Розділ 4. Кінець тижня і небажана зустріч

Привіт:) 

Ще один розділ до прочитання. Мені дуже приємно бачити, що кількість читачів збільшується і вам подобається. Приємного читання:)

Ваша, Ретта Кім.

***

Четвер. Вже другий день я заміняла Мартіна, тому тепер працювала у приймальній. А це означало, що перетиналась з демоном я дуже часто. В більшості випадків ми сперечались – спокійно розмовляти в нас майже не виходило, або просто працювали мовчки.

- Та звідки в нього стільки зустрічей?- тихо пробурмотіла я, заповнюючи таблицю і заодно занотовуючи собі у блокнот,- та-а-ак, наступна – за пів години.

Я піднялась і, постукавши, зайшла в кабінет.

- Директоре Оттвуд, у Вас зустріч з містером Кене за пів години,- промовила я і поклала папку на стіл,- тут все потрібне.

- Дякую,- промовив він, не відриваючи погляду від паперів,- я надіслав на твою пошту документ. Відредагуй його і переклади на німецьку. Часу маєш до завтрашнього обіду. Генеральний директор «Weiß-Gruppe» хоч і прийде з перекладачем, не хочеться розтягувати цю справу ще на тиждень.

- Це не та компанія, що в Берліні?- запитала я, а в середині забилась тривога.

- Так, а що?- запитав Дейн і підвів погляд,- щось не так?

Я вагалась, обдумуючи все… Та ні, не може бути. Там стільки компаній.

- Нічого, не зважайте,- я натягнула ввічливу посмішку,- назва здалась знайомою.

- Карін, що ти робила чотири роки тому?- зненацька запитав Оттвуд.

- Я?- мене це вибило з колії. Чого раптом такі питання?

- Ну не я ж. До навчання в Манчестерському університеті даних про тебе ніде немає,- він прикипів до мене уважним поглядом, вловлюючи кожну мою емоцію.

- Я не тутешня,- потрібно заспокоїтись. Ні́чого йому про мене все знати,- до вступу в місцевий університет, я жила в Даремі,- я знову посміхнулась,- Та хіба це потрібно для роботи? Я впевнена, що ні. Тому забудьте про це. У Вас зустріч,- промовила я і повернулась до виходу.

- Майже чотири роки тому, такої особи, як Карін Уокер не існувало. Що ти приховуєш?- напряму запитав демон.

- Не переймайтесь цим. Проблем з законом я не мала і в різні неприємності не влізала. А все решта – не Ваша справа,- холодно промовила я і покинула кабінет.

Чортяка! Куди він вліз, аби дістати всю інформацію про мене? Він же мені тепер спокою не дасть… зітхнувши, я сіла за стіл і відкрила пошту. Добре, хоча документ невеликий, але редагувати є що. Все-таки доведеться посидіти. Погортавши соціальні мережі, я взялась за роботу. Навіть пропустила момент, коли бос покинув свій кабінет. І працювала б так ще довго, якби на мій телефон не прийшло повідомлення. Я відволіклася і глянула на екран. Хм… від невідомого? Дивно. Розблокувала телефон і відкрила повідомлення:

«Er ging nach Britannien. T.J»

(нім. Він поїхав у Великобританію).

Чорт забирай! Ще цього не вистачало. Мені тепер що, з дому не виходити? Я зітхнула і закрила обличчя руками.

- І чого йому в Берліні не сидиться?- мало не проскиглила я.

- Кому?- пролунав наді мною голос демона. Я підняла голову і глянула на нього.

- Точно не Вам – Ви тут,- промовила я.

- Логічно,- хмикнув чоловік,- але ти не відповіла,- він склав руки на грудях і сперся об стіл.

- Зізнання в коханні з-за кордону приходять,- роздратовано промовила я,- а що?

- І давно тобі так зізнаються?- запитав він, схиливши голову – ні на секунду не повірив.

- А Ви що, ревнуєте?- посмішка сама собою з'явилася на моєму обличчі.

- А ти б хотіла,- глузливо промовив демон,- якщо тебе надалі відволікатимуть ці всі повідомлення, це відіб’ється на твоїй роботі. Мені не хочеться витрачати час на виправлення помилок в документах.

- У-у-у, Ви злюка, бос,- промовила я, відкинувшись на спинку крісла,- тільки про роботу і думаєте. Я – студентка, в мене зараз саме той період, коли люди закохуються й насолоджуються життям і молодістю. Звичайно мені зізнаються в коханні.

- Залиш це на час, коли ти поза офісом,- роздратовано промовив він,- тут ти працюєш,- чоловік зробив коротку паузу і продовжив,- жодного разу не бачив хлопця біля тебе.

- О, то Ви таки сталкер,- розсміялась я,- поганий з Вас сталкер. Ви не можете за мною постійно слідкувати – у Вас же часу немає,- я глянула на нього. Сподіваюсь, що він сказав це просто так.

- Робити мені нема чого… Не знав, що ти така велелюбна,- хмикнув він і попрямував до свого кабінету. Мене це зачепило, та я не подала вигляду.

- Можна подумати Ви не велелюбний,- тихо пробурмотіла я, але цього вистачило, щоб мене почули.

- А тебе це цікавить?- на його вустах заграла глузлива усмішка, а я скривилась.

- Робити мені нема чого,- повторила я його слова і взяла в руки телефон. Давно потрібно було поговорити з Келом. Я набрала його номер під пронизливим поглядом демона і слухала гудки, поки він не підняв слухавку.