3

На наступний день моя квартира перетворилась, на весільну штаб-квартиру. Все завалене речами, для фото зйомки. Тільки без шампанського, білої сукні та музики. Але з Лількою, яка тримає телефон, як фотокамеру на зйомках якогось крутезного журналу.

— Так. Ставайте ближче. Ще ближче! Ви ж “щаслива пара”, а не сусіди в маршрутці! — командує вона, бігаючи навколо нас із Владом, як натхненний продюсер фейкової романтики.

Я стою в обіймах чоловіка, якого знаю два дні. У шкіряній куртці, з ідеальним підборіддям і впевненим поглядом. І він тримає мене так, ніби ми дійсно... ну, знаєте — десь у Карпатах, між щастям і глінтвейном.

— Та що ж ви як не рідні! — закочує очі Лілька та зітхає. — Посмішку, Танюш! — Лілька клацає чергове фото. — Ти ж маєш світитися від щастя! А ти як зануда, з’їла лимон і кривляєшся.

— Я намагаюсь, — шепочу крізь зуби.

— А тепер — дивитесь одне одному в очі. Наче згадуєте, як він врятував тебе під час снігопаду на трасі. Або як ти поранилась у поході, а він шукав аптечку три години.

— Я реально поранилась, — бурмочу. — Об шпильку, яку ти мені дала.

— Тихо! Твоя легенда — це святе.

Влад усміхається.

— Знаєш, я не думав, що зйомка фейкового кохання буде веселішою за деякі справжні побачення.

— Ти просто ще не був на вечірці з Приходьком. Після третього келиха він перевіряє, наскільки щиро ви любите одне одного. 

— О, моя улюблена мова, — широка посмішка Влада, трохи додає мені впевненості.

Через годину у нас уже є:

✔ серія зворушливих фото на фоні стіни з дерев’яними рейками — “нібито Карпати”;

✔ коротке відео, де ми сміємось над жартом Владa (насправді він просто сказав: “В мене є інший тариф — з тещею в подарунок”);

✔ і навіть одне чорно-біле фото “для серйозності”: ми в профіль, як пара, яка пережила все — крім реального знайомства.

— Ну що, — каже Лілька, зберігаючи фото в папку "Весілля Таня&Влад (фіктивно, але красиво)". — Ви готові?

Я зиркаю на Владa. Той киває.

— Готові, — кажу я.

— Готові, — повторює він.

— На вечерю з інвесторами? — уточнює Лілька, й дивиться на нас примруживши погляд.

— Ні. До безглуздого вечора, де ми обидва будемо вдавати, що закохані так, ніби завтра ми будемо святкувати нашу річницю.

І раптом я ловлю себе на дивній думці.

Це вже не просто підготовка. Це вже історія.

Фейкова — на 70 відсотків. Але решта 30 відсотків…? Вони виглядають трохи небезпечно. І це вже трохи мене лякає.

— Влад, — тихо кажу, поки Лілька шукає фільтр "пастельна ніжність".

— Ага?

— У тебе там у тарифі бували моменти "неочікувана симпатія"?

Він дивиться на мене.

— Тільки якщо клієнтка замовляє його свідомо, — підморгує.

Чорт. Здається, я тільки що взяла пакет “фіктивне весілля” + з бонусами... чи ще ні?