10 частина

                        10  частина
- Піцца була дуже смачною,- Рита з вдячністю поглянула на Антона.- І кав'ярня дуже затишна. Дякую тобі.
-Я дуже радий, що тобі сподобалося тут. Рито, можна у тебе дещо запитати?- Антон пильно поглянув на неї.
-Так, звичайно.
-Куди ти йшла, коли я  зустрів тебе на вулиці? Ти була такою розгубленою і сердитою, що я навіть злякався, що ти мене вдариш, коли зупинився поруч.
-Справді?- знітилася Маргарита.- Вибач.
-Не варто вибачатися...Сподіваюся, що ти була такою сердитою не через мене,- заспокоїв її Антон.
-Звичайно, не через тебе. Ти тут ні до чого. Я й сама не знаю, куди йшла. Бувають такі моменти в житті, коли хочеться просто піти світ за очі. Якби я тебе не зустріла, то напевно просто блукала містом, поки не заспокоїлася б.
-Рито, я не знаю на кого чи на що ти сердилася, і питати  про це не буду, але якщо ще раз трапиться подібне, ти мені відразу телефонуй і я заберу тебе, де б ти не була, і зайвих питань ставити не буду. Якщо захочеш - поговоримо, а якщо не захочеш - просто подивимося на море.
-А тобі це не набридне?
-Ні, ніколи. Ми ж друзі! А хіба можуть набриднути друзі?-посміхнувся Антон.- Ну що, ти вже вирішила, що будеш робити далі?
-Ні, поки що не вирішила...Відвези мене, будь ласка, додому.
-Добре, але в мене для тебе є ще один сюрприз. Поїхали!
   
   Артур, розмовляючи з мамою по телефону, побачив, як Маргарита з Антоном вийшли з кав'ярні і сіли в авто. Кинувши телефон в кишеню, він намагався добігти до них, але не встиг.
-Марго!  Зачекай! Ти куди?- розгублено крикнув він їм навздогін, дивлячись, як авто зникає за  найближчим поворотом.
   Крісті, підійшовши до нього, здивовано промовила:
-Марго?!! Хто така ця Марго?!! Ти можеш мені нарешті пояснити, що відбувається?
-Крісті, хіба ти не бачиш, що у мене справи? У мене немає зараз часу, щоб з тобою теревенити, я поспішаю!- роздратовано відповів Артур і побіг до свого авто, залишивши розгублену дівчину стояти посеред дороги.
-Арчі, зачекай! Нам треба поговорити! Негайно!- крикнула йому Крісті.
-Потім поговоримо!- Артур заскочив в авто і рвонув з місця.
-Ти хочеш здихатися мене?- зі злістю прошепотіла вона, стиснувши кулачки.- Не вийде, красунчику!
   Намагаючись знайти Антона та Маргариту, Артур об'їздив майже все місто, але безрезультатно. Тоді він вирішив поїхати до Антона додому.
   Приїхавши до ошатного будинку, в якому мешкав адвокат, Артур тремтячими пальцями натиснув на дзвінок на воротах, почекав декілька хвилин, але ніхто до нього не вийшов.  
   Тоді він обійшов будинок з усіх сторін і, зазирнувши у двір крізь кований металевий паркан, впевнився, що авто Антона на подві'ї не було.
   Стиснувши від люті кулаки, він знову спробував дозвонитися до Антона. Але той і досі був поза зоною досяжності. Тож Артур сів в авто і почав чекати, коли Антон приїде додому. Чекати довелося декілька годин, перш ніж з'явився господар дому.
   Антон приїхав додому не сам, а разом з Ритою. Допомігши їй вийти з машини, він обережно взяв її на руки і поніс до будинку. Побачивши це, Артур проскочив на подвір'я крізь прочинені ворота і перегородив солодкій парочці шлях:
-Привіт!
-Артуре?- здригнувся Антон.- Що ти тут робиш?
-Це я хочу знати, що ви тут робите? І що робить моя дружина в твоїх обіймах?
-Це зовсім не те, що ти подумав. Я показував Риті найвідоміші місця нашого міста, а вона підвернула ногу, і тому ми приїхали до мене додому, щоб накласти пов'язку...Я просто допоміг їй вийти з машини,- спокійно відповів Антон.
-Зрозуміло,- Артур з недовірою поглянув на друга.
-А ти що тут робиш?- перепитав у нього Антон, продовжуючи тримати Риту на руках.
-А я приїхав, щоб забрати свою дружину додому,- Артур вихопив її із рук Антона.
-Ти даремно приїхав. Антон і так  вже збирався  відвезти мене додому,- холодно відповіла Рита.
-Справді? Коли?- Артур ревниво поглянув на неї.- Де ти була скільки часу? З ким?
-Вона була зі мною...Ти даремно хвилювався, Арчі...Ми ж з тобою друзі...І з Ритою ми теж просто друзі.
-Так, звичайно! Ви просто друзі!  Поїхали додому, кохана!-звернувся він до Рити.- Поговоримо вдома!
-Зачекайте, можливо все-таки зайдемо в дім і накладемо на ногу пов'язку?- стурбовано запропонував Антон.
-Не варто! Ми накладемо її вдома! До побачення, Антоне! - кинув Артур і поніс Риту до свого авто.
-До побачення, Антоне,- посміхнулася  Рита,- дякую тобі за все.
-Дякую тобі, Рито! Це був незабутній день в моєму житті. Не забувай про те, що я тобі говорив, і якщо наступного разу тебе хтось образить...- промовив Антон, проводжаючи їх до воріт.
-Вона в нормі! І з нею все буде добре!- зі злістю зиркнув Артур на Антона.- Твоя допомога моїй дружині не потрібна! Побачимося завтра!
   Посадивши Маргариту в авто,  він ввімкнув двигун і поїхав подалі від будинку  Антона. Рита сиділа мовчки.
-Як твоя нога? Дуже болить?- стурбовано запитав Артур,  поглянувши на неї.
-Ні, не дуже,- холодно відповіла Марго і відвернулася до вікна.
-Зараз заїдемо в травмпункт.
-Не треба, я в нормі.
   Артур зупинив авто і нахилився до її ноги. Побачивши, що вона, і справді, розпухла у щиколотці, він під'їхав до найближчої аптеки:
-Я зараз!
   Через декілька хвилин він повернувся з еластичним бинтом і знеболювальним гелем. Обережно змастивши пошкоджену ділянку гелем, він наклав пов'язку із бинта.
-Дякую,- з вдячністю промовила Рита.
-Тепер поїхали додому,- Артур знову сів за кермо.- Ти знаєш, я завдяки тобі познайомився з прекрасними простими людьми.
-От і добре, тепер не будеш дивитися на всіх зверхньо,- посміхнулася  Рита.
- Антон теж міський мажор, не забувай цього!
-А до чого тут Антон?- здивувалася вона.
-Ні до чого... Я просто так сказав...І що ви цілий день робили?- обережно поцікавився Артур.
-З ким? З Антоном?
-Так, з Антоном. Ще вчора ви були з ним ледве знайомі, а сьогодні він для тебе вже просто Антон. Я бачу, що за день ви з ним дуже здружилися, навіть зблизилися... Але Антон не такий вже й простий, як здається на перший погляд...Це я просто так тобі говорю...
-Не знаю, мені так не здалося. Навпаки, здалося, що він дуже скромний і сором'язливий,- заперечила Рита.
-Марго, ти зовсім не знаєш чоловіків! Ця скромність і сором'язливість - просто гра! Це така тактика. Ти навіть не уявляєш,  скільки разів він використовував її для зваблювання наївних дівчат!
-І що ж він зробить? Невже, щоб обкрутити дівчину, буде бігати за нею цілий день? Як ти, наприклад?
-Я не хочу, щоб ти з ним спілкувалася і їздила хтозна де!- строго промовив Артур.
-Чому це раптом? З якого дива? І взагалі, ти не можеш втручатися в моє життя!
-Можу втручатися, тому що я твій чоловік!- Артур обурено поглянув на неї.
   Марго посміхнулася і замовкла. Додому вони приїхали вже ввечері. Артур допоміг Риті вийти з авто і, підхопивши на руки, заніс її в будинок. Інесса Вікторівна зустріла їх в вітальні. Побачивши пов'язку на нозі  Рити, вона стурбовано поглянула на сина:
-Арчі, що сталося?
-Марго підвернула ногу, але вже все в нормі.
-Дякувати Богу, що ти знайшов її! Я так хвилювалася! Рито, більше нікуди сама не виходь з дому! Добре?- звернулася вона, ніяково посміхаючись.
-Добре,- посміхнулася та у відповідь.
   Вранці Маргарита прокинулася пізно. Артура в кімнаті вже не було. Кульгаючи, вона перевдягнулася в футболку та шорти, і перев'язавши пов'язку зібралася спускатися на кухню.
   В кімнату зайшов Артур, одягнений в джинси і чорну футболку з пакетом у руках.
-Доброго ранку, нам треба поговорити,- серйозно промовив він.
-Що знову сталося, Арчі?- Марго стурбовано поглянула на нього і присіла на край ліжка.
-Нам треба розлучитися! Негайно!
-Господи, знову почалося,- зітхнула вона.-  В тебе амнезія чи що? Ти ж сам вчора стверджував, що  ти мій чоловік!
-Так.
-А сьогодні вже хочеш розлучитися.
-Це зовсім інше.
-Що значить "зовсім інше"? Тобто, коли тобі потрібно - то ти мій чоловік, а коли не потрібно, то відразу хочеш розлучитися? Так? Не розлучусь!
-Марго, мені вже це все набридло,- втомлено промовив Артур і присів поряд з нею.
-Арчі, уяви собі зараз двох чоловіків. Один з них живий, але одружений, а інший - розлучений, але мертвий... Останній варіант ми  можемо прямо зараз втілити в життя - розлучений, але мертвий...Ось тільки для цього мені потрібна зброя,- серйозно промовила Маргарита, дивлячись йому в очі.
-Я можу принести тобі зброю,- не відводячи погляду відповів Артур.
-Прекрасно! Ти дуже розумний, коханий!
-Ну добре, тоді я вже піду.
-Гаразд, любий, йди.
   Артур підвівся і повільно пішов до дверей, а потім зупинився.
-Марго, ти блефуєш, коли говориш про зброю?- обережно запитав він.
  Маргарита пильно поглянула на нього.
-Ні, не блефуєш,- зітхнув Артур і дістав із пакета новенький айфон.- Це тобі...  Я дуже хвилювався за тебе вчора, коли ти була без телефона і я не міг тобі зателефонувати,- він обережно поклав гаджет на столик і вийшов із кімнати.
   Маргарита, не стримавшись, засміялася, коли за ним зачинилися двері, і зібралася на кухню.
  В вітальні Артур зустрівся з батьком.
-Куди це ти зібрався, Артуре?- поцікавився Роман Вікторович.
-У мене справи,- зітхнув той.
-А що в тебе з обличчям? У тебе поганий настрій... Щось сталося? 
-Та ні, нічого не сталося. Все нормально,- тихо промовив Артур і пішов до свого авто.
   Виїхавши із воріт, він ледве не зіткнувся з кур'єром, який зупинився біля їхнього двору.
   Побачивши, що кур'єр дістав з авто великий букет троянд і подарунковий пакет, він здивовано зупинився і вийшов до хлопця.
-Доброго дня! А це для кого?- поцікавився він, вказуючи на букет.
-Доброго дня. Це для Маргарити Король... Я не помилився адресою?-уточнив хлопець.
-Ні, не помилився. Я отримаю це і передам Маргариті, бо вона зараз трішки зайнята. Де мені поставити підпис?
-Ось тут, будь ласка,- кур'єр тицьнув йому документ.
   Поставивши підпис і розрахувавшись із кур'єром, Артур повернувся на подвір'я і з цікавістю зазирнув у пакет. Там лежала яскраво-блакитна скринька, перев'язана сріблястою стрічкою, до якої була прикріплена записка: "Це, звичайно, не море, але я можу тобі подарувати його аромат і його шепіт... Сподіваюся, що тобі вже краще. З повагою Антон".
   Тримаючи в руках букет і пакунок, він зайшов у будинок. Маргарита вже спустилася на перший поверх і розмовляла з батьком у вітальні.
-Ось, Марго, тримай! Це  тобі від Антона, нашого адвоката! Він передав тобі шепіт моря!- сердито промовив він, віддаючи їй квіти і пакунок.
-У чому справа? Що за шепіт моря?- Роман Вікторович здивовано поглянув на Риту.
-Не знаю,- розгублено промовила та.- Під час розмови з Антоном я сказала, що мені подобається шепіт моря... Мабуть через це...
   Вона дістала із пакета блакитну скриньку і відкрила її. Там лежали парфуми і велика мушля. Артур сердито зиркнув на подарунок, і мовчки вийшов із будинку.