Розділ 6.

Ділянка під будівництво знаходиться за двадцять кілометрів від міста і туди, звісно ж, ми їдемо автомобілем Ярослава. 

В тісному салоні мені взагалі немає чим дихати. Камінський знаходиться надто близько і я зовсім не можу розслабитися поруч з ним. 

Коли він вмикає радіо стає значно легше. Салон авто заповнюється ритмічною популярною піснею і я навіть подумки починаю її наспівувати.

Ярослав уважно стежить за дорогою, його погляд зосереджений, руки впевнено стискають кермо. Я знову мимоволі спостерігаю за цим чоловіком, крадькома розглядаю його профіль, рівний ніс і стиснуті в тонку лінію губи. Не так давно вони цілували мене з неабиякою пристрастю, підкорювали, пестили…

О Господи! Мене знову заносить далеко за обрій! Я швидко відганяю від себе нав'язливі спогади і намагаюся зосередитися на розгляданні краєвидів із вікна. Ця тиша починає діяти мені на нерви і я ловлю себе на думці, що більше не можу мовчати, але й, для того, щоб зав'язати розмову теми для спілкування я не знаходжу.

Несподівано, нудну тишу, що повисла в повітрі пожвавлює гучна мелодія телефонного дзвінка. Добре, що цього разу телефонують Ярославу. 

Звісно, я роблю вигляд, що неймовірно зацікавлена пробігаючими за вікном деревами, але мої вуха вже перебувають в режимі очікування. 

— Слухаю, Жанно, — судячи, як різко він звертається до своєї нареченої, стосунки в них не дуже щасливі.

— Мені зараз не дуже зручно розмовляти, — це він, мабуть, на мене натякає. — Бо я в дорозі, мила, — цідить крізь зуби, а мені стає трохи тривожно. Здавалося, що зранку в нього був кращий настрій. 

— Їду дивитися на ділянку під будівництво, — продовжує неохоче відповідати на запитання своєї судженої, а я молю Бога, щоб вона його не розізлила. Мені ще, мінімум, пів дня прийдеться насолоджуватися його компанією, а сварки з наречено, як виявилось, впливають на нього дуже непередбачуваним чином. 

А Жанночка наша, виявляється дуже допитлива, а ще набридлива, як  муха. Впевнена, що він невдоволений її допитом. Здається, я навіть чую, як скриплять його зуби. 

— Не сам. Поруч зі мною — ландшафтний дизайнер. Може, ти ще в неї хочеш уточнити, куди ми прямуємо? — от трясця! Здається, вона його таки роздраконила. Страшна ревнивиця! 

— Чудово. Поговоримо, коли я звільнюся,  — нарешті Ярослав завершує розмову, а я боюся навіть поглянути в його бік. Втиснулась в сидіння і далі продовжую роздивлятися краєвиди за вікном.

— Приїхали, — через півгодини ми опиняємось на місці. 

Я швидко покидаю розжарений напругою салон і вдихаю неймовірно свіже повітря. 

— Ну що ж, Надіє, ви поки що можете все тут роздивитися, а я навідаюся на будівництво, — коротко повідомляє Ярослав, а я з вдячністю киваю і остаточно розслабляюся. Все ж таки без нього навіть дихається легше і на повні груди.

Я поволі входжу на  загороджену територію візуально уявляючи, що тут можна вигадати. Замовник озвучив лише один головний пункт, щодо прилеглої території — тут має бути розкішний сад.  Решта — політ моєї фантазії.

Поки Ярослав роздає вказівки будівельній бригаді я ретельно оглядаю кожен закуток ділянки і мені, чи не одразу, кидається в очі старий, розлогий дуб, який здається, має дуже древню історію. Поволі підходжу ближче і не можу втриматися від захвату.

Та він просто велетенський! Високий і могутній! Справжній красень, тільки, значна його частина помітно засохла. 

— Гарне було дерево, — голос Ярослава миттю витягує мене з думок. 

Вміє ж він підкрадатися на котячих лапах. 

Я швидко обертаюся і зустрічаюся з темно-синіми глибинами, які з жалем дивляться на мого дуба.

— Чому ж, було? Воно є, до того ж, надзвичайно красиве, — не втримуюсь від висловлення свого захоплення. 

— Дерево прийдеться зрізати. Замовник наполіг, щоб його викорчували. 

— Що? Як це викорчувати? — в голові не вкладається, як можна зрізати цього велетня? Замовник там зовсім дахом поїхав? 

— Надіє, викорчувати — означає зробити все для того, щоб його тут більше не було! Це не обговорюється. Така вимога замовника, — його тон звучить жорстко і безапеляційно, а мені чомусь знову хочеться розплакатись.

Ну що він за людина така? Черствий сухар, безсердечний робот! Невже не можна було спробувати відговорити  замовника від цієї ідеї? Це живе дерево! Як можна отак запросто взяти і викорчувати цю красу? Я впевнена, що він навіть не спробував щось заперечити, бо він байдужа, холодна скеля і чомусь, зараз, мене це злить до чортів!

— Якщо ви вже все побачили, можемо повертатися в офіс, — промовляє цей безсердечний, а мене вже починає нудити від його компанії. Стираю кляті сльози і нічого не відповівши, швидким кроком прямую до автомобіля. 

Не розумію, з якого часу я стала така сентиментальна, але мені це зовсім не подобається! Так не може тривати вічно! Я повинна навчитися приборкувати свої емоції, інакше точно доведеться шукати іншу роботу. 

Ярослав швидко мене наздоганяє і знімає автомобіль з блокування. Бачу, що він теж напружений до межі, але мене це більше не лякає. Настрій знову зіпсований, але цього разу я відчуваю, що проблема, швидше ща все — в мені.