1 частина

                              1   частина
-Арчі, щось ти сьогодні не в ударі! Дівчата  навіть не дивляться на тебе!- засміявся Філ, спершись на барну стійку і попиваючи віскі.
-І справді, королю, в чому річ? Ти ж гуру любовних справ,- жартівливо промовив Стас, поглядаючи на друга.-Та сьогодні фортуна, мабуть, не на твоєму боці, друже!
-Що ви мелете, хлопці? На світі не існує такої жінки, яка б мені відмовила,-впевнено відповів Артур, сидячи за барною стійкою з келихом віскі в руках.
  Примруживши темно-карі очі, він уважно розглядав дівчат, які вихилялися своїми гнучкими тілами під популярну ритмічну музику на величезному танцполі.
   Серед цього яскравого натовпу, що тусувався в нічному клубі, він шукав собі чергову подружку- жертву, щоб не осоромитися перед друзями і підтвердити імідж неперевершеного бабія та ловеласа.
   Він, єдиний син багатих батьків, спадкоємець величезної бізнес-імперії, витрачав своє життя на дівчат, нічні клуби та азартні ігри і був типовим мажором, який не цікавився бізнесом і не любив працювати, а серед друзів мав славу бабія і з гордістю носив ефектне прізвище Король.
   Нарешті його увагу привернула власниця розкішної білявої шевелюри, яка в короткій сукні яскраво-блакитного кольору звабливо вигиналася під музику в самісінькому центрі танцполу.
-Друзі, дивіться і вчіться! Зараз Король Артур покаже вам майстер-клас "Як звабити незнайомку за п"ятнадцять хвилин",- він поставив келих і попрямував у натовп.
   Обережно пробравшись до дівчини, Артур легенько доторкнувся до її плеча.
-Привіт, красуне,- звернувся він до неї своїм красивим оксамитовим баритоном.
   Дівчина повільно повернула голову, відкинувши біляве пасмо з обличчя і посміхнулася, побачивши поряд хлопця із зовнішністю бога.
-Привіт!
-Пригостити тебе коктейлем?- запитав  Артур, легенько ковзнувши рукою по її спині.
-Чому б і ні?-дівчина поглянула на нього великими блакитними очима, затуманеними алкоголем.- Пригощай! 
   Артур обняв її за талію і повів до бару, поглянувши на друзів поглядом переможця.
-Як тебе звати, крихітко?-поцікавився він, простягуючи їй коктейль.
-Крісті,- промовила дівчина, прикривши повіки і грайливо поглянувши на нього з-під густих штучних вій, відпила напій.
-Прекрасне ім"я...А я - Артур,- він поглянув на дівчину своїм магнетичним поглядом.
- Артур? Невже король?- засміялася Крісті.
-Так, король,- самовпевнено посміхнувся той,- особливо в ліжку...Не віриш?
-Не вірю,- вона знову відпила коктейль і грайливо провела пальчиками з яскравим манікюром по його руці.
-Я можу довести тобі це, люба,-Артур, притримуючи рукою її за підборіддя, легенько поцілував дівчину в пухкенькі вуста.-Хочеш?
-Що ж, спробуй, красунчику...Доведи,- дівчина продовжувала гру.
-Поїхали, я тобі доведу,- прошепотів Артур їй на вушко,прикрашене срібними сережками.
-Гаразд, поїхали,- Крісті відставила келих і підвелася із стільця.
   Артур розрахувався з барменом і, прихопивши з собою декілька пляшок дорогого алкоголю, попрямував, тримаючи дівчину за талію, до виходу під вражені погляди Філа та Стаса.
   Залишивши нічний клуб, Артур повів дівчину до свого авто.
-Ну то що, куди ми поїдемо?- поцікавилася Крісті, зручно вмостившись на передньому пасажирському сидінні. Їїкоротенька сукня занадто відверто відкривала перед Артуром стрункі ноги, вкриті красивою бронзовою засмагою. Але дівчина навіть не намагалася прикрити їх від уважного погляду красунчика, з яким щойно познайомилася.
-Поїдемо до мене, трішки пізніше... а зараз ходи до мене, крихітко,- прошепотів Артур і торкнувся губами її ніжної шиї, вдихаючи запаморочливий аромат дорогих французьких парфумів.
   Крісті, відповідаючи на палкі поцілунки кавалера і вигинаючись всім тілом під його досвідченими  руками,тоненьким сильними пальчиками вправно розстібала гудзики його дорогої сорочки...

- Де Артур?- Роман Вікторович Король, високий красивий чоловік середнього віку, спустився у їдальню, застібаючи на ходу гудзик на рукаві шовкової блакитної сорочки.- Він що, знову не ночував вдома?!!
-Так,- Інесса Вікторівна, його дружина, елегантна доглянута жінка, поставила на стіл філіжанку з кавою і улесливо запитала в чоловіка:-Що ти будеш пити? Каву чи чай?
-Каву,- промовив Роман Вікторович і, діставши телефон, набрав номер сина.- От негідник! І слухавку не бере!- сердито гримнув він, слухаючи довгі гудки впродовж декількох хвилин.- Цей хлопець мене в могилу скоро зажене! Йому вже скільки років, а він досі лише про розваги думає!
-Романе, ти на нього занадто тиснеш! Артур ще зовсім молодий, у нього кров гаряча, не треба його так мучити, - Інесса Вікторівна з докором поглянула на чоловіка.
-Що ти таке кажеш, Інно? Йому вже майже тридцять!
-Ромо, не перебільшуй заради Бога! Хлопчику лише двадцять два!- Інесса Вікторівна намагалася захистити свого єдиного сина перед чоловіком.
-У нього в голові лише дівки, п"янки, ігри і гулянки! Більше нічого!
-Звичайно, він буде гуляти, як і всі хлопці в його віці! Буде гуляти, поки не одружиться. Відкрию тобі один секрет - я незабаром знайду йому наречену!-довірливим тоном прошепотіла Інесса Вікторівна.
-Що? Знайдеш йому наречену?- Роман Вікторович здивовано поглянув на дружину.- Ти хоч думаєш, що говориш? Хіба він мала дитина, що ти шукаєш для нього няньку? Дружина - це не нянька!  Дружина - це велика відповідальність!
-Я знаю, що говорю! Я знайду йому наречену із пристойної забезпеченої сім"ї, він одружиться і нарешті заспокоїться!
   Роман Вікторович зітхнув і поглянув на дорогий наручний годинник на лівій руці.
-Нам вже час їхати! Ми з Артуром збиралися поїхати сьогодні у справах за місто. Я хочу взяти в аренду земельну ділянку для відкриття нашого нового проекту, і хотів, щоб син теж зі мною поїхав і прийняв участь у цій справі. Йому вже час вчитися вести бізнес, а не гуляти з дівками. Ми домовилися з ним про цю поїздку ще декілька днів тому, а він мене підводить!
   Інесса Вікторівна набрала номер Артура і занепокоєно поглянула на чоловіка:
-Дивно...Слухавку не бере... А раптом з ним щось сталося?- вона злякано зойкнула і вхопилася за серце.
-Що з ним може статися?- Роман Вікторович намагався зберігати спокій і не виказати свого хвилювання перед дружиною.- Вигулював з дівчатами мабуть цілу ніч, а тепер спить! Я зараз поїду, знайду його і дам добрячого прочухана! Скільки можна псувати нам нерви!
   Він швидко вийшов з будинку, сів за кермо свого позашляховика і поїхав на розшуки непутящого сина.
   Квартира, яку Королі придбали для Артура, знаходилася в сучасному комфортабельному житловому комплексі, розташованому в елітному районі міста.
   Залишивши автомобіль на парковці, Роман Вікторович пройшов повз басейн, дитячий та спортивний майданчики до будинку, в якому знаходилася потрібна йому квартира.
   Територія затишного двору буяла зеленню та квітами, серед яких були розташовані альтанки для відпочинку, садові скульптури, ліхтарі та клумби, а вхід в під2їзд був оформлений аркою з виткими трояндами та плющем.
   Піднявшись на шостий поверх, він натиснув на дверний дзвінок і чекав декілька хвилин, але двері йому так ніхто і не відчинив.
   Роман Вікторович почав нервувати, тому що авто сина стояло на парковці, а двері ніхто не відчиняв. 
   Тремтячими руками він знову набрав номер Артура і знову у відповідь пролунали довгі гудки. Тоді він дістав із барсетки дублікат ключа і відімкнув двері. Затамувавши подих, чоловік пройшов в квартиру.
-Артуре! Ти тут?- тихо промовив він, обережно оглядаючись на всі боки.
   В квартирі стояла тиша. Обережно ступивши декілька кроків, Роман Вікторович спіткнувся об жіночі босоніжки на високих тоненьких підборах. Тут же, в коридорі, він побачив і взуття сина. І не лише взуття. 
   На підлозі в коридорі лежала яскраво-блакитна сукня та мереживна жіноча білизна, а через кілька сантиметрів він знайшов сорочку сина, його джинси і білизну.
   В спальню кімнату двері були щільно зачинені. Зробивши глибокий вдих, щоб заспокоїтись, Роман Вікторович рвучко відчинив двері і завмер на порозі.
   В кімнаті панувала темрява, не зважаючи на те, що на вулиці вже давно зійшло сонце і був ясний день, тому що темні штори були щільно зашторені на вікнах.
  Роман Вікторович відшукав в темряві вимикач і натиснув на нього. Яскраве світло розлилося по кімнаті і він нарешті побачив сина, який міцно спав у ліжку в обіймах незнайомої білявки.
   Поряд із ліжком на підлозі лежали порожні пляшки з-під дорогого алкоголю і фужери.
-А це ще що тут таке?-розгнівано вигукнув Роман Вікторович.- Артуре, що тут відбувається? Прокидайся негайно, паскудо!
   Дівчина, в обіймах якої спав Артур, прокинулася першою і перелякано скрикнула, побачивши у кімнаті незнайомого розгніваного чоловіка.
-А ти хто така?-вигукнув Роман Вікторович, звертаючись до неї.
-Я Кріс-ті-на,- злякано пробурмотіла білявка, натягнувши шовкове простирадло до самого підборіддя і намагаючись прикрити ним голі плечі.
-Геть звідси! Хутко!- Роман Вікторович кинув зневажливий гнівний погляд на дівчину.- Геть! І щоб я тебе тут більше не бачив!
   Дівчина злякано підхопилася з ліжка і прикриваючись простирадлом, вискочила в корилор.
   Роман Вікторович вийшов за нею і схопивши її одяг, викинув його із квартири, а слідом виштовхав дівчину.
   Щільно зачинивши за нею двері, він підібрав з підлоги одяг сина і повернувся у спальню.
-Прокидайся, негіднику! -він жбурнув в Артура його речі.-Негайно!
   Хлопець нарешті прокинувся і, протерши очі, здивовано поглянув на батька.
-Тату? Що ти тут робиш?!!
-Тебе розшукую, йолопе! Де твій телефон?!!
-Ось,- Артур нахилився і підняв з підлоги телефон.
-Чому не відповідаєш на дзвінки?!!
-Я налаштував його на беззвучний режим, щоб нам не заважав ніхто,- Артур невинно поглянув на батька.-А де Крісті?
-Пішла!- гнівно вигукнув Роман Вікторович.- Одягайся швидше! У нас обмаль часу! Ти що, забув, що ми їдемо за місто, на ділову зустріч? Домовлятися за аренду землі!
-Ні, не забув,- зітхнув Артур.- Я зараз.
-Труси не забудь одягти, мачо!-гаркнув Роман Вікторович і відразу зателефонував дружині.
-Інно, все добре! Твій улюблений синочок просто міцно спав після шаленої ночі в обіймах чергової дівки і вимкнув звук на телефоні...Так, з ним все добре...Він їде зі мною...Так, звичайно, коли приїдемо на місце, він тобі обов"язково передзвонить. Бувай, кохана.
 
  Артур, одягнувшись, вийшов з будинку і сів в авто батька. Мовчки вони вирушили в дорогу. Деякий час їхали знову мовчки, але Роман Вікторович  все ж не стримався.
-Як тобі не соромно, негіднику! Ти маєш в цьому житті все, що хочеш! Мені в твоєму віці...
-Доводилося тяжко працювати на будівництві і складати копієчку до копієчки, щоб через декілька років відкрити власну справу,- промовив Артур завчений напам"ять текст, який чув від батька багато раз і надів сонцезахисні окуляри.-Я про це пам"ятаю, тату!
-Замовкни, дурню! Замовкни і не базікай мені! Матері тут немає і захистити тебе буде нікому! На це і не сподівайся!- пригрозив йому батько.
-Добре, тату!- Артур зробив великий ковток мінералки і полегшено зітхнувши, відкинувся на спинку пасажирського сидіння,  вдягнув навушники і ввімкнув на максимальну гучність улюблену музику.