Глава 34. Свято

Минуло кілька днів з їхньої останньої зустрічі. Люба завзято готувалася до дня народження Івана. Отримавши нові документи для перекладу, намагалася все встигнути. Зарплата додала трохи настрою, адже тепер вона мала можливість придбати необхідне. Розриваючись між роботою, навчанням сина й закупівлями на свято, зовсім забула про негаразди, які супроводжували її останні місяці. Їй подобалася подібна метушня, бо це додавало цікавості та руху в буденне життя.

Вона стигла звикнути жити в будинку, а не у квартирі й, здається, він нарешті її прийняв, як хазяйку. Більше нічого не ламалося та не змушувало хвилюватися через зайві клопоти.

Із задоволенням кожного ранку насолоджувалася кавою, сидячи на широкому підвіконні в кухні. Роздивлялася велике подвір'я або милувалася ввечері світлом ліхтарів, у відбитті яких, було чудово видно, як порошить сніг. А як приємно вийти на балкон з чашечкою гарячого какао, де встановлені вікна від самої підлоги, і спостерігати за заметіллю!

Сьогоднішній ранок був найщасливішим! Сьогодні її синочку виповнювалося десять років! Маленький ювілей великого чоловічка, який понад усе на світі важливий для неї.

Прокинувшись о п'ятій ранку, відправилася на кухню готувати. Звечора нічого не встигла, адже сиділа допізна над перекладами, тому довелося пожертвувати сном заради смачного святкового застілля.

У планах був великий саморобний торт, тістечка з ягідною та шоколадною начинкою, картопля фрі з домашнім соусом замість кетчупу, гамбургери з котлетою на парі та зеленню, і закуски для дорослих. Вона не хотіла традиційних пюре з гарніром, бо знала, що діти полюбляють щось не банальне, не надто корисне. Але приготовлене правильно вдома, воно зовсім не зашкодить здоров'ю.

Купивши спеціальний набір, який потім можна буде утилізувати, позбавила себе однієї проблеми — часового миття брудного посуду. Порції будуть окремі для кожного, що значно зручніше для дітей.

Коли з'явилася вільна хвилинка, квапливо прикрасила будинок кульками та ввімкнула гірлянди. Настрій був відмінний, попри велику кількість справ.

Радіючи, що тепер мала таку простору кухню, вирішила розмістити гостей саме тут, а вже для веселощів усі зможуть перейти до гостинної, де дітлахам вистачить місця на ігри, забавки й, звичайно, побігати по дому без хвилювання, що будуть заважати галасом сусідам.

На смачні аромати до неї прийшов Ваня:

— З днем народження, синку! — міцно обійняла, виставляючи руки, що були в тісті, аби не забруднити його піжаму.

— І тебе з моїм народженням! — весело сказав хлопчик. — Я тобі допоможу.

— Добре. Але спочатку вмиватися, переодягатися, снідати…

— Ого, я поки це зроблю вечір буде.

— А ти швиденько, — всміхнулася, повертаючись до готування.

— Коли приїдуть гості? — нетерпляче поглянув на годинник.

— Десь о п'ятій. Багато хто довго працює, тому не можуть удень. Однак сьогодні п'ятниця, я попередила всіх батьків, що, якщо забажають, можуть затриматися допізна.

— Круто! — задоволено виголосив, занурюючи палець у банку, щоб посмакувати шоколадною пастою.

— Ваню, — засміялася.

— Ой, не кажи, що сама не хочеш так зробити, — з апетитом облизнув палець.

— Ложку візьми.

— Справді можна? — мама кивнула.

Набравши повну ложку пасти, Ваня від задоволення заплющив очі, навколо губ залишаючи шоколадні сліди. Люба подивилася на нього, ласкаво всміхаючись. Уже такий дорослий, а наче зовсім нещодавно він так само куштував крем, коли святкували п'ятиріччя. Як швидко летить час!

Так, дуже швидко, бо від моменту розлучення з Андрієм минув цілий рік. На мить нахмурилася. Син зростав без батька і, напевно, хотів би сьогодні бачити повноцінну родину поруч із собою. Але в нього є вона! І саме вона постарається сповна заповнити нестачу уваги, створивши незабутнє свято.

Стрілка годинника перевалила за південь. Люба знаходилася у розпалі готування, як на столі задзвонив телефон.

— Так, Давиде? — притримувала слухавку плечем.

— Привіт, моя Любове! Вітаю тебе з народженням сина!

— О, дякую! — на мить зупинилася, перепочиваючи.

— Я знаю, що ти зараз мене з'їси та покусаєш…

— Тільки не кажи, що ти не зможеш приїхати?

— Справа не в цьому. Маю прохання. Розумію, що ти зараз зашиваєшся на кухні, але мені потрібна твоя допомога.

— Не страшно. Кажи, чим можу помогти?

— Така справа… я зараз виїхав до іншої області, а тільки-но телефонувала мама, вона не встигла на автобус, який їде до санаторію, і тепер сидить на вокзалі, не знає, що робити. Я пропонував їй викликати таксі, але вона категорично відмовляється, ніби буде добиратися самостійно. У неї не надто міцне здоров'я, поводиться, як дитина. Я б і сам викликав, не питаючи, проте, вона може просто не сісти в те таксі, і почимчикує на тролейбус, а їхати далеко.

— Я можу поїхати, відвезти її, — не дала договорити, розуміючи, що має якось посприяти в цій ситуації.