6 частина

                                        6 частина
    Ввечері того ж дня вони поверталися в будинок  Ігора Петровича.  Артур був дуже сердитий на батька, адже прекрано розумів, що він навмисно відправив його в село, щоб провчити за непокірність.
   Він мовчки сидів за кермом, роздумуючи про халепу, в яку потрапив. Маргарита теж мовчала, дивлячись увікно. Роздуми Артура перервав телефонний дзвінок.
-Слухаю,- роздратовано промовив він, схопивши гаджет.
-Арчі, ти де?- почувся у слухавці веселий голос Філа, який намагався перекричати гучну музику,- ми вже зачекалися тебе тут, у клубі!
-Я сьогодні не зможу бути з вами,- тихо відповів Артур, поглянувши на Маргариту.
-Чому? Що сталося, королю? У тебе проблеми?
-Ні, у мене невідкладні справи...За містом...Я потім передзвоню!
   Рита сумно посміхнулася:
-Мені здається, що даремно ми затіяли цю аферу із одруженням,-зітхнула вона.
-Не хвилюйся, це ненадовго. Через тижня два-три ми розлучимося і забудемо про цей шлюб назавжди,- заспокоїв її Артур.
   Приїхавши, вони розвантажили валізи з речами Артура, які віін взяв у батьківському домі, повечеряли разом з Ігорем Петровичем і випили по келиху вина.
-Добре, діти, відпочивайте, тому що завтра доведеться нам всім раненько вставати, роботи дуже багато в полі та на сінокосі, адже на вихідні обіцяють дощі,-Ігор Петрович підвівся з-за столу,- на добраніч!
-На добраніч, дядечку,- Марго провела дядька і пішла в кімнату стелити постіль. Артур в цей час пішов приймати душ.
-Ну що ж, доведеться нам деякий час пожити в одній кімнаті і спати в одному ліжку,- промовив він, вкладаючись в постіль.
-Доведеться, але попереджаю - не смій розпускати руки і чіплятися до мене!- Марго дістала з шафи піжаму і зібралася в душ.
-О"кей! Не хвилюйся! Розпускати руки я не буду! Скажу відверто, мені подобаються жінки іншого типажу, так що можеш спати спокійно,- запевнив її Артур.
   Почекавши, поки вона вийде із кімнати, він відразу дістав телефон і зателефонував Філу.
-Арчі, що відбувається? Ти де?- занепокоєно запитав друг.
-Філе, можете мене привітати,- Артур задоволено посміхнувся, витягнувшись на весь зріст на  ліжку,- я виграв парі!
-Що? Невже ти одружився із Марго?
-Так, уяви собі! Сьогодні ми з нею офіційно одружилися!
-А де докази? Де фото? Може це просто блеф?- підозріло запитав Філ.
-Зараз скину фотки, самі  переконаєтеся, що я говорю правду!
   Артур відправив другу фото з рацсу і з фотосесії в парку, і побачивши, що друг їх проглянув, знову набрав його номер.
-Ну як?- поцікавився він.- Достатньо доказів?
-Хлопче, а тебе треба боятися,- засміявся Філ.
-Я ж казав, що в цьому світі немає жодної дівчини, яка зможе мені сказати "ні"! І Марго не виняток.  Так що парі я виграв,- самовдоволенно посміхнувся Артур і замовк, побачивши на порозі Маргариту.
-Ти?- здригнувся він.- Могла хоча б постукати, перш ніж зайти,- спантеличено промовив він, вимикаючи телефон і сподіваючись, що вона не встигла почути його слів.
-Звідки я знала, що ти досі теревениш по телефону, я думала, що ти вже спиш,- сердито промовила дівчина.- І взагалі, це моя кімната!
-Гаразд, я вже вкладаюся спати, так що можеш роздягатися. Обіцяю, що підглядати не буду,-промовив Артур і відвернувся до стіни.
-Вибач, але ти не будеш спати тут,- Маргарита вказала на ліжко,- це моє ліжко і в ньому буду спати я! А ти спатимеш на підлозі!
-Що?!!- Артур підскочив, ніби його вжалили кропивою.- На підлозі?!! Ти що, знущаєшся? Ліжко величезне, невже нам двом не вистачить у ньому місця?
-Та що ти таке кажеш?- Марго дістала з шафи ковдру, подушку і простирадло і кинула їх на підлогу.
-Давай швидко йди на підлогу!- вона жбурнула у нього диванну подушку,- хутко!
-Ти що, сказилася? Що сталося?- Артур відхиливсяі подушка пролетіла повз нього.
-Кажеш, що в цьому світі жодна дівчина не зможе сказати тобі "ні"?- Маргарита зі злістю дивилася на нього.- Так? Ти ж король! Даремно сподіваєшся, нахабо! Я тобі кажу "ні"! І кажу, що ти зі мною в одному ліжку не спатимеш!
-Ти дійсно, навіжена! Дика і навіжена!  Куди дивилися мої очі?
-А й справді, куди? Якби не твій батько і не парі з дружками, то ти зі мною нізащо не одружився б!
-Можеш думати, як тобі заманеться, мені все одно,- відмахнувся Артур,- я втомився і хочу спати.
-Ти жахлива людина,- розчаровано прошепотіла Маргарита,-шкода, що я не зрозуміла це раніше, ніж погодилася на цей шлюб.
-Марго, ти чого?- Артур підійшов до неї і спробував обняти, щоб заспокоїти.
-Що ти робиш?-обурилася дівчина,- відпусти мене, бо зараз як вріжу!- вона замахнулася, щоб дати йому ляпаса, але Артур вправно перехопив її руку і, нахилившись, прошепотів їй на вушко:
-Ти така прекрасна, коли гніваєшся! Досить, заспокойся, люба, давай вже відпочивати.
-Відпочивай на підлозі!- кинула йому Марго і зручно вмостилася  у ліжку.
-Ти  хочеш мені помститися, так?- посміхнувся Артур.- Я зрозумів...
-Можеш думати як тобі заманеться, мені все одно,- відповіла Рита го ж словами і відвернулася до стіни.
   Артур постояв декілька секунд, а потім тихенько присів на самісінький край ліжка.
-Ти куди? Іди на підлогу, швидко!- сердито прошепотіла вона.- Ти що, оглух?
   Артур зі злістю жбурнув подушку на підлогу і простеливши на килим простирадло, влігся там.
-На добраніч, коханий! Солодких тобі снів!- насміхаючись, промовила Рита.
-Тобі теж!- зі злістю в голосі гаркнув Артур у відповідь, накрившись ковдрою із головою.
   Вночі він погано спав, думав про своє життя, про халепу, в яку потрапив і про Маргариту. На підлозі було дуже незручно і твердо спати, тож він прокрутився майже всю ніч і заснув лише перед світанком.
-Прокидайся, коханий!- Маргарита розбудила його о п"ятій ранку.
-Що сталося? Який коханий? Що ти від мене хочеш?- пробурмотів він, не взмозі розплющити очі.
-Доброго ранку! Прокидайся! У нас сьогодні багато роботи!
-Яка може бути робота о такій порі? Ти, дійсно, божевільна?- Артур все-таки розплющив очі і, поглянувши на свій дорогий годинник, приречено зітхнув,- ти і справді божевільна!
-Арчі, любий, не забувай, що ми в селі!  А тут люди прокидаються кожного дня дуже рано, і влітку, і взимку, тому що вони багато і важко працюють, а не сплять до обіду, як робите ви, багатії,- Марго з осудом дивилася на нього.
-А звідки ти знаєш як живуть багатії? Га? Надивилася дурнуватих серіалів, і думаєш, що це і справді так? Щоб ти знала, ми теж багато і тяжко працюємо, але не на землі, а в бізнесі! Думаєш що там легко працювати?-спалахнув Артур, підводячись з підлоги.
-Я не знаю як там ви працюєте в бізнесі, мені не доводилося про це дізнатися ближче, але як працюємо ми в селі, тобі сьогодні пощастить відчути на собі. Тож одягайся в зручний і простий одяг, а я тебе чекаю на кухні. Що ти будеш снідати?
-Я не снідаю так рано, тому буду лише каву,- сердито буркнув Артур.
-Як хочеш,- Марго знизала плечима і пішла на кухню готувати сніданок.
   Поснідавши, дядько Ігор подався в поле, а Артура залишив допомагати Марго по господарству.
-Що мені треба зробити?- поцікавився Артур, вийшовши на ганок і глибоко вдихнувши чисте, настояне на травах та квітах, повітря.
- Спочатку потрібно нагодувати птицю, свиней і нутрій, а коли пастух вижене корів на пасовисько, треба буде почистити корівники і стайню, де ночує наш кінь від гною, а заодно прибрати гній у свинарниках,-промовила Марго, проціджуючи молоко у бідони.
-Прибирати гній?- Артур із огидою скривився.- Ну це вже занадто!
-Так, прибирати гній, а що тут такого? Прибирання приміщень, в яких утримується худоба - це звичне явище для сільських трудівників, і вони роблять цю роботу щоденно. Пам"ятажш, як казав СЕнт-Екзюпері, що ми відповідаємо за всіх, кого приручили,- терпляче пояснила Марго.
-І як ти собі це уявляєш? Невже ти думаєш, що я в своїх брендових кросівках, які коштують десять тисяч гривень буду чистити гній в корівниках?- Артур гордо вказав на свої білосніжні кросівки з емблемою всесвітньо відомого бренду.
-Я ж просила тебе одягнутися в простий і зручний одяг,- посміхнулася дівчина.- Але не хвилюйся, любий, для роботи по господарству у нас є робочий одяг,- вона дістала із комори гумові чоботи, робочі рукавички і комплект робочого одягу, спецовки для механізаторів.- Ось, прошу, мій королю!- схилившись в театральному реверансі, Маргарита простягнула речі Артуру.
   Той, зціпивши зуби від злості, перевдягнувся в спецовку і взув чоботи.
-Арчі, тобі так пасує цей одяг,- засміялася Маргарита і швиденько сфотографувала його на телефон.
-Що ти робиш?- обурився Артур.- Навіщо фотографуєш мене в такому вигляді?
-Викладу в інстаграм, якщо будеш мене сердити!- весело засміялася Марго.
-Не смій нічого викладати! Чуєш?
-Чому? Боїшся, що твої друзі і подружки побачать тебе в такому вигляді? Не бійся, я не така жорстока, як тобі здається! Інвентар для роботи стоїть біля стайні. Якщо ти не знаєш який саме, то я поясню - там стоять лопата, сапа, вила, мітла і садова тачка, якою потрібно  вивозити гній. Так що, починай працювати, коханий!
   До самісінького обіду Артур чистив корівники та свинарники і вивозив гній тачкою, подумки проклинаючи той день, коли він вирішив одружитися з Марго.
-Арчі, любий, я їду доїти корів на тирло, а ти залишаєшся вдома за старшого,-гукнула йому Маргарита, ставляючи бідони у стареньку волинянку.- Ти можеш поки що відпочити і попити каву, а коли я повернуся, тоді вже ми пообідаємо. Гаразд?
-Як накажеш, моя королево,- Арчі, важко дихаючи, зняв рукавичку і витер нею спітніле чоло.
   Марго, сівши за кермо старенької автівки, посміхнулася і , пославши йому повітряний поцілунок, виїхала із двору.
   Артур, спершись на лопату, через силу помахав їй рукою. Та ледве Марго зникла за першим поворотом, він зі злістю жбурнув на землю лопату і швидко побіг до будинку. 
   Знявши чоботи, він кинув їх біля ганку, стягнув на бігу із себе спецовку і заскочив у будинок. Нашвидкуруч вмившись та помивши руки, він перевдягнувся в джинси та футболку і, схопивши свою барсетку з документами, телефон і ключі від авто, вискочив в коридор, взуваючись на бігу в свої брендові кросівки.
   Поспішаючи і оглядаючись на всі боки, він прожогом вскочив у своє авто і, давши газу, зник за поворотом, залишаючи за собою хмару пилюки на грунтовій дорозі.
   Виїхавши з села на шосе, він полегшено зітхнув і зняв обручку з пальця, жбурнувши її собі під ноги. Потім вимкнув телефон, кинув його на пасажирське крісло, одягнув чорні окуляри і на великій швидкості помчав до міста.