-Арчі, заспокойся, ти не зобов'язаний переді мною звітувати, все-одно ми розлучаємося,- промовила Рита, намагаючись заспокоїти його.
-А ти повинна переді мною звітувати, адже я все ще твій чоловік!-Артур сердито поглянув на неї.- Тому не нервуй мене, бо я за себе не ручаюся, я вб'ю того блондина, і ти будеш роками носити мені передачки у тюрму!
  Маргарита підхопилася зі стільця.
-Ти куди?- Артур схопив її за руку.
-В кімнату для дівчаток! Не хочу  більше залишатися з тобою наодинці,- Маргарита зі злістю вирвала свою руку із теплої долоні Артура і побігла до туалету.
-Але ж там Діана!- крикнув їй вслід Артур.
-А яке мені діло до твоєї Діани?- сердито відповіла йому Рита  і зникла за дверима банкетної зали.
   Антон повернувся через декілька хвилин з шикарним букетом в руках, але за своїм столиком побачив не Маргариту, а сердитого Артура.
-Ти купив мені квіти? Як мило!- промовив зі злістю в голосі Артур.
-Це не тобі!- розгублено відповів Антон.
  Артур схопився зі стільця і підскочив до Антона:
-Віддай їх сюди, негайно!
-З якої це я радості повинен тобі їх віддавати?
-Тому що ти не будеш дарувати моїй дружині квіти! Не біси мене, Антоне!- Артур намагався відібрати букет із рук Антона, але той міцно тримав його.
-Відпусти!- Антон намагався втримати букет, відбиваючись від Артура.
   Маргарита, повернувшись в залу, здивовано дивилася на хлопців, які сварилися.
-Антоне! Артуре! Що ви робите? Негайно припиніть!- вигукнула вона.
   Антон, почувши її голос, відпустив букет, не втримавши його, а Діана, яка теж повернулася із дамської кімнати, побачила квіти в руках Артура, дуже зраділа.
-Коханий, ти купив мені квіти? Дякую!- радісно промовила вона, вихопивши букет з рук Артура.
-Ні, Діано! Це не твої квіти! Я їх не купував!- Артур зі злістю вирвав квіти з рук Діани,- я взагалі нікому не купую квіти! Я їх ненавиджу!- він кинув букет на підлогу і почав топтати його ногами.
-Арчі, коханий, що з тобою?- Діана злякано поглянула на нього.- Заспокойся!
   Антон дістав телефон і почав фотографувати Артура та Діану.
-Що ти робиш?- здивовано запитала  у нього Маргарита.
-Збираю докази для суду. Коли суддя це побачить, він відразу вас розлучить.
-Ні, я не хочу! Я не хочу, щоб все  було так!-  сердито вигукнула Рита.
-Добре,- Антон вимкнув камеру на телефоні,- як хочеш! Ходімо звідси!
-Покидьок! Я його вб'ю! Я його ненавиджу!- розлючено шепотів Артур, стискаючи кулаки, дивлячись, як Антон і Марго виходять з ресторану.
-Арчі, заспокойся! Я тобі зараз розповім про весільні сукні, які я бачила в одному журналі,- промовила Діана.
-Вибач, але мені це не цікаво!- сердито буркнув Артур.