Епілог

— Ні, ні, ні!!! Тобі сюди не можна! — обурилася Каміла, відтягуючи мене від кімнати, у якій була Карін.

— Але чому? — невдоволено запитав я. Скільки можна?!

— Не дозволено тобі її бачити. Ще не час, — наполягала Каміла.

— Тобі не можна бачити її у весільній сукні до початку церемонії, Дейн. Змирися з цим, — промовила Альба, проводжаючи мене на перший поверх.

— Дурні людські традиції! — пробурмотів я.

— О, повір, очікування того варте. Тобі сподобається. Карін виглядає божественно.

— Скільки ще?

— Мін! — гукнула Альба. — Заспокой нареченого — він втрачає терпіння.

— Дейн, невже тобі так важко зачекати ще п’ятнадцять хвилин? — запитав друг, підійшовши до нас.

— Я погляну, що ти скажеш на своєму весіллі, — хмикнув я. Юн Мін і Альба переглянулись, дівчина відвела погляд. Ну-ну, подивимось, скільки ви будете бігати від цього питання. Я махнув рукою і пройшов на кухню.

Ми вирішили нічого гучного не влаштовувати, хоча журналісти, однаково, про це дізнались. У будинку перебували тільки найближчі родичі і друзі, що допомагали нам. Карісса вирішила відвідати нашу скромну церемонію й мені вдалося вмовити Вінсента залишитись. Юн Мін, Метью, Каміла й Альба — гості самі собою зрозумілі. Прийшов і Мартін. Не знаю як, але Кара зв’язалася зі своєю тіткою й запросила її. Тому вона теж присутня на нашому святі. Я не був проти. Все-таки, завдяки їй, ми з Карін зустрілися. Навіть Келестин прийняв запрошення і прийшов. Ми з поваги надіслали йому запрошення, та не думали, що він погодиться. Ми були здивовані. От і всі гості. Ми орендували один із найкращих ресторанів, щоб відсвяткувати спокійно й без зайвих очей. Але споглядаючи за кількістю журналістів, я зрозумів, що про нас таки дізнаються всі.

— Добре, що я не знехтував порадою про охорону. Он, як знадобилися, — тихо пробурмотів я, дивлячись у вікно.

— Завтра будете на першій сторінці всіх видань, — з усмішкою промовив Мет. — Бажаний холостяк одружився! Хто ж його обраниця?

— Сподіваюсь, це не створить нам зайвих проблем.

— Готовий до сімейного життя? — до мене підійшла Карісса.

— Явно більше, ніж ти, — хмикнув я і глянув на неї. — Вибач, нервую трохи.

— Та нічого, — промовила дівчина і пронизливо глянула на мене. — Вперше тебе бачу таким. Схоже, вона для тебе важливіша за власне життя…

— Є таке… Нічого не хочеш розповісти? — запитав я кинувши погляд на Вінса.

— Немає що розповідати, — промовила дівчина, вперто розглядаючи журналістів за вікном.

— Все ж було добре…

— Стоп, — зупинила мене Карісса. — Я не хочу про це говорити, Дейн. Хочеш — запитай у нього. Заодно мені розповіси, у чому була проблема, — у її голосі промайнула злість, але наступної миті знову повернувся холод. — Нас давно вже нічого не пов’язує.

Угу, ясно видно, наскільки вас нічого не пов’язує. Демон із неї погляду не зводить. Щоправда, Карісса цього не помічає, бо вперто ігнорує його персону. Що ж там трапилось?

— Ми готові! — пролунав голос Каміли, відірвавши мене від думок.

Я різко обернувся, спрямовуючи погляд до сходів. Спочатку спустилися Альба й Каміла. За ними повільно йшла Карін. Подих перехопило, наче у юнака. Демони, яка ж вона розкішна! Мов зачарований, я попрямував до неї, не відриваючи погляду. Біла сукня, прикрашена мереживом, відмінно підкреслювала її витончену фігуру. Волосся було вкладене в красиву зачіску, а передні пасма хвилями падали на обличчя, обрамляючи його. Її очі світилися від щастя, а на вустах грала усмішка. Я подав їй руку, допомагаючи спуститися.

— Ти неперевершена, — майже прошепотів я, коли вона зупинилася біля мене.

— Сподобалася сукня? — запитала вона, усміхаючись. — Я старалась обрати найкращу.

— Ти в будь-чому виглядатимеш ідеально, — усміхнувся я. — Але в цій сукні ти маєш… особливий вигляд.

— А я говорила, — почувся голос Альби, але їй ніхто не відповів.

— Звичайно, більше ти мене в ній не побачиш. Хоча б з тієї причини, що вже за два місяці я в неї просто не влізу.

— Вмієш ти момент зіпсувати, мила, — хмикнув я, обіймаючи Кару.

— Ай, нічого я не псувала. Дякую за комплімент, коханий, я дуже хотіла, щоб тобі сподобалось, — задоволено промовила дівчина. — Ти теж чудово виглядаєш.

— Потім будете насолоджуватись один одним, — перервав нас Мет, коли я хотів поцілувати свою майже дружину. — Ціла вічність буде для вас, потерпіть до завтра.

Кара зашарілася, а я усміхнувся й обійняв її міцніше.

— Нам час їхати, — промовив Вінсент. — Я даю команду охороні.

— Таки дізналися? — схвильовано запитала Кара, виглядаючи у вікно.

— Завтра будемо прикрашати обкладинки журналів, — відповів я.

— Ну й нехай. Хай заздрять, що мені вдалося відхопити такий ласий шматочок.

— Кара, коли ти встигла так зіпсуватись? — запитав я, усміхаючись.