17 частина

                                               17  частина
-Марго, мені не подобається, що цей Антон крутиться біля тебе,- промовив Артур, лягаючи ввечері в ліжко на свою половину.
-Чому?- Рита здивовано поглянула на нього.
-Тому, що ти заміжня, а всі його вчинки говорять про серйозні наміри що до тебе,- Артур повернувся до неї і спершись на лікоть, уважно подивився їй в очі.
-А яка тобі різниця? Ти ж незабаром все одно розлучишся зі мною, а Антон хороший хлопець, розумний, серйозний, врівноважений...Він мені подобається,- Рита  посміхнулася і теж повернулася до Артура, і спершись на лікоть. 
-Марго, до тих пір, поки ми не будемо офіційно розлучені, ти не зможеш з ним зустрічатися! Скажи йому, що він тобі не подобається. Або скажи, що тобі не подобаються блондини! До того ж він невисокого зросту і ніс у нього кривий. Так?
-Не знаю, я не дивилася на нього так уважно, як ти,- знизала плечима Рита.
-Я гарніший за нього! Гарніший, хіба не так?- запитав Артур з викликом, нахилившись до Рити зовсім близько, даючи їй змогу впевнитися в його словах.
    Рита лукаво поглянула на нього і кинула йому в обличчя м'яку диванну подушку.
-Ні! Ти не гарніший за Антона!-засміялася вона.
   Артур спіймав подушку і  перехилився на половину Рити.
-Ти що, на чоловіка руку підіймаєш? Так?- він сміючись, почав кидати подушки в неї, а потім вправно схопив її за руки і обійняв.
-Арчі, відчепися від мене, бо зараз отримаєш на горіхи,- сердито прошепотіла Рита, намагаючись звільнитися від його обіймів.
-Марго, дружина повинна бути лагідною зі своїм чоловіком, тож не пручайся,- Артур ніжно поцілував її в шию.
-Але ж ми  розлучаємося...Хіба ти вже забув про це?
-Не забув... Але я вже не хочу з тобою розлучатися,- тихо промовив Артур.
-Тоді скажи про це всім! І особливо своїй матусі!- різко відповіла йому Рита.
   Почувши її слова, Артур випустив її із своїх обіймів і відсунувся на свою половину ліжка.
-Скажу, обов'язково скажу! Не гнівайся на мене, будь ласка. Добраніч!
-Добраніч, коханий! Солодких снів!- Рита відвернулася до стіни і вкрилася з головою літньою ковдрою.
   Прокинувшись вранці, Артур побачив, що Маргарита спить, притиснувшись до нього і поклавши голову йому на плече. Задоволено посміхнувшись, він ніжно обійняв дівчину і  занурив своє обличчя в її густе волосся, яке пахло ромашкою і польовими травами.
   Маргарита від його дотиків прокинулася і, побачивши себе в його обіймах, обурено прошепотіла:
-Артуре, що ти робиш? Ану прибери від мене руки, швидко! Хіба я не говорила тобі, щоб ти не перетинав межі своєї половини ліжка?
-Хвилинку, кохана! Але це ти перетнула межу і опинилася на моїй половині,- посміхаючись промовив Артур.- Поглянь, ось лінія, і я на своїй половині! А як ти опинилася тут?
-Не знаю,- розгублено промовила Рита, поглядаючи навколо,- мабуть це сталося у ві сні...Вибач.
-Не хвилюйся,- Артур ніжно провів рукою по її плечі,- все нормально. Може ще поспимо?
-Досить! Вже пора снідати! Вставай! - Рита, звільнившись від його обіймів, зіскочила з ліжка і схопивши одяг, поспішила в ванну кімнату.
   Артур, замріяно зітхнувши, витягнувся на ліжку на повен зріст і солодко потягнувся.

   Спустившись в вітальню, вони побачили там Інессу Вікторівну, яка сиділа на дивані, а перед нею на журнальному столику лежала ціла купа газет, на перших шпальтах яких були фото Артура та Діани.
-Доброго ранку,- привітався Артур до матері.
-Доброго ранку, синку! Поглянь, ти став  справжньою зіркою і тепер маєш шалений успіх,- зі сльозами в голосі промовила вона.- Ти задоволений? Ти бачив ці статті?
-Так, мамо, бачив,- зітхнув Артур,- навіщо тобі всі ці газети? Викинь їх на смітник і забудь  цю неприємну історію, як поганий сон.
-Ні, Арчі, я їх не викину! Я їх збережу для сімейного архіву, щоб твої діти й онуки знали, яким популярним ти був в молоді роки!- з сарказмом в голосі промовила Інесса Вікторівна, акуратно складаючи газети в великий пластиковий органайзер.-Це для історії.
-Роби, як хочеш, мамо,- махнув рукою Артур.- Ми йдемо снідати. Ти з нами?
-Ні, я не хочу снідати. У мене немає апетиту.
-А де батько?
-Батько з самісінького ранку поїхав в офіс, у нього сьогодні важливі переговори з Мартиненком.
   Артур з Маргаритою сіли за стіл вдвох і мовчки почали снідати.  З апетитом відкусивши шматок омлету, Артур  раптом відклав виделку і спантеличено поглянувши на Риту, промовив:
-Якщо ці газети і  репортаж  побачив Мартиненко, мені кінець! Він мене вб'є!
-Сподіваюся, що він це все бачив, коханий! Дуже сподіваюся!- з іронією промовила Рита, насолоджуючись свіжим фруктовим соком.
   Дмитро Іванович Мартиненко і справді, бачив той злощасний репортаж. І газети теж бачив.
-Це ганьба! Цей хлопець зганьбив нас на всю країну! - вигукнув він дружині, жбурнувши газети з фото на стіл.- Ти розумієш, що зараз про це читають і дивляться всі наші знайомі, родичі, друзі і партнери!
-Дмитре, заспокойся! Ці журналісти пишуть і говорять неправду! Вони навмисно вибрали дітей із багатих сімей, щоб розпустити плітки!
-Я це не залишу так і розберуся з цим покидьком! А ти слідкуй за донькою! Вона під домашнім арештом! Я забороняю їй виходити  з дому!- пригрозив він і поспішив на важливі переговори.
   Сідаючи  в своє авто, він наказав охоронцям:
-Знайдіть мені цього негідника Артура! Хоч з-під землі дістаньте його!
-Добре, пане! Все буде зроблено!
   Його дружина Світлана, зачекавши, поки чоловік поїде з дому, поспішила в кімнату доньки. Діана, одягнена в зручний трикотажний домашній костюм рожевого кольору, лежала на дивані, дивлячись у стелю.
-Донечко, з'їж хоч щось,- тихо промовила мама.
-Не хочу, мамо! Я не голодна!- дівчина відвернулася до стіни.
-Діано, не можна так себе мучити через тих журналюг. Не переймайся цією неприємною історією, ми подамо в суд на цих журанлістів, і вони ще вибачаться перед тобою,- намагалася заспокоїти її мама.
-Мамо, я хвилююся не через ту ганьбу, я хвилююся за Артура. А раптом батько йому,  і справді, ,захоче помститися? 
-Ну що ти, дічинко! Хіба твій батько монстр? В душі він дуже чуйна і хороша людина, і має добре серце. Він погнівається трішки, і заспокоїться.
-Я так не думаю, мамо!
-Заспокойся, люба. - мама поцілувала Діану і обняла її.- Все буде добре. Послухай, сонечко, мені потрібно відлучитися на декілька годин з дому, а ти будь розумницею і нікуди не виходь, не гніви батька. Добре?
-Гаразд, мамо, я нікуди не буду виходити, не хвилюйся,- запевнила Діана маму.
   Та ледве за матір'ю зачинилися двері, Діана схопилася з дивану, і діставши дорожню сумку невеликого розміру, почала пакувати свої речі. А потім відчинила вікно і обережно визирнула, роздивляючись навкруги. 
   Охоронці стояли біля парадного входу в будинок, камери спостереження теж були біля воріт і біля вхідних дверей та в саду. Діана, обережно пробралася до електролічильника, який знаходився в господарській частині будинку і вимкнула рубильник, відключивши тим самим камери відеоспостереження.
   Поки охоронці стурбовано намагалися вияснити чому зникла електроенергія в будинку, Діана схопила сумку, через вікно вистрибнула в сад і швидко вибігла з подвір'я через вхід для службового персоналу.