27 частина

                                                27  частина
   Маргарита, залишивши розгубленого Артура біля воріт їхнього обійстя, пішла в будинок, витираючи сльози. Він декілька хвилин непорушно стояв і  розгублено дивився їй вслід, не взмозі повірити в правдивість слів, які вона промовила.
   Повертатися додому йому зовсім не хотілося, адже там на його повернення чекала розлючена мати, а також Діана, яка причепилася до нього, мов реп'ях.
   Тому він сів в своє авто і вирішив заночувати в ньому під ворітьми у дядька Ігоря, сподіваючись на те, що його помітять і пожалівши, впустять в дім, і він зможе поговорити з Ритою.
   Але час ішов, в вікнах будинку горіло яскраве світло, та його ніхто не кликав. Тоді Артур, розклавши водійське сидіння, зручно вмостився на ньому, вимкнув телефон, щоб його ніхто не турбував із рідних,  і прикрившись своєю джинсовою курткою, почав дрімати.
   Його розбудила сирена "швидкої допомоги", яка промчала повз нього крізь відчинені навстіж ворота з двору Ігора Петровича. Вискочивши з авто, він побачив заплакану Маргариту, яка стояла на ганку.
-Що трапилося?-стурбовано запитав він у дівчини, підбігши до неї.-Кому погано?
-Дядьку. У нього серцевий напад, його забрала "швидка",- схлипнула Рита.
-Сідай в авто, треба негайно їхати в лікарню!- промовив він, і схопивши її за руку, поспішив  до свого авто.
-Артуре, зачекай! Я візьму сумку і документи,- вчасно спохватилася Рита і повернулася в дім, щоб взяти необхідні речі дядькові в лікарню.
   Майже до другої години ночі вони провели у лікарні, а потім повернулися в село. 
-Дякую тобі,- Маргарита з вдячністю поглянула на Артура, коли він привіз її додому,- ти мені сьогодні дуже допоміг, без тебе мені б було тяжко.
-Марго, можна я заночую сьогодні тут? Все одно вранці нам потрібно буде знову їхати в лікарню, адже завтра дядька огляне кардіолог і випише лікування, тож потрібно буде скупити необхідні препарати, а вже пізно...- тихо промовив Артур, не сподіваючись почути позитивну відповідь від Рити. Але вона погодилася.
-Гаразд, залишайся ночувати. Я постелю тобі у вітальні. Ти вип'єш чай чи каву?
-Так, я з задоволенням вип'ю чай, - посміхнувся Артур і переступив поріг дому.
   Серйозну розмову з Маргаритою він вирішив відкласти на завтрашній день, адже дівчина і так була втомленою та схвильованою через хворобу своєї найріднішої людини.
   Вранці вони прокинулися рано, Артур допоміг Риті попоратися по господарству, а потім вони зібралися їхати у лікарню. Відчинивши ворота, Артур побачив, що до двору під'їзджає авто Антона.
-Доброго ранку,- привітався Антон до Маргарити, вийшовши із машини.
-Доброго ранку!-відповіла йому Маргарита.
-А ти що тут робиш?- обурено промовив Артур, зі злістю дивлячись на адвоката.
-Повір, Арчі, тебе це не стосується,- Антон скоса поглянув на Артура.- Що трапилося, Рито? Ти така схвильована!
-А тобі яке до цього діло, Антоне?- промовив Артур, роздратовано поглянувши на Антона.-І яке тобі взагалі діло до моєї дружини?
-Артуре, припини, нам потрібно їхати!-Маргарита суворо гримнула на нього.
-Маргарита моя, тому я не хвилююся, я спокійний, як двері,- скептично посміхнувся Антон, дивлячись Артуру в очі.
-А ти знаєш, куди ми з дружиною їдемо зараз?- посміхаючись, зверхньо запитав Артур у адвоката.- Ми їдемо вибирати місце, де будемо святкувати мій день народження! А ти їдь в компанію і працюй, ти повинен бути зараз на своєму робочому місці! І до речі, не Артур, а Артур Романович! Поїхали, кохана!- Артур відчинив дверцята перед Ритою.
-Артуре, ти ніколи не змінишся в кращу сторону!- сердито прошепотіла вона, сідаючи на пасажирське сидіння і пристібаючи пасок безпеки.
   Антон розгублено дивився, як вона сіла в авто до Артура і, винувато посміхаючись, помахала йому на прощання рукою.
-Ну що ж, це останні твої щасливі дні, Артуре, шкода тебе,- зітхнув Антон, сідаючи в своє авто.- Цікаво куди це вони поїхали? А раптом вони, і справді, помиряться?
  Антон їхав слідом за Артуром, слідуючи до міста. Раптом у нього задзвонив телефон.
-Привіт, Антоне, це я!- в слухавці почувся схвильований голос Діани.
-Привіт!- здивовано промовив Антон.- Діано, у тебе все добре?
-Навіть не знаю, як сказати, але точно не зовсім добре!- зітхнула дівчина.- Я тобі не заважаю?
-Ні, ну що ти! 
-Я хочу зустрітся з тобою і поговорити...Чи буде у тебе вільна хвилинка для мене?
-Так, є...Мені теж дещо потрібно тобі сказати. Ти зараз де? Добре, через годину буду, бо я зараз не в місті.
   Повернувшись в місто, Антон відразу поїхав у ресторан, в якому чекала його Діана. 
-Привіт!- він підійшов до столика, за яким сиділа Діана і опустився поряд з нею на стілець.
-Привіт,- посміхнулася  дівчина.-Дякую, що прийшов!
-Я думав, що ти будеш сама,- промовив він, підозріло поглянувши на двох охоронців, які сиділи за сусіднім столиком.
-Але я і так сама...- Діана здивовано поглянула на нього.
-А вони?- Антон вказав на охоронців.
-Не звертай на них уваги, вони завжди зі мною,- посміхнулася Діана.- Ти будеш тортик?
-Ні, дякую...Я не люблю солодощів.
-Даремно! Солодощі ефективно заспокоюють нерви. Я, коли їла малиновий тортик, ще плакала, а коли стала їсти шоколадний- заспокоїлась.
-Ти все це сама з"їла?-Антон здивовано подивився на неї.
-Так, сама...Я розумію, що якщо я буду так багато їсти солодкого, то стану гладкою і товстою...та мені вже байдуже! Артур все одно від мене тікає і не хоче зі мною одружуватися,- зітхнула Діана.
-Я не хочу тебе розчаровувати, але й не одружиться, тому що він і не збирається розлучатися зі своєю дружиною! Стверджує, що й досі її кохає...- промовив Антон, пильно поглянувши на Діану.
-Он як?!!- Діана кинула на нього сердитий погляд.- А це ми ще побачимо!

   Провідавши дядька в лікарні, Артур з Маргаритою  поспішили в аптеку. Артур хотів розрахуватися однією із своїх карток, але всі його банківські картки виявилися заблокованими.
-Зрозуміло...Це справи батька,- зітхнув Артур.-Але це не страшно, у мене є готівка.
   Вирішивши всі справи в лікарні, вони вирішили пообідати  в ресторані. 
-Марго, я дивлюся на тебе і не розумію, за що я тебе так покохав,- тихо промовив Артур, взявши Риту за руку.-Ти не суперкрасуня, не суперсексуальна, але твої очі...Так, я закохався в твої очі...
-Арчі, що ти хочеш від мене? Кажи прямо!- промовила Маргарита, здригнувшись від його слів.- Ти знаєш, що я не люблю компліменти!
-Я кажу тобі правду! Я кохаю тебе! - зізнався Артур,з ніжністю дивлячись на Риту.
-Чесно кажучи, я теж тебе покохала,- ніяково посміхаючись, промовила Рита,- і дуже хотіла, щоб ми були разом, але ж ти вибрав не мене, а Діану.
-Зачекай! Я хочу тобі сказати дещо важливе! Діану я не кохаю, і не хочу з нею одружуватися, але її батько шантажує мене...Шантажує тобою, і я дуже хвилююся за твою безпеку! Але у мене є план...Зараз я тобі його розповім!