21 частина

                                                              21  частина
    Артур зверхньо поглянув на Антона і пішов до кабінету. Антон, зітхнувши теж повернувся на своє робоче місце, але не міг зосередитися на роботі, адже дуже засмутився через ті слова, які йому сказав Артур стосовно Маргарити.
   Безуспішно намагаючись вчитатися в договори компанії з новими партнерами, які він повинен був ретельно вивчити, Антон роздратовано жбурнув документи на стіл і, діставши телефон, набрав номер Маргарити.
-Привіт!
-Привіт!- почувся в слухавці знайомий голос Рити.
-Рито, мені потрібно  тобі дещо сказати,- набравшись сміливості, промовив Антон.
-Так, кажи...Я тебе уважно слухаю, Антоне...Не зрозуміла...А яка причина? Я його кохаю? Це Артур тобі таке сказав? Це неправда! Він набрехав! Що ще розповів тобі він про наше "велике кохання"? Зрозуміло...Я зараз приїду!
   Схопивши сумочку, Рита поспішно вибігла з дому і, зупинивши таксі, поїхала в офіс до Артура. Підійшовши до його кабінету, вона зупинилася, тому що її гукнула струнка вродлива секретарка, одягнена в білу блузку та чорну спідницю вище колін.
-Дівчино, ви куди?- сердито запитала вона.-Ви записувалися на прийом до Артура Романовича?
-Ні,- розгубилася Рита.
-Але у пана Короля щільний графік, до нього без запису не можна!
-Мені можна!- впевнено промовила Рита, і обійшовши секретарку,  рішуче відчинила двері кабінету.
-Зачекайте! А ким ви  доводетесь Артуру Романовичу?- не відставала від неї настирлива дівчина.
-Дружиною!- промовила Маргарита і заскочила в кабінет.
    Артур сидів за зручним письмовим столом і зосереджено дивився на монітор ноутбука, намагаючись зрозуміти тонкощі ведення бізнесу.
   Побачивши Риту, яка ввірвалася в його кабінет, він радісно посміхнувся.
-Привіт, кохана!
-Досить!- Маргарита розлючено поглянула на нього, стукнувши кулачком по столі,-досить втручатися в моє життя! Ти не маєш на це права! І в кого ж я закохана, по-твоєму?
-В мене, а в кого ж ще?- Артур здивовано поглянув на неї.
-Це вже не смішно! Взагалі не смішно! Я ненавиджу тебе! Мені хочеться тебе прибити, чесно!
-Не розумію, чому ти така агресивна і сердита,- ображено промовив він,- я сказав це для того, щоб Антон від тебе відчепився. Хоча...Може ти закохалася в цього такого правильного і ідеального блондина? Кажи правду!- він підвівся з-за столу і суворо поглянув на Риту.
-Яке кохання? Ти про що? Навіщо мені Антон? І до чого він тут? - розгнівано  відповіла Рита.- Я говорю, щоб ти не втручався в моє життя! Не смій! Ти й так мені його зіпсував! Я не знаю тепер, що мені робити далі! Я навіть не знаю, як  зможу повернутися до дядька! Мені соромно перед ним! Ти егоїст! Ти думаєш лише про себе! А про мене ти подумав?- Маргарита гірко, розплакалася, затуливши руками обличчя.
   Артур розгублено дивився на неї, а потім підійшов і намагався її заспокоїти.
-Рито, не плач! Заспокойся, прошу тебе,- він ніжно обняв її і пригорнув до себе.- Не плач!
   Дівчина продовжувала гірко ридати, а Артур гладив її волосся, намагаючись заспокоїти.
-Артуре, ці договори...- промовив Антон, зайшовши  до нього в кабінет,  та враз замовк, вражено дивлячись на  Риту, яка була в обіймах Артура.- Вибачте,-оговтавшись, нарешті вимовив він.
-Антоне, дай нам декілька хвилин,- Артур міцніше обійняв Риту.
-Звичайно, звичайно...Я зайду пізніше,- Антон вийшов із кабінету, зачинивши за собою двері.
-Заспокойся, благаю тебе,- Артур поцілував дівчину в щоку і витер їй сльози своїми гарячими долонями. Зараз вже обідня перерва, давай спустимося в кафе на першому поверсі нашого бізнес-центру, пообідаємо, вип'ємо каву і заспокоїмося,- запропонував він, взявши Риту за руку.- Ходімо!
   Антон зі свого кабінету, який знаходився напроти кабінету Артура, крізь прочинені двері бачив, як Артур з Маргаритою вийшли в коридор і пішов назирці за ними.
   Замовивши обід, Артур винувато поглянув на Маргариту, яка сиділа, сумна і невесела, дивлячись у вікно.
-Марго, вибач мені, я не хотів тебе образити...І Антонові так сказав через те, щоб він від тебе відчепився...До речі, ти в курсі,  що він слідкує за нами і сидить зараз через декілька столиків від нас? 
-Чому ти вважаєш, що він слідкує за нами? Це ж місце, де обідають всі ваші офісні працівники. Можливо він теж просто прийшов сюди пообідати?- знизала плечима Рита, крутячи виделку у руках.
-Ти бачила, що він тут?
-Так, бачила. Але навмисно мовчала, щоб ти його не вбив,- зітхнула вона.
-І чому ж я готовий його вбити? Ти не знаєш ненароком?
-Можливо, через кохання до мене?- Рита уважно поглянула в темно-карі очі Артура.
-Через кохання? Я?- знітився Артур.- Але ж я ніколи нікого не ревнував...Просто я...хочу, щоб ти якомога менше спілкувалася з ним...І до того ж, чому ти з ним зустрічаєшся і спілкуєшся? Адже в тебе є чоловік, і ти...
-І ти як божевільний мене ревнуєш,- сумно посміхнулася Рита.
-Я? Ревную? Не сміши мене! Але мені здається, що ми мало часу проводимо разом,- зітхнув Артур,- можливо в цьому наша проблема?
- Яка проблема, Арчі, хіба це не ти хочеш зі мною розлучитися і не ти подав заяву на розлучення?- з сарказмом запитала Рита.
-Марго, прошу тебе... Розлучення може й не буде... Давай не будемо зараз про це говорити. Давай краще будемо більше часу проводити разом.
-Я б з радістю, але мені потрібно вибратися в село до дядька хоч на один день і допомогти йому по господарству. Він дуже втомлюється, працюючи з ранку до ночі в полі, до того ж має проблеми зі здоров'ям.
-Ми поїдемо вдвох до дядька, допоможемо йому, і час проведемо разом і заодно і поговоримо з ним, тому що під час останньої нашої зустрічі, ми не дуже приязно розпрощалися,- зрадів Артур.- Отже, все вирішено! Завтра рано вранці ми вирушаємо в село!

   Щойно зійшло сонце, Артур з Ритою вирушили в село, але дядька вдома вже не було - він працював в полі. Зателефонувавши йому, Рита повідомила  про їхній приїзд і заходилася прибирати в домі та готувати їжу для робітників і для них  разом з Антоніною,  сусідкою, яка допомагала Ігорю Петровичу відтоді, як Маргарита поїхала в місто.
   Артур допомагав Риті прибирати в домі і поратися по господарству. Зціпивши зуби, він годував худобу, чистив корівники, носив воду, переставляв меблі, витрушував килими, мив підлогу.
   Ввечері втомлений дядько повернувся із поля, він був дуже радий побачити улюблену племінницю. Рита запросила всіх до столу вечеряти. Артур сидів поряд з нею і намагався грати роль зразкового чоловіка. Дядько з сумом дивився на нього, а потім нахилився до Рити:
-З нього вийшов би прекрасний актор,- прошепотів він, поглядаючи на Артура,- так переконливо грає свою роль, що я аж повірив йому...
   Рита ніяково посміхнулася і підвелася з-за столу:
- Я зовсім забула про десерт, зараз принесу,- промовила вона і вийшла на кухню.
-Поговоримо?-Артур винувато поглянув на Ігоря Петровича.
-Ні, не поговоримо,- холодно відповів той.- Якщо Рита тебе і пробачить, то я нізащо! Через тебе вона почала брехати. Раніше вона ніколи не брехала мені, а ти її змінив не в кращу сторону,- з докором промовив дядько, підводячись з-за столу.
-Гаразд, я піду прогуляюся і скоро повернуся,- зітхнув Артур і вийшов в сад.
   Пізно ввечері вони поверталися в місто. Рита, одягнена в яскраво-зелений сарафан сиділа мовчки на передньому пасажирському сидінні і зосереджено дивилася у вікно.
-Зелений колір тобі дуже пасує,-  Артур, захоплено поглянув на неї.
-Дякую,- посміхнулася Рита.
-А ти на батька схожа?
-Трішки, але більше на маму,- зітхнула вона.
-Марго, я хочу у тебе дещо спитати...Ми про це ще не говорили...- обережно промовив Артур.
-Ми багато про що з тобою не говорили,-  сумно посміхнулася Рита .- Про що ми поговоримо цього разу?