7 частина

                              7  частина
   Повернувшись додому, Маргарита помітила, що з подвір'я зникло авто Артура і в її душу закралася підозра. Вона відчинила дверцята своєї "волинянки" і обережно покликала хлопця:
-Артуре, ти де?
   Почекавши декілька хвилин, вона пішла в будинок і біля ганку помітила гумові чоботи, що лежали в траві, і спецовку, недбало покинуту біля вхідних дверей.
   Зайшовши в кімнату, вона виявила, що зникла барсетка Артура, його одяг і ключі від авто. Гірко посміхнувшись, вона все зрозуміла.
-Отже, втік все-таки! Використав для свого плану наше одруження і втік! От тільки даремно ти це зробив, Королю!
   Вона схопила телефон і декілька разів намагалася зателефонувати йому, проте марно. Абонент знаходився поза зоною досяжності.
   Ігор Петрович, повернувшись ввечері з поля, зустрів племінницю на ганку. Вона розгублено сиділа, стискаючи в руках телефон і сумно дивилася собі під ноги.
-Що сталося, Рито? Чому ти така сумна?- дядько підійшов до неї і сів поряд.- А де Артур?- він, нарешті, побачив, що авто новоспеченого зятя зникло з двору.
-Поїхав у місто...Сказав, що у нього там виникли термінові справи,- збрехала Маргарита,- обіцяв зателефонувати коли вирішить їх, але чомусь досі не дзвонить і на мої дзвінки не відповідає, знаходиться поза зоною досяжності...Чому? Не розумію...
-Може з ним щось трапилося? А може просто телефон зламався?-Ігор Петрович стурбовано поглянув на племінницю.
-А може він просто втік?
-Що ти таке говориш, Рито! Я впевнений, що в Артура, і справді, були вагомі причини, щоб поїхати.
-Тоді чому ж він досі мовчить?
-Не хвилюйся, Артур не може зробити нічого дурного,- намагався заспокоїти Маргариту дядько.
-Справді? Ти в ньому так впевнений! А як добре ти його знаєш, дядьку? Скільки часу ти з ним знайомий?  Всього лише декілька днів!- з відчаєм промовила Рита, ковтаючи сльози.
-Твоя правда, дочко,- зітхнув Ігор Петрович.- Ми, дійсно, зовсім мало його знаємо. Але в тому, що сталося, є і моя провина, адже я дав згоду на цей шлюб,  ще й тебе вмовляв... Я хотів, щоб ти добре влаштувалася в цьому житті, адже я не вічний...Хотів, щоб у тебе був заможній і гарний чоловік, який стане твоєю опорою і підтримкою в житті.
-А про що думала я? Куди я дивилася? Невже я, і справді, сподівалася, що нам, людям, які належать до різних світів, вдасться створити сім"ю? А лише зганьбилася на все село!
- Не впадай у відчай, Рито. Можливо хлопець просто злякався сільського життя? Давай зараз зателефонуємо Роману Вікторовичу і з'ясуємо куди зник Артур,- запропонував Ігор Петрович.
-Ні, дядьку, не треба нікому телефонувати! Я не хочу зганьбитися ще й перед його батьками,- відмахнулася Рита.
-Ну що ж, якщо ти не хочеш, щоб я втручався в твої справи, тоді завтра тобі потрібно самій поїхати до Артура додому, знайти його і запитати про причину його зникнення,- рішуче промовив дядько.
-Я не можу поїхати! А хто ж буде допомагати тобі, готувати їжу для робітників і поратися по господарству?
-Не хвилюйся, дочко, я домовлюся із  Антоніною, вона мені допоможе, а ти збирайся і їдь до Артура. Дружина повинна бути поряд зі своїм чоловіком,- наполягав дядько.
-Ну що ж, добре, дядьку. Я завтра ж поїду в місто, знайду Артура і про все дізнаюся,- зітхнула Рита,- на добраніч!
-На добраніч, дитино!- дядько поцілував її в чоло і пішов відпочивати.
   Рита ще трішки посиділа на ганку, слухаючи голосний спів цвіркунів у густій траві, а потім, вдихнувши запаморочливий аромат матіоли, зайшла в дім.
   Діставши дорожню валізу, вона спакувала свої найнеобхідніші речі та одяг, потім знову намагалася дозвонитися до Артура, але у відповідь чула монотонний голос оператора, який повідомляв, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.
-Ну начувайся, королю Артуре! Ти навіть не уявляєш, що тебе чекає завтра!- прошепотіла вона, засинаючи тривожним сном з телефоном у руках.
   Наступного дня вона купила квиток на рейсовий автобус і поїхала у місто. Вона дуже хвилювалася, але була налаштована рішуче і вирішила провчити нахабного  крутька.
   На автовокзалі вона на мить розгубилася - місто вирувало і  розмовляло сотнями голосів. Боячись загубитися в цьому строкатому багатоголосому натовпі, вона зупинила таксі і назвала домашню адресу Артура.
   Через тридцять хвилин таксі зупинилося перед білосніжним маєтком Королів. Рита дивилася на розкішний двоповерховий будинок і не могла наважитися натиснути на дзвінок, який білів на кованих воротах. Але зрештою , зробивши декілька глибоких вдихів, щоб трішки заспокоїтися, вона простягнула руку і тремтячим пальчиком натисла на дзвінок.
   З-за воріт визирнув охоронець, чоловік середніх років в білій сорочці та чорному костюмі. Побачивши незнайому дівчину, він здивовано промовив:
-Слухаю Вас.
-Доброго дня,- привіталася Рита.- Я шукаю Артура.
-Вибачте, але  Ви хто?- поцікавився охоронець.
-Я Маргарита, його дружина,- терпляче пояснила вона.
-Почекайте тут хвилиночку, я зараз!- охоронець зник за воротами і швидко пішов в маєток.
-Володю, хто там?- Ніна, яка займалася в домі Королів веденням домашнього господарства, саме поралася на кухні.
-Прийшла якась дівчина, вона шукає Артура, говорить, що його дружина,- спантеличено промовив охоронець.
-Дружина?- Ніна кинула мити посуд і вийшла на ганок.- Почекай мене тут, я зараз!-гукнула вона охоронцю і поспішила до воріт.
   Відчинивши їх, вона побачила Маргариту, яка стояла з валізами і розгублено роззиралася навколо.
-Доброго дня,- Ніна посміхнулася до дівчини,- Ви шукаєте Артура?
-Так, я його дружина Маргарита...Пам'ятаєте, ми два дні тому з ним були тут в гостях у його батьків,- Рита згадала, що вже бачила цю жінку в домі Королів.
-Так, звичайно, я Вас пам'ятаю.
-Скажіть, а Артур вдома?- з надією в голосі запитала у Ніни Рита.
-Ні, його немає вдома, і не було ні вчора, ні сьогодні...А що власне сталося?- стурбовано запитала жінка.
-Він зник,- розгублено промовила Рита,- коли ми в селі допомагали дядькові, він раптом зник, нічого не пояснивши...І не відповідає на телефонні дзвінки...Весь час знаходиться поза зоною досяжності...Я хвилююся, а раптом з ним щось трапилося?
-Боронь, Боже! Що з ним може трапитися? Заходь, дитино, в дім і не хвилюйся, зараз ми все з'ясуємо,- Ніна пропустила дівчину на ошатне подвір'я і підхопила її валізи.- Проходь, не соромся, це ж тепер і твій дім!
   Жінка провела її на кухню і посадила до столу обідати.
-Ти поки-що пообідай і заспокойся трішки, а я зараз повернуся,-Ніна лагідно посміхнулася до неї і вийшла із кімнати.
   Пройшовши у вітальню, вона дістала із кишені телефон і набрала номер Артура. Почувши у відповідь, що абонент знаходиться поза зоною досяжності, вона зітхнула і набрала інший його номер, про існування якого знали лише батьки, їхні працівники та найкращі друзі. Цього номера телефону Артур  нікому із своїх багаточисленних шанувальниць і подружок ніколи не давав.
-Слухаю, Ніно,-відразу почувся у слухавці бадьорий голос Артура.
-Артуре Вікторовичу, ви де зараз? Негайно їдьте додому,- схвильовано промовила жінка.
-А що сталося?
-До Вас приїхала гостя.
-Яка гостя?- не зрозумів Артур.
-Маргарита.
-Яка Маргарита?
-Ваша дружина!
-Що?!! Вона приїхала?!!-злякано прошепотів Артур.
-Так, вона  зараз тут, в вашому домі, розшукує Вас!
- Капець! Ніно, я зараз приїду!- прошепотів Артур і покинув слухавку.
   Полегшено зітхнувши, Ніна повернулася на кухню.
-Тобі вже краще, дочко?- лагідно звернулася вона до Рити.
-Так, дякую Вам, Ніно, вже трішки краще,-зітхнула вона.
-От і добре! І Артур твій знайшовся, живий і здоровий, зараз приїде додому, - заспокоїла її жінка.- А тепер розкажи мені ще раз, що знову накоїв наш неслухняний хлопчик.
   Вислухавши розповідь Рити, вона зітхнула:
-Артур - єдина дитина в цьому домі. У його батьків багато років не було дітей, тому він і виріс таким розбалуваним і розбещеним. Батьки ні в чому йому не відмовляли, і заради нього були готові на все. Але взагалі, Артур непоганий хлопець, у нього добре і чуйне серце. Ти не дивись, що він такий впевнений у собі, він не вміє по-справжньому жити, не вміє кохати, боротися не вміє, не вміє і страждати. Він життя  приймає за гру, тож не гнівайся на нього, дитино!
-Я на себе більше гніваюся,- зітхнула Рита,- як я могла погодитися на цей шлюб, адже ми майже не знаємо один одного, до того ж ми  люди з різних світів...
-Не переймайся через це...Я вірю в те, що ти зможеш перевиховати Артура, адже  саме така дівчина як ти, красуня і розумниця з твердим характером, здатна це зробити!- підбадьорила її Ніна.
-Навіть не знаю, що сказати,- сумно промовила Рита.
-Якщо хочеш, я проведу тебе в кімнату Артура, поки він приїде, ти зможеш розпакувати свої валізи,- запропонувала жінка.
-Так, проведь мене, будь ласка,- зраділа Маргарита.- А де батьки?
-Їх зараз немає вдома, вони полетіли в Париж за покупками. Ти ж, мабуть, знаєш, що у них незабаром ювілей весілля, тож Інесса Вікторівна хоче влаштувати грандіозне свято і ретельно готується до нього. Вони будуть вдома лише завтра...
-Зрозуміло,-Рита піднялася за Ніною на другий поверх і несміливо  переступила поріг кімнати, в якій мешкав Артур.
-Ну що ж, я залишаю тебе тут саму, облаштовуйся і чекай чоловіка,- посміхнулася Ніна.
-Дякую Вам!
   Залишившись на самоті, Маргарита з цікавістю почала розглядати кімнату. Вона була досить великою, світлою, з сучасним дорогим ремонтом та інтер'єром, з великим світлими вікнами і балконом.
   Відчувалося, що тут мешкав саме чоловік - величезна плазма на стіні, музичний центр і комп'ютер на столі, велике зручне ліжко, шафа-купе для одягу і світлий килим з довгим ворсом на підлозі. Ніяких квітів, книг, сувенірів і всіляких дрібничок в кімнаті не було.
   Рита відчинила шафу і щільніше переклала брендовий одяг Артура, звільнивши місце для своїх скромних простих речей.
   На поличці біля великого дзеркала стояло декілька флаконів з дорогими чоловічими парфумами. Рита відкрила один із них і з насолодою вдихнула розкішний аромат океану...
...Артур, повернувшись в місто, не поїхав до батьківського дому, а помчав у свою квартиру. Довго стояв під душем, декілька разів ретельно намащувався ароматним гелем, намагаючись змити з свого тіла запах гною і поту, який, здавалося, назавжди в'ївся в тіло.
   Потім довго лежав на ліжку і дивився в стелю, намагаючись зрозуміти, що йому робити далі.
   Ввечері він залишився вдома, не зустрічався з друзями і батьками, а просто заліг на дно. Проте наступного дня все-таки вирішив зустрітися з друзями в кав'ярні.
-Арчі, весільні фотки просто супер! Тобі дуже личить костюм жениха,- Філ, посміхаючись, поплескав друга по плечу.
-Припиніть, хлопці,- відмахнувся Артур,- це зовсім не смішно!
-А де ж твоя дружина? Може ти познайомиш нас із нею?- поцікавився Стас.
-Вона залишилася у селі...
-Ти залишив її у селі, а сам повернувся у місто?- здивувався Філ.- Молодець!
-Я не просто залишив Марго у селі, я втік від неї!- зітхнув Артур.
-Втік?- Стас вражено дивився на друга.- Ну ти даєш, брате! І що ж ти будеш робити далі? Як поясниш свій вчинок Маргариті?
-Не знаю... Спробую пояснити, що ми - люди з різних світів, і що наш шлюб був помилкою.
-Арчі, тебе дійсно треба боятися!
-Припиніть, це вже зовсім не смішно!- Артур роздратовано поставив горнятко з кавою на стіл і здригнувся від того, що в його кишені задзвонив телефон.
  Обережно поглянувши на екран, він побачив, що телефонує Ніна, жінка, яка вже багато років займалася в їхньому домі  кухнею та домашнім господарством.
-Я зараз,- кинув Артур друзям і вийшов на терасу з телефоном у руках.
   Через декілька хвилин він повернувся, блідий і спантеличений.
-Що трапилося, друже? Чому ти так зблід?-стурбовано поцікавилися друзі.
   Артур спантеличено поглянув на них і промовив:
-Маргарита приїхала, зараз вона у мене вдома...
-Оце так номер! І що ж тепер буде?
-Звідки я знаю, що буде? Не знаю... Що робити теж навіть не уявляю...
-Якщо хочеш, можеш привезти її до мене, моїх батьків зараз немає вдома, вони поїхали на відпочинок,- запропонував Стас.
-Що ти мелеш, дурню?  Що моя дружина буде робити в будинку чужого чоловіка?-  неочікувано спалахнув Артур.
-Так я не зрозумів - ти хочеш її позбутися чи ні?- Стас здивовано поглянув на нього.
-Я сам з цим розберуся, без вас! Я їду додому, а ви продовжуйте розважатися!- кинув він друзям, поспішаючи до виходу.
   Виходячи із дверей кав'ярні, Артур зіткнувся із Крісті, яка поспішала до їхньої компанії.
-Привіт, красунчику, як справи? - посміхнулася вона до нього.- Пригостиш кавою?
-Іншим разом,- кинув Артур і, залишивши Крісті розгублено стояти біля дверей, помчав додому.