9 частина

                                  9  частина
   Наступного дгя в гості до Артура  завітав Антон. Вони сиділи біля басейну і тихо розмовляли про юридичні тонкощі майбутнього розлучення Артура та Марго.
-Ніно, принеси нам, будь ласка, каву,- гукнув Артур Ніні, яка саме заходила в будинок.
-Добре, Артуре Романовичу, зараз принесу.
   Марго  поралася на кухні. Їй було нудно просто сидіти, і вона весь свій вільний час чаклувала біля плити. Сьогодні вона вирішила почастувати своїх домашніх ароматними круасанами.
   Ніна тим часом зробила хлопцям каву і хотіла віднести її.
-Ніно, я віднесу сама,- Марго поставила на тацю філіжанки з ароматним напоєм та тарілку з круасанами і пішла в сад.
   Поставивши тацю на стіл, вона посміхнулася і приязно промовила:
-Пригощайтеся, будь ласка! Смачного вам!
   Антон з захопленням дивився на струнку красуню з довгою косою і мовчав.
-Дякую,- нарешті промовив він.- Арчі, ти не хочеш познайомити нас?
-Так, звичайно,- неохоче відповів Артур,- це моя дружина Маргарита.
-Так ось яка Ви, таємнича Марго,- загадково посміхаючись, промовив він,- дуже приємно! А я Антон, друг вашого чоловіка і співробітник компанії, яку очолює Ваш свекор.
-Мені теж дуже приємно,- ніяково посміхнулася Марго і зібралася йти в будинок.
-Рито, Ви куди? Не залишайте нас, побудьте хоч трішки з нами,- зупинив її Антон.
   Маргарита крадькома поглянула на Артура і помітила, як на його обличчі промайнула тінь ревнощів.
-Гаразд, я трішки посиджу з вами,- погодилася вона і присіла за столик.
   Антон виявився цікавим співрозмовником, і Маргарита з ним швидко знайшли спільну мову і спільні теми для розмови.  Він розповідав кумедні історії із свого дитинства та юності, згадував популярні анекдоти, а Рита весело сміялася над його жартами.
   Артур сидів мовчки і невдоволено зиркав на друга і дружину. В якийсь момент він зрозумів, що почав ревнувати Марго, і сам цього злякався.
-Марго, залиш нас з Антоном наодинці, у нас з ним серйозна розмова,- нарешті не витерпів він.
-Так, звичайно. Я вже йду,- Марго підхопилася і пішла  в дім.
-Арчі, ти чого?- Антон здивовано поглянув на нього.
-Нічого!-крізь зуби процідив Артур.
-Ти що, приревнував мене до Маргарити?
-З якого дива я  б тебе до неї ревнував, якщо я збираюся з нею розлучатися?-сердито промовив Артур. -Ревнують, коли кохають, а я її не кохаю, і ніколи не покохаю!
-Тим паче...- про щось задумавшись, посміхнувся Антон.- Тоді що це було, якщо не ревність? 
- Нічого...Просто  їй немає чого тут з нами сидіти, у нас з тобою і справді, серйозна розмова!
   Попрощавшись з Антоном, Артур переодягнувся і поїхав з дому, нічого не сказавши Маргариті. Роман Вікторович працював в офісі і вдома бував лише пізно ввечері, а Інесса Вікторівна була зайнята  майбутнім ювілеєм і взагалі не звертала ніякої уваги на Маргариту, до того ж ще й демонстративно її ігнорувала.
  Закінчивши роботу на кухні, Марго піднялася в кімнату, яку їй доводилося ділити з Артуром. Сумно зітхнувши, присіла на ліжко.
   Вона прекрасно розуміла, що їй геть не раді в цьому домі, але відступати назад вже було пізно. Відчинивши дзеркальну шафу-купе, вона дістала сукню, в яку була одягнена в той день, коли вони одружилися з Артуром.  Довго розглядала її, милувалася нею, а потім рішуче винесла її і викинула в сміттєвий бак, який знаходився на господарському дворі біля іншого входу в будинок, яким користувався обслуговуючий персонал.
   Артур, повернувшись пізно ввечері додому, вирішив пройти через кухню, щоб не зустрітись з  батьками, і ппроходячи повз сміттєвий бак, помітив, що з нього видніється якась біла тканина. Обережно діставши її, він впізнав ту сукню і забрав її з собою.
-Марго, ти здуріла? Що ти робиш?- обурився він, зайшовши в кімнату.- Навіщо ти викинула цю сукню на смітник?
-У мене з нею пов'язані погані спогади, я більше не хочу її бачити, коханий- зітхнула Маргарита, сидячи перед великим люстерком і розчісуючи своє шикарне волосся.- І до речі, на розлучення я не згодна, тож найближчим часом ми будемо разом! Це ж чудово, правда?
-Дуже чудово!- зі злістю відповів Артур, кинувши сукню на підлогу.
-Гаразд, я вже вкладаюся спати. На добраніч, любий! Солодких тобі снів!- посміхаючись, промовила Маргарита.
-Тобі теж!- Артур роздягнувся і впав на свою половину ліжка, вкрившись  ковдрою з головою.

   Вранці Маргариті зателефонував дядько.
-Дочко, як ти?
-Все добре, дядьку! У нас із Артуром все прекрасно. Адже так, любий?-Марго уважно поглянула на свого чоловіка.
-Так, у нас все прекрасно,- приречено зітхнув той.
   Закінчивши розмову, Марго кинула телефон на ліжко.
-Я через тебе стільки брехні наговорила останнім часом! Я до цього взагалі нікому ніколи не брехала!- з докором промовила вона, звертаючись до Артура.
-Ти так говориш, ніби я не наговорив нікому брехні,- Артур роздратовано поглянув на неї.
-Ой, не прибідняйся!
-Тобто, ти чесна, наївна і правильна, а я - покидьок, негідник і брехун! Так? -Артур підскочив до неї.- Але ти не повинна була сюди приїздити! Невже ти цього не розумієш? Невже ти не розумієш, що через тебе на мою голову звалилось безліч проблем!-  зі злістю крикнув він їй майже в обличчя.
   Маргарита, почувши його слова, схопила   телефон і мовчки вискочила із кімнати.
-Марго! Ти куди? Зачекай!- Артур наздогнав її в вітальні і схопив за руку.- Вибач! Здається,я наговорив зайвого!
-Відпусти мене! Чуєш?- Маргарита, намагаючись вирвати свою руку, випустила телефон, який тримала в іншій руці. Простенький гаджет впав на мармурову підлогу і розбився. 
   Артур розгубився і відпустив її руку. Марго відчинила двері і вискочила на вулицю.
-Марго, зупинись, кажу тобі! Інакше...- крикнув він їй вслід.
-Інакше що?!! Що?!!-Рита з викликом поглянула на нього.
   Артур підійшов до неї і тихо, з погрозою в голосі промовив:
-Негайно повернися в дім!- він знову схопив її за руку, намагаючись втримати і повернути назад.
-Відпусти мене! Мені теж не подобається жити в твоєму домі! Я знаю, що ти мене не кохаєш! Моєю метою була помста, я хотіла помститися тобі! Але тепер розумію, що це було великою дурістю.  Я нарешті зрозуміла це,- ковтаючи сльози, промовила Маргарита.
-Послухай, Марго, це не тому, що я не кохаю тебе, а тому, що я не зможу...Не зможу правильно пояснити це...Я не зможу бути хорошим чоловіком...Я не хотів ставати чоловіком і не хотів одружуватися...Взагалі...Ні з ким...
-Тоді навіщо ж ти одружився? Навіщо сам мене знайшов і вмовив на цей шлюб? Лише через батька та своїх пришелепкуватих, таких як і сам, дружків?
   Артур мовчав.
-Ти зруйнував моє життя! Приперся і все зруйнував! Я тебе ненавиджу!
-Марго, давай повернемося в будинок і там спокійно поговоримо, прошу тебе!
-Залиш мене в спокої! Я не хочу тебе бачити!- Рита вирвала свою руку і , відчинивши ворота, вискочила на вулицю Артур розгублено стояв, не знаючи, що робити далі.
-Синку, що  тут сталося? - почувся за його спиною стурбований голос матері. -Де Маргарита?
-Пішла,- розгублено промовив він.
-Куди пішла?
-Звідки я знаю? Пішла звідси. Можливо, вона вже й не повернеться сюди більше.
-Арчі, що ти таке кажеш?
-Мамо, мені вже це все набридло! Так, я скоїв помилку, погодившись на цей шлюб і одружившись з цією дівчиною, але я не думав, що все зайде так далеко!- зітхнув він.
-Послухай, сину, знайди її і поверни назад, поки про це не дізнався батько! Маргарита ж не знає міста, а якщо заблудиться? Батько тобі цього ніколи не пробачить! Дівчину потрібно знайти і повернути, а настане слушна година і ти розлучишся з нею якомога скоріше. Але не зараз.  Тож біжи і скоріше поверни її назад!
-Я не збираюся бігати за якимсь впертим дівчиськом!- обурився Артур.
-Швидко наздожени її! -промовила Інесса Вікторівна, суворо поглянувши на сина.
   Артур зітхнувши, вискочив за ворота і, побачивши Маргариту, яка крокувала вулицею, хотів її наздогнати. Але враз завмер на місці, побачивши, як біля дівчини зупинилося авто, яке належало Антону. Маргарита швидко сіла в машину і авто зникло за поворотом на очах враженого Артура.
   Шепочучи прокляття і лаючись, Артур повернувся додому і через кілька хвилин він вже мчав на своєму авто в пошуках Антона і Маргарити. Він гарячково раз за разом набирав номер телефона друга-юриста, але той не відповідав...
   
   Рита йшла вулицею, ковтаючи сльози і картала себе за те, що наважилася приїхати до Артура. Тож коли біля неї зупинилося дороге авто, вона злякано відсахнулася і відступила на декілька кроків на тротуарі.
-Рито, привіт!- почувся із авто голос Антона.
-Привіт,-  полегшено зітхнула Маргарита.
-Сідай в авто,- запропонував їй Антон.
   Маргарита оглянулася, і побачивши, що Артур стоїть біля воріт свого маєтку і бачить її, швидко сіла в машину до Антона.
-Що ти тут робиш?- здивовано запитала вона.
-Я їду до Артура, у нас з ним запланована зустріч,- пояснив Антон.
-Ну що ж, якщо у тебе є плани, то я вийду, бо я не хочу вам заважати знову.
-Рито, припини! Нша зустріч з Артуром може почекати. Куди ми поїдемо? Куди тебе відвезти?- поцікавився Антон.
-Не знаю... Хоча, якщо в тебе є трішки вільного часу, відвези мене, будь ласка, на набережну. Я хочу подихати морським повітрям і трішки заспокоїтися. Артур мене жодного разу не возив на набережну, а я хоч і виросла в селі, серед степу, море просто обожнюю.
-О'кей, поїхали до моря!
   Антон привіз її на набережну. Рита повільно підійшла до самісінької води і сіла на великий камінь. Вона з насолодою дихала морським повітрям,милувалася блакитною безоднею і слухала шепіт хвиль.
   Антон, щоб не заважати їй, сидів весь час в авто, поставивши свій телефон на беззвучний режим. Хвилин через тридцять він все ж таки наважився підійти до Рити і присів поряд на камінь.
-Мені здається, що ти вже трішки заспокоїлася,- тихо промовив він.
-Так, мені вже краще... Море таке гарне, коли дивишся на нього і слухаєш шум хвиль, відразу заспокоюєшся.
-Ми, містяни, часто зовсім не помічаємо його, просто проїзджаємо повз і не звертаємо ніякої уваги на нього,- зізнався Антон.
-Так, звичайно. У вас же є справи, важливіші за море. Справи, пов'язані з фінансами і бізнесом.
-Так, все вірно...
-Мені вже краще, тож ми можемо їхати.
-Гаразд, поїхали. Але куди?
-Якщо ти їдеш до Артура, тоді і мене заодно відвези додому.
-У моря є одна особливість,- загадково посміхаючись, промовив Антон,- воно пробуджує апетит. Тож я пропоную пообідати он в тій кав'ярні,- він вказав на затишну кав'ярню, яка знаходилася поряд на набережній.