16 частина

                         16  частина
   Тим часом батьки Артура та Діани продовжували спокійно розмовляти, сидячи за святково сервірованим  столом. Роман Вікторович був не в захваті від ідеї своєї дружини стосовно гостей, але намагався підтримувати бесіду, так як Мартиненко був впливовим діловим партнером і інвестором його компанії.
   Посеред розмови у Мартиненка задзвонив телефон.
-Вибачте,- промовив він, вибачаючись перед співбесідниками і взяв слухавку.-Що?!! Не може бути!!!  Як втекли?!! А ви де були? Це ваша робота!
-Що сталося?- дружина Мартиненка злякано поглянула на нього.
-Діана втекла разом з Артуром!- відповів він.
-Заспокойтеся, Дмитре Івановичу, цього не може бути,- спокійно промовив Роман Вікторович, поглянувши на гостя.
-Що значить заспокойтеся? Ваш розбещений і зіпсований синок звів з розуму мою доньку!- Мартиненко схопився із-за столу і широкими кроками почав міряти кімнату, стискаючи в руках телефон. 
   Набираючи раз за разом номер доньки, він слухав довгі гудки і розлючувався ще дужче.
-Вибачте, але ви не маєте права казати нічого поганого про мого сина,- обурено промовив Роман Вікторович.
-Всі добре знають вашого сина! Я теж про нього багато цікавого дізнався! Бабій, ловелас і гуляка! Ось хто він!
-Що ви таке говорите, Дмитре Івановичу?- Інесса Вікторівна, не витримавши, втрутилася в їхню розмову.- Наш Артур вихований і порядний хлопець, і все, що ви тут наговорили про нього, це неправда! Це наклеп на нашу родину!
-Тоді доведіть мені це! Телефонуйте до свого синка і скажіть, щоб негайно повернув мою доньку! Негайно! Інакше у вас будуть великі неприємності!
-Та заспокойтеся, шановний, нічого з вашою донькою не станеться!- Роман Вікторович роздратовано поглянув на Мартиненка.
-Ви, напевно, не зрозуміли! У мене є не лише друзі, а й вороги, і саме тому я ніколи  і нікуди не відпускаю доньку без охорони. А раптом з нею щось станеться?
-Ну, негіднику! Ти в мене отримаєш на горіхи! Начувайся, Артуре!- подумав Роман Вікторович, дивлячись на розлюченого Мартиненка.- Тільки повернися додому

   Після закінчення фільму Артур, Діана, Антон і Маргарита вийшли разом з кінотеатру.
-Ну що ж, дівчата, вже час повертатися додому,- тихо промовив Артур, поглядаючи на Маргариту.
-Арчі, додому не можна повертатися,- втрутилася в розмову Діана.- Хлопці, давайте поїдемо  краще на дискотеку!
-А й справді, поїхали на дискотеку,- підтримала Діану Марго.
-Гаразд, поїхали,- погодився Антон,- я зараз заберу авто із парковки.
-Я теж зараз повернуся,- посміхнулася Діана,- мені терміново потрібно у кімнату для дівчаток!
-Послухай, Марго, що ти робиш?- прошепотів їй Артур, коли вони залишилися вдвох,- яка дискотека? Що ти хочеш?
-Я хочу відпочити, коханий! Відпочити, розвіятися і потанцювати,- засміялася Рита.- Обіцяю, що більше нічого подібного я не зроблю!
   Всі разом на авто Антона вони приїхали в один із найпопулярніших нічних клубів їхнього міста. Діана дуже раділа, що здихалася охоронців батька і замовила собі текілу. Артуру довелося скласти їй компанію, так як Антон був за кермом, а Рита навідріз відмовилася від спиртного.
-Рито, ти прекрасна! І розумна, і красива, і добре готуєш,- робив компліменти Маргариті Антон, намагаючись перекричати музику,-ти нагадуєш мені героїню  казки про Попелюшку.
   Артур, почувши його слова, ревниво поглянув на юриста і підсунувся ближче до них.
-Антоне, я б на твоєму місці нізащо б не втратила таку дівчину,- серйозно промовила Діана,-одружуйся з нею, не пожалкуєш!
-Ще чого!- обурено вигукнув Артур.-Не можна йому одружуватися з Маргаритою!
-Чому? -здивувалася Діана.
-Бо шлюб - це дуже серйозно! Теж мені героїня казки,-тихо прововив він, пильно дивлячись Риті в очі.
   Та лише посміхнулася, попиваючи фруктовий сок. Діана в цей час, хильнувши зайвого, сп'яніла і, вилізши на стіл, почала танцювати.
-Діано, що ти робиш? -Артур, схопивши її за руку, намагався стягти звідти.- Негайно злазь!
-Не злізу! Не будь занудою, Арчі, давай і ти вилазь до мене!
   Артуру все-таки вдалося стягти дівчину зі столу.
-Діано, ти геть п'яна! Ходімо, вийдемо на свіже повітря! -він підхопив дівчину під руку і повів її до виходу. Антон з Ритою поспішили слідом за ними.
-Давайте десь заїдемо  дорогою  і вип'ємо кави, бо я не можу відвезти її додому в такому стані, тому що її батько мене вб'є!- промовив Артур, притримуючи дівчину.
-Арчі, чому ми їдемо звідси? Ми так добре танцювали,-  обурено вигукувала Діана, намагаючись вирватися від Артура.- Я не хочу додому!
-Заспокойся, ми йдемо подихати свіжим повітрям!- Артур впевнено відчинив перед нею вхідні двері.
   Та ледве вони вийшли на вулицю, як відразу потрапили  під приціли фотокамер папрацці, які вже чекали на них.
-Діано, скажіть, це ваше нове кохання?-  молода журналістка в джинсовому комбінезоні підскочила до дівчини і тицьнула пальцем в бік Артура.
-Яке кохання? Який хлопець? Ви що?- обурилася Діана, ледве тримаючись на ногах.
-Досить! Не фотографуйте!- Артур намагався відтіснити журналістів від неї.- Досить!
-Що відбувається? Що це?- здивовано запитала Рита, дивлячись на строкату зграю журналістів великими від подиву очима.
-Твій Артур - плейбой із вищого суспільства,- з іронією промовив Антон, притримуючи її під руку,- і Діана ця теж відома гламурна особа, тож журналісти і полюють за ними. Я взагалі не люблю бути в центрі уваги, давай відійдемо трохи далі від них, тому що  я не хочу потрапити на перші шпальти ранкових газет, це підірве мою репутацію.
   Антон відвів Риту трохи далі від настирливих папарацці, які оточили Артура та Діану.
-Хіба я відомий актор, що ви до мене причепилися? Відійдіть від мене! Відійдіть, кажу!- Артуру нарешті вдалося розіпхати журналістів і вивести від них Діану.
   Схопивши дівчину під руку, він повів її до авто Антона. Антон і Рита поспішили за ними слідом.
-Нам для повного щастя не вистачало лише папарацці,- зітхнула Рита, сідаючи в авто.- Раніше  подібне я бачила лише в серіалах.
   Артур, посадивши нетверезу Діану в машину, побіг до найближчої кав'ярні по каву і повернувся через декілька хвилин з пластиковим стаканчиком у руках.
-Діано, випий каву, тому що ми не можемо їхати додому, поки ти в такому стані,- він простягнув їй стаканчик.
-Обережно, ти вилив мені її на сукню!- Діана капризно надула губки.
-Нічого страшного,- не витримала Маргарита,- випереш її і все буде прекрасно!
-Я буду її прати? Ще чого! Я відправлю її в хімчистку!
-Як хочеш! Відправиш її у хімчистку,- Рита сердито поглянула на капризну дівулю.
   Діана зітхнула і поглянула у вікно.
-Якби я хотіла стати зіркою,- тихо промовила вона,- далекою-далекою зіркою, щоб батько та його охоронці не дістали мене.
-На жаль, панянко, це не можливо. Такі як ви частіше попадають в пекло, а не стають зірками,- з сарказмом промовив Антон.
-Що ти таке кажеш, Антоне? Що це значить? Ми думали, що ти хороший хлопець, а ти, виявляється, поганий!- намагався перевести його слова на жарт Артур.
-Набридло бути хорошим,-  зітхнув Антон,- ми живемо в світі, де погані люди завжди перемагають, а хороші програють.
-На жаль, ти говориш правду, Антоне,-зітхнула Рита.
-Ці журналюги були такими настирливими,- пожалілася Діана, зробивши декілька ковтків кави.
-Що поробиш, і Артур, і ти - відомі в світських колах люди,- Рита розвела руками,- я думаю, що саме через це вони так до вас чіплялися.
-Декілька років тому я зустрічалася з одним хлопцем,- сумно промовила Діана,- пам'ятаєш, Арчі, я тобі розповідала про нього?
-Так, пам'ятаю,- насторожився Артур, передчуваючи біду.
-Одного разу нам з ним також вдалося втекти від охоронців, а потім нас теж зустріли папарацці. Батько, коли вранці побачив в газетах фото, на яких ми були з тим хлопцем вдвох, просто сказився...А потім той хлопець зник...І більше я його ніколи не бачила,- заплакала вона.
-Невже він залишив тебе і втік? - обережно запитала у неї Рита.
-Ні, він не втік...Батькові охоронці вбили його...
-Що зробили?- перепитав Артур, вражено дивлячись на дівчину.
-Вбили, Арчі, вбили!- Рита пильно поглянула на нього.- Бах! І все!
-Оце матуся знайшла мені наречену,-  спантеличено подумав Артур, покриваючись холодним потом.
   Рита та Діана в цей час весело співали і сміялися.
-Я бачу, що тобі дуже весело,- нахилившись до Маргарити, сердито прошепотів їй на вухо Артур.- Веселишся замість того, щоб хвилюватися за мене!
-Так!  Ти заслужив це! - посміхнулася вона.
-Справді? І що я такого зробив? Господи, чому мені не щастить з жінками? Чому? - простогнав він, схопившись руками за голову.
-Арчі, ми вже приїхали!- гукнула його Рита.- Не бійся, коханий, я з тобою!
-А чого боятися? Ми ж цивілізовані люди,-  бадьорим голосом промовив Артур та враз замовк, побачивши перед собою охоронця Мартиненка.
-Ну що ж, я поїду вже додому,- зітхнув Антон.- Дякую за чудову компанію, надобраніч.
-Ти вже їдеш?-  Артур з докором поглянув на нього.- Хіба так можна, Антоне? Ходімо до нас, вип'ємо кави.
-Вже пізно, я не хочу вас турбувати.
-Припини! Ходімо, бо я ображусь на тебе за те, що ти крутишся біля моєї дружини,- з погрозою в голосі прошепотів йому Артур.
-Ну добре, ходімо,- антон взяв під руку Риту і пройшов на подвір'я.
-Скажи спасибі, що я зараз трохи заклопотаний, інакше я б тобі показав, де раки зимують!- зі злістю прошепотів Артур, намагаючись втримати  Діану під руку.
   Батьки разом з Мартиненками сиділи в альтанці біля басейну і мовчки чекали на них. Побачивши, що Діана нетвереза і  ледве тримається на ногах, її батько підскочив до Артура:
-Хлопче, що ти зробив із моєю донькою?
-Дмитре, заспокойся,- мама Діани підхопила доньку під руку і поглянула на чоловіка,- ми ж в гостях!
-Так, заспокойтеся, Дмитре Івановичу, ми ж люби одного кола,- підтримала її  Інесса Вікторівна.
-Як заспокоїтися? Поглянь на неї! Вона ледве тримається на ногах! Що ти зробив із нею?- не вгавав Мартиненко, намагаючись схопити Артура за петельки.
-Зачекайте, я можу все пояснити!- промовив Артур,- ми були в кіно, а потім заїхали в клуб, випили фруктового коктейлю, і все!
-Хлопче, кажи правду! Ти додав їй у коктейль наркотик?- суворо запитав Мартиненко, намагаючись просверлити очима Артура.
-Що-що? Ми пили коктейль! Який наркотик? Такі речі, про які ви тут розповідаєте, шановний, були популярними в дев'яностих роках минулого сторіччя!
-Я тобі зараз покажу коктейль, негіднику! Можеш сам вибрати собі смерть!- вигукнув Мартиненко, вихопивши пістолета і націливши його на Артура.
-Ану припиніть негайно!  Яка смерть? Про що ви говорите, дядьку?- Маргарита підскочила до Мартиненка і стала поперед Артура.
-Дочко, відійди! А ти, Дмитре, заспокойся!- Роман Вікторович підвівся з-за столу і підійшов до Мартиненка, ставши поряд з Ритою.
-А ти ще хто така? Відійди від нього!- гримнув на Маргариту Дмитро Іванович.
-Я його дружина!
-Дружина?!! То ваш син ще й одружений? За кого ви нас маєте? Я свою доньку не на дорозі знайшов, щоб віддавати заміж за такого негідника як він! Я вб'ю його!
-Хвилинку, хвилинку,- втрутився в перепалку Антон, який до цього стояв осторонь,- я адвокат Артура, тому попереджаю, слідкуйте за своїми словами!
-Антоне, не втручайся,- тихо промовив Роман Вікторович.
-Ваша донька сама напилася, мене не слухала, і від охоронців теж сама втекла, це була її ідея, а не моя!- намагався виправдатися Артур.
-Ти за це відповіси, хлопче! Ходімо звідси! Я більше не хочу бути в цьому домі!-промовив Мартиненко, сховавши пістолета  і підхопивши доньку під руку.
-Чао, красунчику, дякую за вечір,- голосно промовила Діана, пославши Артуру повітряний поцілунок.
   Коли авто Мартиненків та їхньої охорони зникло за рогом, Інесса Вікторівна, не витримавши, накинулася на Артура.
-Що ти наробив? Ти навмисно зі мною так вчинив? Відповідай! Негайно!
   Артур мовчки підійшов і став поряд з Ритою.
-Я стараюся для тебе, для твого щастя,- продовжувала причитати мама,-а ти завжди все псуєш!
-Мамо, не роби нічого для мого щастя, і я буду щасливішим від цього!
-Романе, ти чув, що він сказав? Невдячний! Ганьба тобі! І тобі теж!- крикнула вона на Риту.
-Мені?- здивувалася та.-А до чого тут я? Артур - дорослий чоловік, він сам відповідає за свої слова та вчинки.
-Ну що, Інно, ти задоволена?- Роман Вікторович сердито поглянув на дружину.-Залиш дітей у спокої і не втручайся у іхню сім'ю і у їхнє життя! А сьогоднішній випадок нехай буде тобі наукою на майбутнє!