Розділ 5.

Надя

Розумію, що маю змиритися з думкою, що Камінський тепер мій бос, але для мене це складно. Все сталося так швидко і неочікувано, що я навіть не встигла нічого усвідомити. Ще вранці я сварилася з ним за місце в ліфті, а зараз, як цілковита дурепа роздмухувала скандал через свій кабінет. 

Він напевно подумав, що я якась істеричка. Навіть запропонував працювати разом, аби хоч якось згладити конфлікт, і тепер, злість на Камінського змінилася на ненависть до самої себе.

Все ж добре. Він навіть не згадував про ту ніч і поводився на диво спокійно і адекватно, на відміну від мене.

По-трохи приборкую свої неоднозначні емоції, роблю глибокий вдих і наважуюсь до нього заговорити.

— Що ж, тоді пропоную вам зайняти місце за центральним столом, а я сяду ось тут, — вказую рукою на довгий перпендикулярний стіл, що тягнеться аж до центрального. Я раніше ніколи за ним не сиділа, адже потреби не було, але сьогодні все змінилося.  — Сподіваюся я вам не заважатиму, — навіщось промовляю, підходжу ближче до краю столу і перетягую коробки на свою частину. На Ярослава стараюся не дивитися. Мені вистачає того, що я відчуваю його пильний погляд на собі. Щоки спалахують звичним рум'янцем і я відмічаю, що лише цей чоловік має на мене таку дію.

— Ні, Надіє, ви мені не заважатимете, — впевнено карбує він. — Ігор Леонідович дуже тепло відгукувався про вас, як про спеціаліста, а такі відповідальні і наполегливі, за його словами, співробітники завжди на вагу золота. 

Здається, після його слів червона фарба рум'янцю заливає мене з голови до п'ят. Звісно, приємно слухати похвалу від боса, але це прозвучало так неочікувано, що я навіть не знала, як реагувати.

— З сьогоднішнього дня " BuildHouse" береться за новий проект. Замовник — дуже відома людина, тому все має бути виконано ідеально і, звісно, в найкоротші терміни, — Ярослав надто швидко вживається в роль боса підкидаючи роботу, про яку я чомусь вперше чую.

— Але ж по плану в нас будівництво оздоровчого комплексу. Я вже навіть начерки накидала… Чому я про це нічого не знаю? — Можливо, мій тон звучить трохи нахабно, але я дійсно не розумію, коли все змінилося.

— Ну якби ви, Надіє, не втекли посеред наради, то мабуть, теж дізналися про це на декілька годин раніше, — тепер він дивиться прямо у вічі, а мені вкотре хочеться провалитися під землю. Скільки разів я зганьбилася за цей день? Мабуть, так зразу і не згадаєш.

От чорт! Я дійсно не знала, що крім знайомства з новим босом на нараді повідомляли про щось куди важливіше. Так, я втекла, майже одразу, як тільки мій погляд зіштовхнувся з пронизливими очима Камінського. Я злякалася, розгубилася, не знала, як реагувати. От тобі і наслідки… Молодець, Надійко! Так тримати.

— Пробачте, просто мені стало зле. Мабуть, щось не те з'їла, — знову брешу йому просто в очі. — Мені дуже прикро, справді, — корчу жалібну мармизу і надіюся, що він не помітить моєї брехні.

Якщо подивитися на ситуацію під іншим кутом, то я кажу чисту правду. Мені справді стало зле, але не від їжі, а від одного погляду Камінського. 

Нічого. Це скоро мине. Треба просто звикнути, і, цей тиждень пліч-о-пліч, повинен допомогти.

— Надіє, я б хотів дещо вияснити перед тим, як ми почнемо працювати разом, — його тон звучить рівно, майже спокійно, але мені все одно не подобається початок розмови. От погане передчуття і все. — Присядемо? — вказує рукою на диван. 

Я швидко киваю, ліниво перебираю дерев'яними ногами і опускаюся на вказане місце. Ярослав сідає поруч, а моє серцебиття знову перевищує норму. Кожним сантиметром шкіри відчуваю, що розмова буде складною, і, через це хвилювання просто зашкалює.

— Та ніч в готелі, — хрипло каже Ярослав прочищаючи горло і пильно впиваючись темними очима в моє обличчя. — Я так зрозумів, що це була випадковість? — очікувально дивиться, а я не вигадую нічого іншого, як кивнути в знак згоди. 

Те, що він опинився в моєму номері, дійсно випадковість, а те, що ми переспали, боюся, що ні. Я чітко знала, чого хотіла, але наші бажання були занадто різні.

— Я все одно, хотів би пояснити і назавжди закрити цю тему, розумієш? — якщо чесно, то слабо. Я б воліла взагалі не торкатися цієї теми, але бос тут він, отже влада в його руках.

— Я тоді був дуже злий на свою наречену і подумав, що вона влаштувала мені чергову перевірку на вірність. Так, мабуть, треба було зупинитися, але тоді я не міг думати раціонально. Вже пізніше я дізнався, що помилився номером і мені вперше в житті стало так соромно. Соромно перед тобою. Тобто, перед вами, — швидко виправився Ярослав невідривно дивлячись у вічі.

Сумніваюся, що він говорив про сам процес, швидше, про гроші, які хотів мені залишити після ночі. Я не стала уточнювати. Мені хотілося якнайшвидше закінчити з цим.

— Тоді, мені теж варто бути з вами відвертою, — звісно, я не збиралася йому нічого розповідати, але ж мені теж треба було якось пояснити свою поведінку. — Тієї ночі я була трохи не в собі. Мене кинув хлопець одразу після побачення, я засмутилася, і, мабуть, мені не вистачало якоїсь емоційної розрядки, а тут з'явились ви ну і, власне, я її отримала. Тобто, розрядку. — Боже, як же мені соромно! Я за все життя стільки не брехала, як за сьогодні. Тільки, аби лише не дарма і він нічого не запідозрив.