1.2

Зустріч закінчилась. Інвестори залишили переговорну задоволеними, як після трьох курсів в “Останній барикаді” з дегустацією настоянок. Приходько - щасливий. Я - втомлена. Але усміхаюся, як чемпіонка з фехтування, що щойно виграла бій не шаблею, а посмішкою і кавою.

- Молодець, Тетяно, - кидає Приходько, навіть не дивлячись у мій бік - бо вже друкує комусь щось з трьома знаками оклику. - Усе чітко. Усе рівно. Професіонал!

- Дякую, - кажу голосом, який більше схожий на хрип жабеняти.

- До речі, - додає, ніби між іншим. - Скинь мені скан твого свідоцтва про шлюб. Можливо інвестори попросять - ну ти ж знаєш, ці їхні принципи…

Світ завмирає. Я - теж.

Свідоцтво. Про. Шлюб.

- Ага, звичайно, - відповідаю автоматично. - Зараз... тільки вдома знайду... у шухляді... між податковими деклараціями і візиткою хіропрактика.

Приходько киває, як людина, яка довіряє. А дарма.

Він виходить. І знову я в кімнаті сама. Лише ноутбук, флешка і моє фейкове подружнє життя, яке зараз висить на волосині.

У двері тихо заглядає Лілька, наче сова, яка вийшла перевірити, чи ще хтось живий.

- Ну що? Пройшло? - питає вона, заходячи навшпиньки, ніби це вже операційна.

- Пройшло. Прямо між очі, - відповідаю. - Ліль, мені тепер або терміново одружуватись, або підробляти документи.

- Або шукати людину, яка погодиться зіграти твого чоловіка. Ну, на один вечір. Як каву - подав і втік.

- Навіщо я лише на це погодилася? - сідаю за стіл, схиляю голову та кладу на неї руки.

- Бо ти - геній, який хоче контракт! - урочисто заявляє Лілька, сідаючи навпроти і витягуючи телефон. -  Слухай, - каже Лілька, зиркаючи по сторонах і притишуючи голос. - У мене є… варіант.

- Якщо ти зараз запропонуєш шукати мені чоловіка в інтернеті - я піду з роботи й відкрию тепличний бізнес. Без людей.

- Краще, - Лілька стишує голос. - «Чоловік на годину». Компанія «Чоловік на годину».

Я зависаю. Серйозно зависаю.

Я підіймаю голову повільно, як принцеса в дешевому серіалі, коли дізнається, що її наречений - її троюрідний дядько.

- Це що, майстер з домофонів?

- Уже ні. Новий рівень сервісу! Тепер у них цілий спектр: приїде, потримає тебе за руку, під бокальчик розкаже, як ви познайомились на курорті, подивиться на тебе, як на єдину у світі - і поїде назад лагодити змішувач у Світлани з бухгалтерії.

- І це реально працює?

- Я дивилась їхній сайт. Там відгуки! «Завдяки Олегу ми виграли справу в суді, бо суддя подумав, що я вагітна від нього!» - я починаю голосно сміятися.!

Я вже не знаю, чи це нервовий сміх, чи я починаю звикати до абсурду.

- Може, запропонувати нашому охоронцеві? А? Він хоча б справжній. І любить пельмені - точно можна з ним вигадати історію знайомства. І дешевше.

- Та ти що! Наш охоронець тільки вчора розказував, як живе з котом і грає в шахи проти холодильника. Нам треба хтось переконливіший, - серйозним поглядом дивиться на мене Лілька.

- А може... ти?

- Я не схожа на чоловіка. Навіть у піджаку Приходька, - Лілька сміється. 

- А якщо хтось з інвесторів попросить наше весільне фото?

- Фотошоп. Сукня з інтернету, фата з TikTok-фільтра, чоловік - будь-хто з гарним підборіддям. Я все зроблю. В мене є програма: «Зроби зі свого кота - нареченого».

- І все це… заради контракту?

- Та ні, - каже Лілька. - Заради історії. Бо це вже краще за серіал.

І знаєш що? В той момент я вирішила: або ми беремо цей контракт і ще й виграємо «Золотий лев» за креативну брехню… або просто відкриваємо агентство «Фіктивна сім’я за годину».

В будь-якому випадку - я вже на крок ближче до власного бізнесу. І, можливо, до чоловіка. Хоча б фейкового.