Розділ 14. Кінець практики

Ось і закінчення історії. Дуже рада, що ви читаєте і вам подобається. Я отримала багато задоволення і велику кількість емоцій, працюючи над цією книгою:) 

Епілог буде найближчим часом і буде, як маленький додаток до історії. Приємного читання і чекаю ваших відгуків:) 

Ваша, Ретта Кім. 

***

— Але чому?! — обурилася я, дивлячись на демона.

— Тому що ти не знаєш міри, — спокійно промовив Дейн. — Скоро захист, тому сконцентруйся на ньому. Ти дійсно хороший працівник, мила, але я не дам тобі тут працювати.

— Чому?! — повторила я.

— Я вже сказав, — він глянув на мене. — Ти, коли починаєш працювати, перестаєш відчувати час і пропускаєш усе на світі. І відпочити, і поїсти, навіть, інколи поспати. Я не можу тебе цілодобово контролювати. А якщо і зможу, тобі це не сподобається, Кара, повір.

— Але...

— Ні, Кара, — зупинив мене він. — Ти отримуєш диплом магістра, ми розписуємося і далі ти витрачаєш час у своє задоволення.

— Дейн! — не можу повірити, що мені знову не залишають вибору.

— Ка-а-ара, — протягнув Дейн. — Ти ж знаєш, що я не відступлю. Ти також знаєш, чому я так роблю. І, однаково, впираєшся.

— Але ще місяць чи два я можу попрацювати. Живота ще не буде видно. Дейн…

— О Боги… Кара, я не через живіт переймаюсь. Я говорю про те, що ти перепрацьовуєш. Ти швидко втомлюєшся, — Дейн піднявся й підійшов до мене, торкнувшись долонею мого обличчя. — Ти б відпочивала більше, а з документами мені он – Мет допоможе.

— А французька?

— Здалися тобі ті документи, Кара, — він обійняв мене. — Ти краще про нашу дитину подумай. Вона куди важливіша за якісь папірчики.

— Вона? — я здивовано глянула на демона.

— Дівчинка, — промовив він і усміхнувся.

— Чому ти впевнений, що буде дівчинка?

— Тому що буде дівчинка, — весело сказав Дейн.

— Це не аргумент, Дейн.

— Я хочу донечку… — він зробив паузу. — І щоб на тебе була схожа.

— А це вже інша справа, — я усміхнулася. — Тільки це не нам вирішувати. Якщо буде хлопчик, то нехай теж буде на мене схожий. Ще одного нахабного і впертого демона я не витримаю.

— А ти не думаєш, що тоді він буде ще гірший? — хитра усмішка заграла на його обличчі.

— Та ну тебе, Оттвуд. — я легко стукнула його кулачком. — То що на рахунок роботи?

— Карін, — Дейн зітхнув. — Що тобі незрозуміло в слові «ні»?

— Але я занудьгую вдома, доки тебе не буде.

— Плануй наш розпис. Тобі дівчата не дадуть нудьгувати, — промовив Дейн і знову сів за стіл, беручи в руки черговий документ. — Ти точно весілля не хочеш?

— А ти хочеш, щоб про нас говорили всі газети? Я — ні. Зайвий шум тільки дратуватиме. Тим паче… — я мимоволі поклала руку на живіт.

— Твоя правда. Тихий розпис — те, що потрібно.

У двері постукали й у кабінет заглянув Мартін.

— Не хочу вас відволікати, але, містер Оттвуд, у Вас зустріч за п’ять хвилин.

— Так, я пам’ятаю, Мартін, дякую. Я вже йду, — промовив Дейн. Мартін кивнув і зачинив двері. — Кара?

— Вдалих перемовин, бос, — я усміхнулася і підійшла до дверей. — Я закінчу переклад і йду з Камілою й Альбою.

— Куди?

— Маю зробити дещо. Сподіваюсь, тобі сподобається. Ну, і в кафе посидіти — куди ж без цього.

— Гаразд, зателефонуєш потім.

— У-у-у, зануда, — буркнула я.

— Кара… — з погрозою в голосі промовив демон.

— Так, я знаю, Дейн, — перервала його я. — Я теж тебе кохаю, — я послала повітряний поцілунок і покинула кабінет.

— Думаєш, йому сподобається? — запитала я, дивлячись у дзеркало.

Я стояла на маленькому подіумі в красивій білосніжній сукні, що прекрасно підкреслювала мою фігуру. Ззаду красувався недовгий шлейф.

— Йому сподобається все. Що б ти не одягла, — промовила Каміла й одягла фату, довершуючи образ. — Тобі дуже личить ця сукня, Карін. Але вам доведеться поквапитись із церемонією, інакше скоро в сукню ти не влізеш.

Після того, як я розповіла Камілі про вагітність — вона таки образилась. Як я й казала. Не на те, що я не розповіла одразу, а на те, що першою дізналась Альба. Але вже за два дні все повернулося на свої місця. Камі не з тих, хто довго ображається.

— Думаю, Дейну сподобається, навіть якщо ти гола підеш, — хмикнула Альба. — Але я згідна з Камілою — тобі дійсно дуже личить. Раджу обрати цю сукню й завершувати. Ми сидимо тут уже третю годину.

— Альба! — обурилася Камі. — Тебе ніхто не змушує тут сидіти. Можеш йти, якщо маєш термінові справи.

— Я не про це. Карін втомилась, — демониця глянула на мене. І звідки вона…

— Я люблю шопінг і сукні тут надзвичайно красиві, але я дійсно трохи втомилась, — зізналась я. — Мені ця сукня найбільше сподобалась — оберу її. Потрібно розрахуватись і, нарешті, поїсти — я зголодніла.

— Тоді вирішено, — промовила Камі. — Давай допоможу розстібнути сукню й будемо йти.

За пів години ми вже сиділи в одному з найближчих ресторанів. Дівчата вирішили, що їжі з кафе вже не достатньо. Нараз стільки турботи я почала отримувати, що аж незручно стає.

— Тобі б чогось ситнішого замовити… — промовила Камі.

— А я бачу, ви отримали вказівки від Дейна, — я скоса глянула на подруг. Ті вдали, що й гадки не мають, про що я. — Я не маленька дитина, зможу про себе подбати.

— Ти коли востаннє їла, не маленька дитина ? — глузливо запитала Альба. — Ти, як мінімум, пропустила обід.

— Мене нудило — їсти не хотілось, — буркнула я. — Ось, замовлю це.

— Ну, почалось. Вітаю, Карін. Тепер нудота буде в тебе нарівні з бажанням поїсти.

— З чого ти взяла? — Запитала Каміла. — У всіх вагітність протікає по різному.

— Досвід є? — запитала я, примруживши очі.