4 частина

                                       4  частина

   Зібравшись, нарешті з думками, Артур вирушив у дорогу. Зупинившись біля квіткової крамниці, він купив величезний оберемок троянд білого кольору, а  кондитерській вибрав шикарний торт та дороге червоне вино. 
   Останньою його зупинкою була ювелірна крамниця. Він довго вибирав каблучку для Маргарити, і нарешті вибрав витончену золоту прикрасу з діамантом.
   Їхав він без попередження, навмисно не зателефонувавши дядьку Марго, щоб не розтривожити майбутню наречену.
   Через годину його авто під'їхало до будинку Ігора Петровича. На подвір'ї нікого не було. Взявши букет, Артур пройшов до будинку і, глибоко вдихнувши, натиснув на дверний дзвінок.
   Двері відчинила Маргарита. Вона була оягнена в джинси і легеньку кофтину, поверх якої красувався фартушок.
-Ти?- здивовано промовила дівчина, побачивши Артура.
-Привіт,- посміхнувся той своєю шикарною посмішкою.- Це тобі!- він простягнув їй оберемок троянд.
-Мені?- ще більше здивувалася Маргарита.
-Так, тобі!
-Не треба було їх купувати,- промовила та, з жалем поглянувши на букет.- Квітів шкода.
-Чому?
-По-перше, я не люблю зрізані квіти, тому що вони вже мертві і їх краса холодна, а по-друге, такий букет коштує дуже дорого. Навіщо було викидати гроші на вітер? Краще б купив живу квітку у вазоні, орхідею чи бегонію, якщо вже вирішив купити щось для мене,- Маргарита з докором поглянула на нього.
-Вибач, я не знав, що тобі не подобаються зрізані квіти,- спантеличено промовив Артур, розуміючи, що його план вразити дівчину в самісіньке серце зазнав краху.- І що тепер з ними робити?- він покрутив у руках оберемок троянд,- викинути на смітник?
-Ні, не треба, давай я їх поставлю у відро, бо підходящої вази у мене немає,- Маргарита, витерши руки кухонним рушничком, взяла таки в нього квіти.
-Я подумав,  що ти, як і всі жінки, любиш, коли тобі дарують квіти,- зітхнув Артур, спершись об одвірки.
-А я не така, як інші жінки, і вже говорила тобі про це,- промовила Марго.- Ти приїхав до дядька?
-Так, я приїхав до вас.
-Треба було зателефонувати, тому що у нас зараз жнива, він працює із хлопцями в полі, буде вдома лише пізно ввечері.
-Нічого страшного, я нікуди не поспішаю і почекаю,- запевнив її Артур.
-Тоді проходь у дім, не стій на порозі, бо в мене багато роботи, я готую обід в поле, скоро агроном приїде забирати тормозки, а в мене ще не все готово,- Маргарита поставила квіти у відро і поспішила на кухню.
-Зараз, я дещо візьму з авто і повернусь,- промовив Артур і вийшов на вулицю. Через декілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках шикарний торт.
-Сподіваюся,  що торти ти любиш,-промовив він з надією в голосі.
-А це що таке?- Маргарита вражено дивилася на кулінарний шедевр в руках Артура.
-Торт...Для тебе...
-Послухай, ти що, і справді ненормальний?- Маргарита  підозріло подивилася на гостя.
-Чому?- не зрозумів Артур.
-Ти витратив купу грошей на троянди і цей торт...Навіщо?
-Я хотів зробити тобі приємно,- чесно зізнався Артур.
-Дивний ви народ, багатії,- посміхнулася Маргарита,- витрачаєте гроші казна на що і викидаєте їх на  вітер. Невже  вони вам так легко дістаються?
-Ні, не легко...Але я від щирого  серця хотів зробити тобі  приємний сюрприз.
-Ах, так, звичайно! Ти ж Король! Я забула...Вибач,- промовила Маргарита чаклуючи над кастрюлями.
-То ти хоч любиш солодке?- перепитав Артур, поставивши торт на стіл.
-Взагалі-то не дуже,-засміялася дівчина,- але інколи не відмовлюся від шматочка смачненького тортика!
-От і прекрасно! А в мене до тортика ще й вино класне є!- зрадів Артур.
-Вино я теж не дуже люблю,- знову засміялася дівчина,- а ось чаю з задоволенням вип'ю. Але тільки пізніше, коли впораюся з обідом.
-Тобі допомогти?- Артур закотив рукава брендової сорочки і став до столу.
-Ну що ж, якщо ти хочеш, то можеш допомогти,- Марго здивовано поглянула на Артура, затримавши свій погляд на його красивих сильних руках з накачаними м'язами.
   Відправивши обід в поле для робітників, вона полегшено зітхнула.
-Ти будеш обідати?- запитала вона у Артура.
-Буду. Давай пообідаємо вдвох,- запропонував він.
   Маргарита накрила стіл на відкритій терасі, прикрашеній вазонами з ампельними петуніями. 
-Марго, мені потрібно з тобою поговорити, промовив Артур, зібравшись, нарешті, з духом.
-Про що?- Маргатита здивовано поглянула на нього.
-Виходь за мене заміж,- випалив Артур і діставши з кишені оксамитову скриньку з золотою каблучкою, відкрив її і простягнув дівчині.
-Що-що?- не зрозуміла та.
-Я хочу, щоб ти вийшла за мене заміж,- терпляче повторив він,- і стала моєю дружиною.
-Ти і справді ненормальний!- Маргарита підскочила на стільці,- Я не хочу за тебе заміж! І взагалі не хочу заміж!
-Марго, не гарячкуй! Послухай мене уважно! Я пропоную тобі не просто руку і серце, я пропоную тобі ділову угоду. Повір, я теж не дуже хочу одружуватися, але цей шлюб  потрібен нам обом... Мені - щоб виконати батьківську умову і залишитися спадкоємцем наших статків, а тобі - щоб влаштувати собі достойне життя. Не будеш же ти все життя доїти корів і тяжко працювати в селі. Наш шлюб буде фіктивним, лише на папері. Але про це не повинні знати ні твій дядько, ні мій батько. Ми одружимося, а після того, як батько оформить на мене всі документи, розлучимося через кілька тижнів. І при розлучення ти отримаєш грошову компенсацію в такому розмірі,- Артур написав на серветці шестизначну цифру з п'ятьма нулями.- Сподіваюся, що це тобі допоможе, і ти зможеш влаштувати своє життя. Окрім цього тобі залишаться всі прикраси і подарунки, які нам подарують на весілля,- промовив він.
   Марго дивилася на нього широко відкритими очима і була настільки враженою, що не могла промовити жодного слова.
-Послухай,- нарешті оговталася вона,- за кого ти мене маєш? Хіба я схожа на продажну дівку? Геть звідси!   Геть, бо зараз спущу собак на тебе!
-Марго, заспокойся! Ти все не так зрозуміла,- Артур намагався  заспокоїти розгнівану дівчину.
-Я все правильно зрозуміла!
-Прошу тебе, не гарячкуй! Подумай добре над моєю пропозицією.
-Я не збираюся думати, а відразу кажу тобі "ні"! Забирайся!
-Я нікуди не піду звідси,  поки ти не скажеш мені "так"!- твердо промовив Артур, встаючи з-за столу.- Не зійду ось з цього місця, поки не почую від тебе "так" у відповідь!- він сів на останню сходинку на ганку.- Буду сидіти тут хоч добу, хоч тиждень, хоч місяць, і чекатиму твоєї згоди!
-Можеш сидіти тут хоч цілий рік,- сердито кинула Маргарита,- я все-одно скажу  тобі "ні"!
   Вона залишила Артура і пішла поратися по господарству.
   Артур просидів на ганку цілий день. Почало вечоріти. Десь далеко в темному небі блискали блискавки і все голосніше чувся гуркіт грому, почав зриватися сильний вітер, заходило на дощ. 
   Артур продовжував сидіти на ганку. Маргарита, впоравшись по господарству, пішла готувати вечерю, не промовивши до нього жодного слова.
   Пізно ввечері нарешті приїхав із поля втомлений Ігор Петрович. Побачивши на подвір'ї Артура, він був дуже здивований.
-Артуре Романовичу? Ви давно мене чекаєте? Чому ви не зателефонували, що приїдете, я б раніше приїхав,- промовив він, потиснувши йому руку.- Чому ви не заходите в дім? Скоро дощ почнеться. Заходьте, повечеряємо.
-Дякую, Ігоре Петровичу, але  я в будинок не піду,- зітхнув Артур.
-Чому?- здивувався господар.
-Через Маргариту.
-Вона не впустила вас в дім?
-Ні...Я хочу одружитися з нею, і приїхав, щоб запропонувати руку і серце, а вона мені відмовила,- розгублено відповів Артур.
-Ви хочете одружитися з нею?- Ігор Петрович здивовано поглянув на хлопця.- Але ж ви майже незнайомі. Можливо дівчинка просто злякалася такого натиску з вашого боку?
-Ігоре Петровичу, я кохаю Маргариту, це було кохання з першого погляду,- збрехав Артур.
   Дядько пильно подивився на нього і промовив:
-Я нічим не можу допомогти вам у цій ситуації. Рішення залежить лише від Рити. Якщо вона погодиться вийти за вас заміж, я буду дуже щасливий, бо знатиму, що моя дівчинка буде в надійних руках в надійній сім'ї і під надійним захистом- я дуже поважаю вас і вашого батька, і буду дуже радий,якщо ви станене моїм зятем. Але якщо Рита вам відмовить, то я нічим не зможу вплинути на її рішення.
-Дякую Вам, Ігоре Петровичу, за довіру,- подякував Артур.- Повірте, якщо Маргарита погодиться стати моєю дружиною, я зроблю все, що від мене залежить, щоб вона була щасливою, запевняю вас.
-Я вам вірю, але,- Ігор Петрович розвів руками,- останнє слово тільки за Ритою.
   Ігор Петрович ще декілька разів гукав його в будинок, але Артур вперто сидів на ганку. Переговоривши з племінницею з приводу нежданного жениха, чоловік пішов відпочивати, бо дуже втомився в полі.
   Грім ставав все голоснішим, блискавка била десь зовсім поряд, а Артур вперто сидів, переборюючи себе.
   Потім декілька великих холодних крапель впало на землю, і через кілька секунд почалася злива. Вітер з силою шматав листя на деревах і обривав квіти петуній.
   Але Артур вперто продовжував сидіти, не дивлячись на те, що промок наскрізь і дуже змерз.
   Маргарита стояла  біля вікна і спостерігала за хлопцем, а потім не витерпіла і вискочила на ганок з парасолькою в руках.
-Послухай, ти і справді ненормальний?- крикнула вона, намагаючись перекричати грім,- негайно зайди в будинок!
-Ні!- цокаючи зубами від холоду промовив  Артур,- я не зрушу з цього місця доки ти не погодишся вийти за мене заміж!
-Негайно зайти в дім, не дурій, бо ще захворієш...
-Ні! Не зайду!
   Блискавка вдарила десь зовсім поряд і Маргарита скрикнула, злякавшись.
-Зайди в дім, дурню,- вона схопила хлопця за руку, намагаючись втягти його в будинок.
   Артур, тримаючи її руку, благально поглянув їй в очі.
- То ти вийдеш за мене?
-Так, ідіоте!- вигукнула дівчина.- Так, вийду! Зайди лиш в дім, будь ласка!
   Артур підвівся з ганку і схопив дівчину в обійми.
-Дякую тобі! Дяую!
-Припини! Що ти робиш?- Марго вивернулася із його обіймів і заскочила в будинок.-Швидше знімай мокрий одяг, бо ще застудишся! 
   Артур стягнув з себе мокрий одяг і перевдягнувся в сухі чисті речі, які йому дала дівчина. Вона тим часом заварила ароматний чай із лікувальних трав і напоїла його.
-Дякую тобі,- вдячно промовив Артур, загорнувшись у ковдру і трішки зігрівшись, а потім відкрив оксамитову скриньку і діставши звідти каблучку з діамантом, одягнув її на пальчик Маргариті.