Ось і новий розділ:)
Діліться своїми враженнями - мені дуже важлива ваша думка. Приємного читання:)
Ваша, Ретта Кім.
***
Я сиділа біля дзеркала і замальовувала синець на обличчі. На ранок він став досить помітним і… барвистим. Довелось його сховати, а то люди, може нічого й не скажуть, але витріщатися будуть.
Бісів перевертень. Йому нічого не вартувало знайти іншу жертву. Чому він вчепився саме за мене? Як він взагалі до моєї квартири ще не дібрався? Якщо вчора я спала відносно спокійно, то сьогодні вже все під питанням. Він може в будь-який момент мене знайти. Йому навіть тут, отримати потрібну інформацію – справа кількох хвилин. А тепер, коли він знає моє ім'я… хоч зараз бери і їдь куди-небудь…
Знову дощило. Я взяла з шафи чорні штани, такий же піджак і білий гольф. На ноги – чорні чобітки. Не збираючись мокнути під дощем, я взяла парасолю і викликала таксі. Тільки-но я сіла в машину – задзвонив телефон. Дзвонила Каміла.
- Ну, нарешті. В тебе вчора був день без дзвінків?- запитала подруга, не привітавшись.
- Я не хотіла вчора ні з ким говорити,- промовила я.
- Щось сталось? Це ти через сварку з Келом? Не хвилюйся – все налагодиться,- заспокоювала мене Камі.
- Можливо,- тихо промовила я,- ти вже на роботі?
- Тільки що зайшла. Ну і погодка.
- Не те слово. Я вирішила, що не буду мокнути – їду на таксі.
- Слухай, Карін, ти перевела тему. Може в тебе проблеми на роботі?
- Та ні… там в мене якраз все добре. Ми з Дейном вже не так часто сперечаємось та й роботи не так багато.
- Тоді що не так? Що ти від мене приховуєш?
- Є один момент, про який я тобі нічого не розповідала,- трохи помовчавши, промовила я,- я тобі розповім пізніше. Це не телефонна розмова.
- Це вже інша справа,- промовила подруга,- тоді після роботи зустрінемось.
- Гаразд,- посміхнулась я,- не лінуйся там.
- Карін! Я сумлінно працюю.
- Молодець. Так тримати. Потім зустрінемось,- промовила я і відбилась.
В будь-якому разі, я сподіваюсь, що ми зустрінемось.
Заходячи в приймальню, почула розмову. Двері в кабінет Дейна були зачинені, а звідти долинали голоси. Дивно… робочий день ще ж не розпочався. Тихо поклавши речі, я повільно підійшла до дверей, щоб не створювати зайвих звуків, і прислухалась. Говорив Дейн і ще якась дівчина або жінка. В крайньому разі, голос мені здавався знайомим. Розмовляли вони на підвищених тонах, тому слова можна було розібрати.
- Я тебе мало не благала! Ти що зробив?! Крізь вуха пропустив, як завжди!- мало не кричала дівчина.
- Давай я сам вирішуватиму, що мені слід робити зі своїм життям?- у його голосі звучав гнів.
- Ти хочеш сказати, що тобі начхати на те, що він приховує?
І жодного імені… Як зрозуміти, про що вони сперечаються?
- Я дізнаюсь, що він приховує. Тим паче, він не може так просто все розповісти.
- А це дівчисько?! Це вона винна! Я тобі вже казала…
- Досить, Альба!- щось гримнуло. Підозрюю, Дейн полюбляє лупцювати кулаками стіл,- ти пхаєш носа куди не потрібно.
- В тебе давно проблем не було, Дейн? Тобі начхати, що те, що витворяє Жакомо приведе до того ж самого?
- Ніщо ні до чого не приведе,- схоже, терпіння Дейна розчинялось зі швидкістю світла.
- Тобі мало дісталось?!
- Як бачиш, сиджу тут живий і здоровий,- мені здалося, чи я почула скрегіт зубів?
- Ти так, а…
- Замовкни!- викрикнув Дейн.
Та-а-ак, не знаю, що зараз буде, але саме час їх зупинити. Вони ж зараз кабінет знищать! Я постукала й одразу ж відчинила двері, зайшовши в кабінет. І ні, я не знаю, чим думала, коли вривалась в кабінет, де сперечались два розлючені демони. Дейн одразу ж перевів погляд на мене. О так, в його погляді було багато чого. В першу чергу те, що я безстрашна дурненька особа. І ще щось… розібрати я не змогла, оскільки спопеляла мене поглядом й Альба.
- Вибачте, я вам завадила?- я натягнула посмішку і вдала, ніби не помічаю напруги, що панувала в кабінеті,- містер Оттвуд, у Вас засідання за пів години.
- Я ж просив, Карін,- промовив він, зітхнувши, і знову сів у крісло.
А, точно. Він просив тільки на «ти» і Дейн. Це я ще пам'ятаю… Але в такій атмосфері, все аж бігом вилетіло з голови.
- Вибач, зовсім з голови вилетіло,- промовила я і глянула на Альбу, що не зводила з мене розлюченого погляду,- щось не так?
- Не так!- гаркнула вона,- з тобою все не так! Якого пернатого ти тут забула? Ти тут зайва! Ні на що не здатна слабка відьма. Тільки й можеш, що огризатися,- вона була ладна звинуватити мене у всіх бідах світу.
- Забери свої слова назад, Альба,- скрізь зуби процідила я,- ти мене зовсім не знаєш, щоб таке говорити.
#2522 в Любовні романи
#605 в Любовне фентезі
#1218 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 19.06.2020