20 частина

                                     20  частина
   Антон з Маргаритою сиділи в альтанці і тихо розмовляли.
-Рито, ти мені подобаєшся, і я хочу з тобою бачитися частіше. Ти згодна?- промовив Антон, ніжно взявши її за руку.
-Ні, не згодна,- Рита прибрала свою руку з гарячої долоні Антона, відчуваючи на собі пильний погляд Артура, який уважно стежив за ними.- Це було б дивно і неправильно, і у мене для відмови є причина - це Артур, адже ми з ним ще не розлучені,- зітхнувши відповіла вона.
-Причина твоєї відмови лише в тому, що ти ще не розлучена? Так?- Антон з надією поглянув на неї.
-Так.
-Ну добре, я готовий почекати...Сподіваюся, що ви зовсім скоро розлучитеся,- зітхнув Антон.
   Артур в цей час намагався переконати Діану в тому, що їй просто необхідно зараз повернутися додому.
-Ходімо,- він рішуче підвівся з гойдалки.
-Куди?- Діана здивовано поглянула на хлопця.
-Я відвезу тебе додому.
-Ні! Я не поїду додому!
-Але й тут ти не можеш залишитися!- терпляче промовив Артур.- Ходімо!
   До них підійшов Роман Вікторович і втомлено промовив:
-Вже пізно, заходьте в дім! Діано, ти  зараз залишишся в нас, переночуєш в кімнаті для гостей, а вранці Артур відвезе тебе додому. Всім надобраніч!
-Тату, зачекай! - Артур підходить до батька, залишивши Діану на гойдалці,- дякую тобі! Я не зміг переконати її, а тобі це вдалося!
- Ти навіть дівчину переконати не можеш,- зітхнув Роман Вікторович.-Щоб завтра я не бачив цієї Діани в нашому домі! Зрозуміло?
-Так, тату.

   Вранці, як тільки-но зійшло сонце, Артур та Маргарита посадили Діану  в авто і повезли її додому. 
   Прокинувшись, Роман Вікторович спустився в їдальню і зустрів там засмучену дружину.
-Я не розумію тебе, Романе! Доля нашого сина сама  прийшла в наш дім, а ти її вигнав. Браво тобі, браво! Я роками чекала на цей день!
-Інно, його доля прийшла в наш дім раніше ніж Діана, чи ти вже забула про це?- Король-старший роздратовано поглянув на свою дружину.
-Я завжди мріяла про те, що дружиною мого єдиного сина стане культурна, інтелігентна дівчина з заможньої родини, а не  якась неосвічена селючка! І ця дівчина, про яку я мріяла, Діана, сама прийшла до нас, а ми її прогнали...Це кошмар... Я піду вип'ю заспокійливого...Дуже серце болить і голова...Я майже не спала вночі, через цю історію з втечею Діани, ніяк не могла заснути...Інесса Вікторівна підвелася з-за столу, навіть не приторкнувшись до страв.
-Пані Інно, ви б хоч щось з'їли,- втрутилася в розмову Ніна.
-Не хочу, Ніно! У мене геть апетит зник!- промовила Інесса Вікторівна і піднялася в спальню.
   Артур, сидячи за кермом свого авто, яке нарешті віддав йому батько, навіть не відчував від цього радості, думаючи про зустріч з Мартиненком та його охоронцями, яка мала відбутися з хвилини на хвилину.
-Твій батько зазвичай рано прокидається?- обережно запитав він у Діани, яка сиділа на задньому сидінні і з сумом дивилася у вікно.
-Ні, в такий ранній час він ще відпочиває,- Діана поглянула на дорогий швейцарський годинник з позолотою, який прикрашав її зап'ястя,- він зазвичай прокидається о сьомій...А навіщо було так поспішати і так рано їхати? Я не розумію!
-Сподіваюся, що він не знайшов того листа, якого ти залишила їм,- з надією в голосі промовив Артур.
-Якого листа?- насторожено запитала Рита.- Чому я про нього нічого не знаю?
-В тому листі було написано зовсім трішки, лише одне "Я йду до Артура, тому що не можу без нього",- гірко посміхнувшись, промовила Діана, поглянувши на Риту.
-Ми вже приїхали, виходь,- полегшено промовив Артур, зупинившись біля воріт маєтку Мартиненка.
-Навіщо ти мене привіз сюди?- зітхнула Діана.
-Діано, більше ніколи не роби таких легковажних вчинків, прошу тебе,- промовив він, чекаючи поки дівчина візьме свою валізу і вийде із авто. 

   Цього ранку Дмитро Іванович Мартиненко прокинувся раніше, ніж завжди. Вночі він теж погано спав,  думав про доньку, його мучили докори сумління. Тому, прокинувшись, він одразу поспішив до неї в кімнату, щоб помиритися. Постукавши в двері, він лагідним голосом промовив:
-Діано, донечко, ти не спиш?
   Не дочекавшись відповіді, він прочинив двері і заглянув в кімнату:
-Діано! Донечко, це я. Прокидайся, я хочу з тобою поговорити.
   Зачекавши ще декілька хвилин, він зайшов в кімнату і підійшовши до ліжка,  промовив:
-Діано, прокидайся,-і раптом помітив, що дочки в ліжку не було, а була лише велика ковдра, навмисно складена таким чином, щоб здалеку здавалося, що в ліжку спить людина.
   Розлючено зірвавши з постелі ковдру, Дмитро Іванович побачив, що на подушці лежить  білий листок паперу, складений навпіл. Це був лист Діани, адресований батькам.
   Прочитавши його, Мартиненко схопив листок і вискочив із кімнати.
-Людмило!- гукнув він, спускаючись сходами на перший поверх.- Людмило! Де ти?
-Я тут. Що трапилося?- дружина злякано визирнула з їдальні.
-Ти жахлива мати! Твоя донька втекла, а ти про це навіть не підозрюєш!- крикнув він, простягаючи їй листа.- Ось, візьми, прочитай!
-Що це?- дружина обережно взяла папір в руки і прочитала лист Діани.
-Господи! Як же так? Як таке може бути?- злякано прошепотіла вона.
   Мартиненко вискочив із будинку і гукнув охоронцям, які стояли біля його авто:
-Моя донька втекла з дому! Негайно знайдіть її! Негайно знайдіть мені того покидька Артура!
   Охоронці, вскочивши в позашляховик, рвонули з місця , ворота автоматично відчинилися і Мартиненко побачив Діану, яка стояла біля  відчинених дверцят автомобіля, за кермом якого сидів Артур.
-Дідько, цей покидьок викрадає мою доньку!- крикнув Мартиненко до охоронців.
   Діана, побачивши батька і злякавшись його гніву, замість того, щоб вийти з авто, сіла в нього назад, зачинила дверцята і крикнула:
-Арчі, швидше! Поїхали звідси! Інакше вони нас вб'ють!
   Артур, злякавшись, натиснув на газ, і вони помчало геть, почувши за своїми спинами постріли. Вони повернулися додому разом з Діаною і залишивши авто на подвір"ї, швидко забігли в будинок Королів.
-Тату!- вигукнув Артур, забігши у вітальню.
-Що сталося?- Роман Вікторович здивовано поглянув на перелякану молодь.- Ви що, привезли Діану назад? Чи її батько вигнав з дому, розгнівавшись на неї?
-Тату, послухай!
-Що відбувається, Артуре? Чи ти хочеш взяти цю дівчину собі за другу дружину? Але ж ти, мабуть, в курсі, що в Україні багатоженство заборонено законом!- Роман Вікторович суворо поглянув на сина.
-Ми відвезли її,- втрутилася в розмову Рита.- Але нас неправильно зрозуміли.
-Як це?
-Мій батько вирішив, що Артур мене викрадає, і почав стріляти,- винувато обізвалася Діана.
-Стріляти?- Роман Вікторович вражено поглянув на неї.
-Так, Артур же мене викрав...
-Її батько почав стріляти, а ми злякалися і втекли,- пояснила Рита.
-Батьку, я тобі клянуся, що я нікого не викрадав!- злякано промовив Артур, почувши як біля їхнього маєтку зупинилося декілька автомобілів.
-Поверніть мені мою доньку!- почувся розгніваний голос Мартиненка.-Негайно! Де моя донька?!!
-Залишайтеся в кімнаті, я все вирішу сам,- промовив Роман Вікторович і вийшов на вулицю.
-Чому ти кричиш, Дмитре Івановичу, ми не викрадали твою доньку, вона сама втекла до Артура, знаючи, що він одружений!
-Послухай, Романе, де моя донька?
-Тут!  Йди-но сюди, Діано!- покликав дівчину Роман Вікторович.
   Діана, схлипуючи і злякано дивлячись на батька, підійшла до Романа Вікторовича і стала поряд з ним.
-Твій батько на тебе чекає, дівчинко! -впевнено промовив він.- Йди до нього!
   Діана, продовжуючи схлипувати, обережно підійшла до батька. Дмитро Іванович обняв її.
-Якщо твій син хоч щось з нею зробив...- погрожуючи, промовив він, обіймаючи доньку.
-Не хвилюйся,- перебив його Король-старший,- мій син і пальцем до неї не торкнувся! 
   Артур та Маргарита піднялися в свою спальню. Рита крізь відчинене вікно спостерігала за розмовою між батьком Артура та Мартиненком, яка відбувалася на подвір'ї, а Артур втомлено впав на ліжко і лежав, випроставшись на повен зріст і заплющивши очі.
-Все, вони поїхали!- нарешті промовила Марго, побачивши, що Мартиненко разом з донькою та їхні охоронці сіли в авто.
   Артур мовчав. Рита підійшла до ліжка і здивовано подивилася на нього.
-Ти що, заснув?- тихо запитала вона і обережно присіла біля нього. Розглядаючи його вродливе обличчя з красивими чуттєвими губами, вона лагідно посміхнулася і прикрила його ковдрою, думаючи, що він спить.
   Але Артур посміхнувся, лукаво поглянувши на неї з-під довгих пухнастих вій. Маргарита, розсердившись на себе за свою секундну слабкість, вийшла з кімнати, щільно зачинивши за собою двері.
  Спускаючись сходами, вона почула розмову Романа Вікторовича, який повернувся в будинок після від"їзду непрошених гостей та Інесси Вікторівни.
-З таким успіхом ми йому не знайдемо достойноїпари,- зітхала Інесса Вікторівна.
-Інно, невже ти і справді хвора?- роздратовано вигукнув Роман Вікторович.-У нього вже є пара! І є дружина!
-Тату, як гадаєш, вони від мене тепер відчепляться?-запитав Артур, наздогнавши Риту і спускаючись разом з нею сходами.
-Звичайно, відчепляться, тому що ніхто не має права чіпати мого сина,- впевнено промовив Роман Вікторович.-Арчі, поїхали в офіс! Досить бити байдики, потрібно працювати! Тобі ж треба годувати свю сім"ю!
-Добре, тату! Поїхали працювати!- погодився Артур і поспішив за батьком до авто.