26 частина

                     26  частина
   Маргарита, прокинувшись на світанку, зайнялася буденними сільськими справами. Її телефон розривався від дзвінків від Артура, але вона не брала слухавку, і не збиралася цього робити. Навіть купу смс-повідомлень, які надіслав він, вона не збиралася читати, тому що вирішила викреслити цього чоловіка із свого життя.
   Ігор Петрович, повернувшись з поля додому в обідню пору, зустрів біля свого обійстя кур'єра експрес-доставки. 
-Доброго дня, а Маргарита Король тут проживає?- запитав хлопець, роздивляючись навкруги.
-Так.
-Мені потрібно вручити їй бандероль.
-Маргарити зараз немає вдома, тому бандероль отримаю я,-промовив Ігор Петрович, підозріло поглянувши на хлопця.
-Гаразд, тоді розпишіться ось тут, будь ласка,- кур'єр простягнув йому накладну, а потім вручив невеликий пакунок з підписом від Артура.
   Коли Рита повернулася з тирла, він віддав їй той пакунок.
-Рито, тримай, це від Артура.
   Розпакувавши коробку, Рита побачила золоту каблучку з діамантом.
-Він купив мені каблучку з діамантом,- посміхнулася вона і віддала дядькові  оксамитову скриньку.
-Що мені з нею робити?- здивувався Ігор Петрович, розглядаючи коштовну прикрасу.
-Не знаю...Роби що хочеш! Якщо хочеш, можеш викинути на смітник...Мені вона не потрібна,- промовила Рита і пішла на кухню.
   Ігор Петрович забрав каблучку в дім і зателефонував Артуру.
-Артуре, нам потрібно зустрітися, у мене є твоя річ.
-Як добре, що ви зателефонували!- зрадів Артур,- мені треба терміново поговорити з Ритою, але вона не відповідає на дзвінки і повідомлення. Я приїду сьогодні до вас.
-Ні, до нас не варто їхати,- холодно відповів Ігор Петрович,- Рита не хоче тебе бачити. Давай зустрінемося в місті. Я зараз буду їхати в банк, і потім зателефоную, повідомлю, де буду чекати тебе.
-Але мені потрібно поговорити з Маргаритою,- заперечив Артур.
-Ні! Не треба тероризувати її! Ще раз повторюю, що вона не хоче тебе бачити!
-Ну що ж, тоді до зустрічі!
   Ігор Петрович чекав на Артура в центрі міста.
-Ви хотіли мене бачити?- Артур привітався і присів біля дядька на лавці в сквері.
-Так. Ти надіслав Риті каблучку...Ось вона, тримай! Вона не потрібна їй. Маргарита хотіла її викинути на смітник, але ж я розумію, скільки вона коштує...Тож залиш собі цю прикрасу, може згодиться для твоєї нової нареченої,- холодно промовив Ігор Петрович і віддав йому скриньку з каблучкою.
-Ігоре Петровичу, давайте поговоримо, мені треба сказати вам щось важливе!- Артур благально поглянув на дядька.
-Нам немає про що говорити. Я тобі повірив одного разу і поплатився за це, тепер я почуваюся винним перед Ритою, тому що дав згоду на ваш шлюб!
-Вона бачила каблучку?- Артур недовірливо поглянув на дядька.
-Навіщо тобі про це знати?- той знизав плечима.
-Отже, не бачила...Ви не показали їй мого подарунка,- гірко посміхаючись, промовив Артур.
-Навіщо їй здався твій подарунок? Я теж багато чого хотів тобі сказати, але не буду, тому що ти образишся, почувши мої слова. Я не кажу тобі нічого для того, щоб закрити цю тему. Ми хочемо забути тебе і повернутися до свого спокійного життя. Життя, в якому не буде тобі місця! І попереджаю, щоб я тебе біля Рити більше не бачив і близько! Ти зрозумів мене, хлопче?
-Так, зрозумів. Але я хочу поговорити з Ритою! Це дуже важливо!
-Забудь про Маргариту! Прощавай!- Ігор Петрович підвівся і пішов до свого авто, залишивши розгубленого Артура на самоті.
   Маргарита, подоївши ввечері корів, повернулася додому. Біля воріт вона помітила авто, яке належало Антону, а піднявшись на терасу, побачила, що Антоніна розмовляє з адвокатом.
-Рито, до тебе гості!- радісно промовила жінка і вийшла на вулицю, залишивши Антона з Ритою.
-Привіт,- посміхнувся Антон і вручив їй велику коробку шоколадних цукерок,- це тобі, "Вишня в шоколаді", твої улюблені...
-Дякую,- посміхнулася Рита,- це так несподівано і мило...Ти пам'ятаєш які цукерки я люблю...
-Я багато чого про тебе знаю і пам'ятаю,- Антон поглянув на неї  поглядом, сповненим  ніжності.-У вас такі гарні місця і  така чудова природа!- захоплено промовив він.- Може прогуляємося?
-Гаразд, давай прогуляємося,- погодилася Рита, і залишивши цукерки на кухні, вийшла з Антоном на вулицю.
-Знаєш, Рито, може ти й розсердишся на мене, але я дуже радий, що ти пішла від Артура. Ти не та дівчина, яка зможе жити з ним під одним дахом. Він недостойний тебе! Але скажи чесно, що сталося, що ти так раптово поїхала від нього? 
-Нічого не сталося,- зітхнула Маргарита,-просто в якийсь момент я зрозуміла, що я не потрібна ні Артуру, ні його батькам, і що мене ніхто не радий бачити в тому домі. І тоді я зібрала речі і пішла звідти.
-Рито, я можу завжди бути з тобою поруч,- Антон взяв її за руку і ніжно поглянув їй в очі,- якщо ти дозволиш, я буду з тобою, і як друг, і як чоловік...Я завжди підтримаю тебе, стану твоєю опорою і підтримкою...
-Антоне, дякую тобі, але давай поговоримо про це пізніше,- сумно зітхнула Рита,- повір, я поки що не готова до таких розмов...Не ображайся, я дуже тебе ціную як друга, але дай мені час.
-Я все розумію і не ображаюся, я згоден чекати скільки потрібно часу, але хочу, щоб ти знала, що я тебе кохаю...Якщо ти дозволиш, я ще приїду до тебе в гості через декілька днів. Можна?
-Звичайно, можна! Я буду рада тебе бачити,- посміхнулася Маргарита і поцілувала Антона в колючу щоку.- Дякую тобі за все!

     Попрощавшись з Ігорем Петровичем, Артур повернувся додому ввечері, зайшовши в будинок через службовий вхід, який з'єднував кухню з господарськими будівлями. 
   Втомлено впавши на ліжко, він заплющив очі, весь час думаючи про Маргариту і про ситуацію, в яку потрапив сам і втягнув її.
-Боже, яка честь!- почувся поряд голос матері.- Нарешті його величність Король Артур порадував нас своєю присутністю!
   Артур розплющив очі і побачив матір, яка схилилася над ним.
-Де ти ветаєшся цілими днями і ночами?- вона строго поглянула на нього.
-Я вже вдома, мамо!- зітхнув Артур.
-Слава Богу! Скажи мені, Арчі,  чому ти не явився вчора до Мартиненків? Я від сорому за тебе ледве крізь землю не провалилася! Безсоромний! Скажи, як ти міг сказати Мартиненку, що не хочеш одружуватися з Діаною? Як?!!
-Так, не хочу!- роздратовано вигукнув він.- Я сказав так тому, що це правда! Я не хочу одружуватися з нею!
-Не хочеш?- мати розгублено дивилася на нього.
-Так, не хочу!
-Але чому?!!
-Тому що я кохаю Маргариту!
   Почувши його слова, Інесса Вікторівна не втрималася і дала Артуру дзвінкого ляпаса.
-Невдячний!- зі злістю прошепотіла вона.- Як тобі не соромно? Ти одружишся з Діаною, хочеш ти цього чи ні! Зрозумів?
-Мамо, досить!- Артур гнівно підскочив до Інесси Вікторівни,- досить гратися мною, моїми почуттями і моїм життям! Я тобі не іграшка!
-Заспокойся,  перевдягнися і причепурися, адже у нас сьогодні будуть гості,- спокійним тоном промовила мати.
-Які ще гості?
-Це сюрприз...Незабаром дізнаєшся...
    Прийнявши душ, Артур перевдягнувся і причепурився, але зовсім не тому, що був радий гостям, а тому, що збирався поїхати до Маргарити  і знайти спосіб з нею поговорити.
- Так, Арчі вчора так раптово захворів і тому не зміг приїхати до нас...Ми майже півночі не спали, а потім викликали лікаря, і він зробив  укол, і йому до ранку стало легше. А сьогодні йому вже зовсім покращало,- почув він слова матері, спускаючись сходами.
   Спустившись у вітальню, він вражено завмер - на дивані сиділа Діана разом зі своєю матір'ю.
-А ось і наш Артур,-  Інесса Вікторівна посміхаючись, підійшла до нього і взяла його під руку.
-Привіт!- Діана радісно посміхнулася до нього своєю білосніжною посмішкою.
-Привіт!- недбало відповів їй Артур і нахилився до матері.
-Що вони тут роблять?- тихо прошепотів він.
-Я їх запросила в гості. Тобі щось не подобається? Людочко,- звернулася вона до дружини Мартиненка,- ходімо в сад, вип'ємо там кави на свіжому повітрі, потеревенимо там...А молодь хай залишиться наодинці...-вона нахилилася до Артура і прошепотіла йому на вухо:- дивись мені, щоб був порядок! Розмовляй з дівчиною і розважай її, і дивися мені, без вибриків!
   Інесса Вікторівна з Людмилою Мартиненко вийшли в сад, а Артур зітхнув і присів біля Діани на дивані.
-Послухай, Арчі, невже ти вчора був такий хворий, що не зміг приїхати до нас?- недовірливо промовила Діана, намагаючись заглянути йому в очі.- Зізнайся чесно!
-Добре, я скажу тобі правду,- зітхнув Артур.- Я не хочу одружуватися з тобою!
-Але чому? Я тебе зроблю щасливим,- стримуючи сльози, промовила дівчина.
-Так, я це знаю! Але я не можу з тобою одружитися і не хочу!
-Але чому?
-Ти мене чуєш? Я не хочу!
-Хіба я не гарна?
-Ти дуже гарна, але справа не в тому!
-Але я кохаю тебе, Арчі!
-Але я не кохаю тебе! Я кохаю свою дружину! Я кохаю Маргариту! Невже ти цього не розумієш?- роздратовано промовив Артур.
-А як же я?-  Діана розгублено поглянула на нього великими очима, повними сліз.
  Артур мовчав, переводячи подих і збираючись з силами для побальшої розмови з  цією впертою закоханою дівчиною. До вітальні зайшла Ніна, тримаючи в руках тацю з двома горнятками кави.
-А ось і ваша кава,- посміхаючись промовила вона і, простягнувши горнятко Діані, навмисно перекинула його і вилила гарячий напій на її сукню.- Ой, вибачте будь ласка, я не хотіла!- збліднувши промовила вона і кинулася витирати сукню дівчини вологими серветками.
   Діана відштовхнула жінку від себе і обурено вигукнула:
-Не треба, я впораюся сама! Де у вас ванна кімната?
-На другому поверсі, я зараз вас проведу!
   Діана швидко побігла сходами на другий поверх, а Ніна пішла слідом за нею. Артур схопивши жінку за руку, затримав її, а потім поцілувавши у щоку, радісно прошепотів:
-Ніно, дякую тобі!
-Не дякуйте, тікайте швидше з дому і їдьте до коханої!- відповіла йому Ніна і поспішила допомагати Діані приводити в порядок зіпсовану сукню.
   Артур, вийшовши з будинку через кухню, відразу поїхав до Маргарити. Діана, повернувшись з ванної кімнати у вітальню, побачила, що Артура немає, і зрозуміла, що він знову від неї втік. Ридаючи, вона погукала матір і почала збиратися додому.
-Людочко, може ви ще залишитися?- винувато запропонувала гостям Інесса Вікторівна.
-Ні, Діаночка й так засмучена, краще ми вже поїдемо додому,- розгублено промовила Людмила Мартиненко,- все одно її суня зіпсована, а Артур знову десь зник...
-Не  плач, моя дорогенька,- Інесса Вікторівна обняла Діану, яка й досі гірко ридала від образи,-не плач! Я обов"язково за це покараю Артура, він обов'язково за це буде покараний! Не плач, прошу тебе!
   Провівши гостей, вона в паніці забігла в дім.
-Ніно, ти бачиш, що цей хлопець виробляє?- вигукнула вона, звертаючись до своєї помічниці.
-Вибачте, пані Інессо, але що ви робите?- запитала жінка, уважно поглянувши на неї.
-Як це що?- Інесса Вікторівна  розгублено поглянула на неї.- Намагаюся влаштувати життя сина і одружити його з достойною дівчиною!
-Навіщо? Адже він не хоче одружуватися з цією Діаною!
-Як це навіщо? Я його мати, і я хочу, щоб він був щасливим!
-Але Артур з вашою допомогою стає лише нещасним! Невже ви цього не бачите?
-Що ти таке кажеш? Я його мати і я краще знаю, що для нього добре, а що погано! Не забувай про це!- сердито вигукнула Інесса Вікторівна.-Хай тільки цей поганець попадеться мені на очі! Я йому влаштую веселе життя!