25 частина

                          25  частина
   Після того, як Інесса Вікторівна попрощавшись, поїхала додому, в маєтку Мартиненків зчинилася паніка. Діана гірко ридала, впавши на крісло через те, що Артур не приїхав.
-Діаночко, доню, заспокойся,- Дмитро Іванович втомлено витер спітніле чоло вологою серветкою, яку йому запобігливо подала дружина.- Забудь про цього Артура, ми знайдемо тобі достойнішого і кращого чоловіка! Заспокойся, люба моя!
-Тату, невже ти не розумієш?-схлипуючи, промовила Діана,- мені не потрібен інший чоловік! Я кохаю саме Артура і хочу бути його дружиною!
-Але ж він...- Дмитро Іванович спробував заперечити доньці, але та заридала ще голосніше.
   Дмитро Іванович був суворим і серйозним чоловіком, але перед істерикою доньки встояти не міг.
-Заспокойся,  Діаночко! Ти хочеш заміж за Артура?- запитав він ще раз, щоб впевнитися.
-Так,- витираючи сльози серветкою, промовила Діана,- я хочу заміж за Артура!
-Добре, люба, ти вийдеш заміж за нього! Але спочатку треба знайти того негідника! І саме цим зараз я і мої хлопці будемо займатися! 
   Мартиненко наказав своїм охоронцям негайно знайти Артура, і сам поїхав з ними на пошуки кандидата в зяті.
   Спочатку вони поїхали в нічний клуб, де любив відпочивати Артур з друзями, але не знайшли його там. Дмитро Іванович наказав продовжувати пошуки, тож його шукали в інших барах та ресторанах, але безрезультатно.
   Антон пішов, залишиаши Артура на самоті. Він ще довго сидів, слухав шепіт морських хвиль, думав про Маргариту і намагався заспокоїтися.
   А потім дістав із кишені телефон,  нарешті ввімкнув його і побачив купу пропущених  дзвінків і повідомлень. Серед них було повідомлення від Філа: "Мартиненко тебе шукає!"
   Він  відразу зателефонував йому.
-Привіт, я отримав твоє повідомлення, друже...
-Арчі, ти де? Мартиненко тебе шукає. Що ти знову йому зробив?- схвильовано промовив Філ.- Ми зі Стасом ледве втекли від його амбалів!
-Дякую, я з ним зустрінусь і поговорю....
   Артур набравшись сміливості, вирішив сам поїхати до Мартиненка і поговорити з ним. На одному із проспектів його авто підрізав чорний позашляховик. Артур різко загальмував, і почув як хтось різко відчиняє дверцята його авто і, схопивши його за руки, витягує із салона.
   Через декілька секунд він вже сидів в іншому авто в компанії кремезних чоловіків у чорних костюмах. Він все зрозумів. Отже, люди Мартиненка знайшли його раніше, ніж він доїхав до нього.
   Авто на великій швидкості мчало вечірніми вулицями, віддаляючись від центру міста все далі й далі. Поглянувши в дзеркало, Артур побачив, що його авто їде слідом за позашляховиком, в якому його везли охоронці Мартиненка.
   Нарешті авто зупинилося перед якимсь ангаром в промзоні. Чоловіки, схопили Артура під руки і завели всередину. Там їх чекав Мартиненко.
-Дмитре Івановичу, що це таке? Що це все значить?-  обурено вигукнув Артур, коли охоронці залишили його наодинці зі своїм босом.-Ви могли б мені зателефонувати і поговорити, а не шукати мене в кожнім кутку і не ловити по всьому місту!
-Я не люблю користуватися сучасною технікою,- похмуро відповів Мартиненко, пильно поглядаючи на нього.- З того часу, коли ми з тобою бачилися востаннє, ти змінився, став сміливішим. Це добре, адже ти мій майбутній зять!
-Дмитре Івановичу, я не буду вашим зятем!- твердо промовив Артур.
-Я звичайно, все розумію, але така сміливість недоречна в цій ситуації. Сподіваюся, що ти жартуєш, хлопче,- Мартиненко суворо поглянув на нього.
-Це не жарти! Я не можу одружитися з Діаною!
-Зможеш!
-Я не одружуся з нею, ще раз вам повторюю!
-Одружишся! Я примушу тебе одружитися!
-Не одружуся!
-Замовкни! Ти весь час стверджуєш, що не одружишся з Діаною! Невже ти думаєш, що я  в захваті від твоїх красивих очей та симпатичної пики? Ні, хлопче! Я не в захваті від тебе і твоєї краси! Я в цьому світі живу лише для того, щоб моя донька була щасливою. І якщо вона вибрала тебе, то ти одружишся з нею, хочеш ти цього чи ні!- твердо промовив Мартиненко.- Я все сказав!
-Але ж я не іграшка і не річ!- обурився Артур.- До того ж, ви знаєте, що я одружений!
-Дружина - не стіна, її можна прибрати,- промовив Дмитро Іванович і поклав перед Артуром на невеликий металевий столик документ.- Ось, підпиши!
-Що це? - Артур здивовано поглянув на листок паперу.
-Твоя заява на розлучення.
-Я не збираюся підписувати ніякої заяви, тому що я не збираюся розлучатися зі своєю дружиною! Я кохаю Марагариту!
   Мартиненко втомлено зітхнув і пильно поглянув на Артура:
-Твоя дружина така молода і вродлива дівчина...Шкода, якщо з нею станеться якийсь нещасний випадок, і ти станеш вдівцем...
-Що?!!- Артур вражено дивився на Мартиненка.- Ви мені погрожуєте?!! Шантажуєте мене?!!- вигукнув він, схопившись зі стільця.
   Але сильна рука охоронця лягла йому на плече і примусила знову сісти за стіл.
-Послухай, Артуре, я даю тобі право вибору- або ти розлучаєшся з Маргаритою і одружуєшся з Діаною, або ти стаєш вдівцем і все-одно одружуєшся з Діаною...Якщо зараз не підпишеш цю заяву, можеш готуватися до трауру,- тихо, але з погрозою в голосі промовив Мартиненко.
-Скажіть, ви божевільний?!!- приречено запитав у нього Артур.
-Ні, я просто люблячий батько...Я даю тобі на роздуми п'ятнадцять хвилин...Час пішов...
   Артур гарячково думав, що йому робити. Він не міг зрозуміти блефує Мартиненко чи ні. Але він дуже злякався за життя і безпеку Марго. Тому вирішив підписати ту злощасну заяву, а вже потім вирішувати що робити далі.
-І не придумай комусь розповідати про нашу розмову, і тим паче бігти в поліцію. По-перше, у мене там скрізь працюють свої люди, а по-друге, якщо ти це зробиш, то твою Маргариту знайдуть  мертвою десь в лісосмузі, або не знайдуть взагалі...- Мартиненко взяв в руки заяву, підписану Артуром, і задоволено посміхнувся,- от і все! Молодець! Тепер можеш йти! Гарного тобі вечора, зятю!
   Після розмови з Мартиненком,  Артур поїхав додому. Біля дверей його зустріла Ніна.
-Артуре Романовичу, ну як Рита? Ви з нею поговорили?- схвильовано прошепотіла вона, поглядаючи навкруги.
-Ні, -зітхнув Артур,- не поговорив...Вона повернулася в село, я їздив туди до неї, але вона мене прогнала...Я дуже втомився, і хочу відпочити...
-Тоді проходьте тихенько у свою кімнату, тому що ваша матінка дуже сердита на вас...У неї підскочив тиск і схопило серце...
   Не зважаючи на те, що він дуже втомився, Артур довго не міг заснути. Він дивився на весільне фото і  думав про Риту і про халепу, в яку потрапив з тим Мартиненком та його донькою.
   Маргарита теж не могла заснути, довго лежала, дивлячись на їхнє з Артуром весільне фото і плакала в подушку.
   Антоніна, яка допомагала Ігорю Петровичу, поралася  на кухні, прибираючи посуд після вечері.
-Ну як Рита? Спить?- запитала вона у нього.
-Начебто спить,- зітхнув Ігор Петрович.
-Невже вона і справді розлучиться з чоловіком? Шкода, адже вони зовсім недавно одружилися,- сумно поглянула вона на нього.
-Рита мені як донька, вона виросла у мене на руках, тож я надаю їй право вибору,- тихо відповів чоловік, взявши до рук горнятко з кавою.
-Так, ти виростив її як рідну, я знаю...