Всім привіт:) Дуже рада знову повернутись сюди.
Я вже розпочала написння нової книги і сподіваюсь, що вона сподобається вам:) Зараз я не думаю, що книга буде велика за обсягом, але все ще може змінитись. Нові розділи будуть виходити нерегулярно, адже мої викладачі користуються ситуацією і дають вдвічі більше роботи. Але я намагатимусь викладати продовження якомога частіше.
Приємного читання і чекаю на ваші коментарі:)
Ваша, Ретта Кім.
***
Я говорила собі тисячу разів, що більше ніколи не матиму нічого спільного ні з вампірами, ні з перевертнями, а тим паче з демонами. Казала мені тітонька – «ніколи не кажи ніколи», а я тільки махала на це рукою. І коли я, нарешті, зажила звичайнісіньким життям, доля вирішила підкласти свиню, у вигляді співпраці з демоном! Ну звичайно! Я робила все, аби тільки знову не зустрічатися з представниками інших рас, але хтось, схоже, вирішив все за мене. Та куди мені, дівчині з даром цілителя, мріяти про звичайне життя. Навіть, якщо я зміню ще десяток країн, то й там наштовхнусь на це все.
- Я відмовляюсь від практики! - злісно повторила я після довгої суперечки, дивлячись прямо у холодні блакитні очі чоловіка. Атож, мене таким не обдуриш. Я добре знаю, як майстерно вони входять в людську роль. І ззовні такі ж, як і всі. Тільки от я за кілометр їх чую.
- Я б не радив так гарячкувати, - холодно прозвучав низький голос демона. Не могла не відмітити, він йому пасував. Зблизька чоловік виглядав набагато красивіше і, що тут приховувати, до біса сексуально: високий, накачаний, смуглява шкіра, ідеальні риси обличчя і така ж укладка, темно-русе волосся виблискувало при кожному незначному русі, одягнений як з голочки… на нього хіба що сліпі не вішаються. Я скривилась своїм думкам, хоча зізнаюсь, мене все ще цікавила кількість тату на його тілі. Чомусь я впевнена – ті тату, що не приховував строгий костюм – навіть не чверть усіх. Мої думки перервала чергова фраза демона. - Невже ви захотіли завалити практику, міс Уокер?
- Чи Вам про це хвилюватись, містере Оттвуд? - передражнила я його звернення, звузивши очі.
- В такому разі не смію затримувати, - так само холодно промовив він, знехотя махнувши рукою, і відкинувся на спинку крісла, не зводячи з мене пронизливого погляду. - Боїтеся демонів, міс цілителько? - через якийсь час глузливо додав він. О-о-о, то він вирішив понасміхатись з мене.
- Всього лише терпіти вас не можу, - мило усміхнулась я. - А ви очікували, що я почну тут слинки пускати? - запитала я, мимоволі склавши руки на грудях, і думала, як позбутися цієї проблеми. Ще пів години тому в нас зав’язалась перепалка, після якої зависла недовга мовчанка. Я мала надію, що він сам від мене відмовиться. Але ні, схоже його все влаштовує. І зараз ми перекидались уїдливими словечками, а я нервово обдумувала, як це все вирішити.
- Невже я вам не до смаку, Карін? Ваш погляд красномовніший за вас, - демон зробив акцент на моєму імені, пильно дивлячись мені у вічі. О ні, цей трюк зі мною не спрацює. Але я вирішила підіграти. Нахилила голову вбік і повільно підійшла до нього. Опустилась на рівень його обличчя і… хитра посмішка розцвіла на моїх вустах.
- Зі мною такі штучки не працюють. Знайдіть собі іншу жертву. Думаю проблем не виникне, - я помітила, як в його очах промайнув подив, хоча він швидко опанував себе. А я ледь втрималась, щоб не розсміятись. Як ніколи, я була рада своєму сильному дару, що дозволяв протистояти подібним можливостям. Зараз це моя маленька перемога. Та цьому демону сотня років, можливо більше, але аж ніяк не тридцять два. Я на мить замислилась. Легко точно не буде. - Я одна з кращих студенток університету. Думаєте, інші компанії не захочуть взяти на практику такого хорошого лінгвіста?
- А з самооцінкою у тебе все гаразд. Що ж, спробуй. Але ти однаково повернешся сюди, відьмочко. Це все не проблема влаштувати, - він переможно усміхнувся, перейшовши на «ти», а я скривилась. Він мені що, погрожує? - Не думаю, що одна з кращих студенток захоче провалити практику, - додав він і його посмішка стала хижою. Мене пересмикнуло. Он як?
- Та пішов ти, - виплюнула я і швидко попрямувала до дверей.
- В понеділок о дев’ятій, - пролунало перш ніж гепнули двері.
Бісів Оттвуд! Чого йому в пеклі не сидиться? Він сприйняв мене за легку здобич! Він ще не знає, наскільки помилився. Ще пожалкує, що не дав мені переобрати місце практики. Чорт! Я на мить зупинилась. Він назвав мене відьмою? Дарма. Ну що ж, буде йому відьма. Я всміхнулась своїм думкам і покинула величезну скляну будівлю.
***
#3600 в Любовні романи
#837 в Любовне фентезі
#1712 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 19.06.2020