Розділ 3.

Після довгої розповіді про мою сьогоднішню ніч Саша залишається в мене на ночівлю. Заснути виходить складно, адже мене досі переповнює купа емоцій, в яких, поки що важко розібратися. Я і не стараюся.

Наступного дня, майже, всі думки забирає проєкт ландшафтного дизайну, який я повинна представити замовнику до кінця тижня. Добре, що часу на роздуми та аналіз минулої ночі в мене немає. Ще один плюс улюбленої роботи, в яку я завжди поринаю з головою, віддаюся повністю забуваючи про все на світі. Мабуть, саме через цю шалену віддачу, мені вдається завжди догодити клієнтам. Звісно, люди бувають різні, мої смаки не можуть співпадати з усіма і це теж не проблема, адже я завжди намагаюся підлаштовуватися під забаганки замовника. 

В "BuildHouse" я працюю понад шість років і ні краплі не шкодую, що одного разу знайшла в собі сміливість і одразу по закінченню університету прийшла на співбесіду саме в цю компанію. Тут я починала з самого нуля, здобувала досвід, навчалася нового і постійно вдосконалювалась. Ця компанія стала для мене другим домом. В моєму кабінеті навіть диван зручний поставили, адже іноді робота настільки мене поглинала, що я без роздумів могла заночувати прямо в офісі.

А ще, ця робота завжди приносила мені хороший, стабільний дохід, що теж було надзвичайно важливо. Здавалося, що я справжня щасливиця у долі, якби не одне невеличке але, яке я так фанатично хотіла виправити…

— Надь, ти вже чула, що шеф влаштовує корпоратив на честь розширення компанії? — залітає в мій кабінет Оля, яку весь офіс поза очі називає "баристою". Вона, взагалі-то рахується секретаркою боса, але крім приготування гидкої кави, ця дівчина нічого  робити не вміє. 

— Звісно, я чула, — відповідаю прибираючи зі столу стоси креслень. — І мені абсолютно байдуже на майбутню тусу. Ти ж знаєш, що я більше не відвідую такі заходи, — і на це в мене є своя вагома причина, про яку більше не знає жодна жива душа. Крім Саши, звісно, бо ця пантера знає мене, як облуплену.

— А ще, шеф шепнув мені на вушко, що саме там він оголосить ім'я нового співвласника компанії. Невже тобі не цікаво, хто стане нашим новим босом? — ця хитрюга продовжує мене інтригувати, але я не здаюся.

— Не новим босом, Олю, а ще одним, — зауважую я. — І мені абсолютно байдуже на цю новину, — продовжую зберігати спокій, перевіряю, чи зберегла креслення і закриваю кришку ноутбука. 

Оля досі стовбичить у дверях не полишаючи спроб вмовити мене на корпоратив. Нічого не вийде, бо я вже давно вирішила, що мене там не буде. 

— А ось тобі, мила, роботи точно додасться, — серйозно відмічаю і суворо дивлюся в її лялькове обличчя. Вона одразу напружується, округлюючи свої великі блакитні очі до розмірів океану. 

— Це ще чому? — запитує перелякано, а я ледве стримуюсь, щоб не оглушити її хвилею сміху, що рветься на волю.

— Прийдеться готувати на одну чашку кави більше, — шепочу їй на вухо, а сама пирскаю від сміху. Оля невдоволено хмурить лоб і підтискає губи. 

Але ж це правда! Навіщо ображатися?

— То ти точно не прийдеш? — знову перепитує мене, наче щось змінилося.

— Точно. Думаю, бос номер два не образиться, якщо ми познайомимось з ним дещо пізніше. Гарного вечора, — кидаю на прощання і ми разом з Олею покидаємо мій кабінет.

Тепле осіннє повітря пахне пожовклим листям і ароматом кави, який доноситься з кафе, що знаходиться поруч з офісом. 

Я, навіщось,  поглядаю на годинник і розумію, що нікуди не поспішаю. Вдома на мене ніхто не чекає, і, зважаючи на те, що на корпоратив я не йду, часу в мене море.

Довго не роздумуючи я повертаю в кафе, кава в якому не зрівняється з помиями Олі. Знаходжу столик біля вікна, та, зручно вмостившись замовляю американо з молоком і круасан з шоколадом. Поки очікую своє замовлення роздивляюся затишний інтер'єр, очима пробігаюся по відвідувачах і завмираю на одному, дуже знайомому обличчі, яке повністю зосереджене на своїй супутниці. Кілька разів швидко кліпаю віями і не можу повірити своїм очам! Буквально за декілька метрів від мого столика сидить Ярослав в компанії симпатичної жінки і про щось розмовляє.

Від побаченого щоки одразу починають горіти, серцебиття пришвидшується, і в грудях стає так тісно, як в бісовій сукні, яку я тоді не могла одягнути на себе. Наче, в уповільненій зйомці в голові проскакують кадри тієї божевільної ночі і в мене розпирає легені від хвилювання. 

Я була, майже, впевнена, що ми не зустрінемось, але вищі сили вирішили інакше.

Офіціант приносить моє замовлення, але ні кава, ні круасан більше не лізе в горло. Все чого я хочу в цей момент — це якнайшвидше вискочити на свіже повітря, адже дихати тут стає надзвичайно важко.

Щоб не привертати увагу, вирішую дочекатися, коли Ярослав з білявкою підуть першими. Я сиджу через два столика від них, але якщо він трохи поверне голову вбік, без сумніву зможе мене розгледіти. А цього мені зовсім не треба.

Озброївшись меню, я відвертаюся до вікна ховаючись за невеликим аркушем картону. Здається, все добре і вся увага чоловіка прикута до супутниці, в якої не затикається рот від постійного бубніння. Слів я не розбираю, але вона мене вже конкретно дратує. Хоча, все ж таки, її чоловік більше.

Все, майже, добре. Вони по-трохи збираються йти. До них підходить офіціант, в руках якого термінал для розрахунку безготівкою.